Причини та види тривожності
Причини та види тривожності. Душевна тривога походить від диявола
– Герондо, миряни, які живуть духовним життям, втомлюються на роботі і, коли повертаються ввечері додому, не мають сили помолитися. А від цього вони хвилюються.
– Якщо вони повертаються додому пізно ввечері й втомлені, то їм ніколи не потрібно з душевною тривогою себе насилувати.
Про те, що треба зробити своє життя простішим, щоб позбутися душевної тривоги.
Світський успіх приносить душі світську тривогу.
Чим більше люди віддаляються від природного, простою життя й процвітають у розкошах, тим більше зростає і людська тривога в їхніх душах.
А внаслідок того, що вони все далі й далі відходять від Бога, вони ніде не знаходять спокою.
Тому люди неспокійно кружляють – як привідний ремінь верстата навколо «божевільного колеса». Вони кружляють вже й навколо Місяця, тому що вся земна планета не вміщає їхнього великого неспокою.
Світське легке життя, світський успіх започатковуюють в душі світську тривогу. Зовнішня освіченість у поєднанні з душевною тривогою щодня приводить сотні людей (навіть маленьких дітей, які втратили душевний спокій) до психоаналізу і психіатрів, будує все нові й нові психіатричні лікарні, відкриває для психіатрів курси підвищення кваліфікації. У той час як багато хто з психіатрів ні в Бога не вірить, ні існування душі не визнає.
Світське легке життя, світський успіх започатковуюють в душі світську тривогу.
Отже, як можуть допомогти іншим душам ці люди – самі наповнені душевною тривогою? Як може бути істинно втішеною людина, яка не увірувала в Бога й у істинне, вічне життя після смерті?
Якщо людина осягає найглибший зміст істинного життя, то з її душі зникає вся тривога, а до неї приходить божественна втіха, і вона зцілюється.
Якби хворим у психіатричній лікарні читали вголос авву Ісаака Сиріна, то хворі, які вірують у Бога, ставали б здоровими, тому що їм відкривався б найглибший сенс життя.
Будь-якою ціною – за допомогою заспокійливих ліків і різних вчень типу йоги – люди прагнуть віднайти спокій, але тільки до дійсного спокою, що приходить до людини, яка смирилася, та приносить їй божественну втіху, вони не прагнуть.
Подумай, як же томляться всі ці туристи, які приїжджають сюди з інших країн, під палючим сонцем, у жару й у пилюці, серед шуму та гамору бредуть вулицями!
Який тягар, який внутрішній неспокій гнітить і мучить їхні душі, якщо вони вважають відпочинком усе те, що їм доводиться терпіти! Як же повинно тиснути на душі цих людей їх власне «я», якщо вони думають, що відпочивають, терплячи такі муки!
Якщо ми бачимо людину, яка страждає від сильної душевної тривоги, прикрості та смутку, не дивлячись на те, що в неї є все, чого не забажає душа, – то треба знати, що в неї нема Бога.
Якщо ми бачимо людину, яка страждає від сильної душевної тривоги, прикрості та смутку, не дивлячись на те, що в неї є все, чого не забажає душа, – то треба знати, що в неї нема Бога.
Зрештою, від багатства люди теж мучаться. Адже матеріальні блага роблять їх внутрішньо порожніми, і вони мучаться подвійно.
…від багатства люди теж мучаться. Адже матеріальні блага роблять їх внутрішньо порожніми, і вони мучаться подвійно.
Я знаю таких людей, які мають все, при цьому не мають дітей і терплять муки. Для них тягарем є спання, для них тягарем є ходьба, все, що не візьми, – для них мука.
«Ну, добре, – сказав я одному з таких, – якщо в тебе є вільний час, займися духовним життям. Звекршуй Часи (Часи – перший, третій, шостий, дев’ятий – окрема коротка богослужебна послідовність, яка входить до складу літургійного кола), читай Євангеліє».
– Не можу.
–Ну, зроби тоді щось добре, піди до лікарні, провідай якогось хворого.
– Навіщо я туди піду, – каже, – та й що це дасть?
– Тоді піди, допоможи якомусь бідняку по сусідству.
– Ні, – це мені теж не до снаги.
Мати вільний час, кілька будинків, всі блага й при цьому мучитися!
А знаєте, скільки таких, як він? От вони й мучаться – поки не збожеволіють. Як же це страшно!
А найбільш замучені та найнещасливіші з усіх – ті, хто не працює, а живе за рахунок доходів із майна. Тим, хто, принаймні, працює, все-таки легше.
…найбільш замучені та найнещасливіші з усіх – ті, хто не працює, а живе за рахунок доходів із майна. Тим, хто, принаймні, працює, все-таки легше.
Нинішнє життя з його невпинною гонитвою – це пекельна мука
Люди постійно кудись поспішають і мчать. О такій годині їм потрібно бути в одному місці, о такій – в іншому, потім у третьому…
Щоб не забути, які потрібно виконати справи, люди змушені їх записувати. Добре ще, що серед такої біганини вони не забули своїх імен!
Вони не знають навіть самих себе. Та й як їм себе впізнати – хіба в каламутній воді можна побачити себе, як у дзеркалі?
Хай простить мене Бог, але світ перетворився на справжнісіньку божевільню. Про інше життя люди не думають – вони лише шукають собі все більше й більше матеріальних благ. І тому не знаходять спокою та постійно кудись мчать.
…світ перетворився на справжнісіньку божевільню. Про інше життя люди не думають – вони лише шукають собі все більше й більше матеріальних благ. І тому не знаходять спокою та постійно кудись мчать.
На щастя, є життя інше.
Люди зробили своє земне існування таким, що якщо б жили вони тут вічно, більшої пекельної муки і не існувало б.
Якби з цією тривогою в душі вони жили по вісімсот, дев’ятсот років – як в епоху Ноя, то їхнє життя було б однією довгою пекельною мукою. У ті часи люди жили просто. І таким довгим їхнє існування було для того, щоб зберігалися Передання.
А зараз відбувається те, про що написано в Псалмах: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то праця та хвороба». А сімдесят років – це такий термін, щоб лише дітей своїх встигнути поставити на ноги, – якраз вкладаєшся.
Якось до мене в келію зайшов лікар з Америки. Він розповідав мені про тамтешнє життя. Люди там вже перетворилися на машини – всі дні вони віддають роботі. У кожного члена сім’ї повинен бути свій автомобіль. Крім цього, в домі, щоб кожен почував себе комфортно, має бути чотири телевізори.
От і давай – працюй, вимотуйся, заробляй багато грошей, щоб сказати потім, що ти благоустроєний і щасливий.
Але що спільного в усього цього з щастям?
Таке наповнене душевною тривогою життя з його невпинною гонитвою – це не щастя, а пекельна мука. Навіщо воно тобі – життя з такою душевною тривогою? Я не хотів би такого життя, навіть якби так мав би жити весь світ.
Якби Бог сказав цим людям: «Я не буду карати вас за те життя, яким ви живете, але залишу вас жити так на віки вічні», то це було б для мене великою мукою.
Тому багато людей, не витримавши життя в таких умовах, залишають міста, йдуть без напрямку та мети – аби лише піти. Об’єднуються в групи, живуть на природі – одні займаються своїм фізичним розвитком, інші – чимось ще.
Мені розповідали, що хтось із них займається бігом, інші – йдуть у гори та піднімаються на висоту 6000 метрів. Спершу вони затримують подих, потім якийсь час дихають нормально, потім знову роблять глибокий вдих… Займаються такою дурницею!
Це свідчить про те, що в них на серці важким тягарем лежить занепокоєння, а серце шукає якогось виходу.
Одній такій людині я сказав: «Ви риєте яму, розкопуєте її все глибше й глибше, потім захоплюєтеся цією ямою та її глибиною, а потім… падаєте в неї й летите вниз.
Тоді як ми [не просто риємо яму, але] розробляємо копальню та знаходимо корисні речовини. У нашої аскези є зміст, оскільки вона відбувається заради чогось вищого».
– Герондо, а яку ціну має в очах Божих надмірна аскеза?
– Якщо вона відбувається від любочестя, то радіє й сама людина, і Бог – за Своє любочесне чадо. Якщо людина пригнічує себе від любові, то це вливає мед у її серце.
Якщо ж вона пригнічує себе від егоїзму, то це завдає їй мук.
Якийсь чоловік, який діяв з егоїзмом і гнітив себе з душевним неспокоєм, якось сказав: «О, Христе мій! Ворота, які Ти сотворив, занадто тісні! Я не можу через них пройти».
Проте, якби він творив смиренно, то ці ворота не були б тісними.
Ті, хто має егоїзм у пості, молитовному неспанні та інших подвигах, мучать себе без духовної користі, тому що б’ють повітря, а не бісів.
Замість того, щоб відганяти від себе бісівські спокуси, вони приймають їх все в більшій кількості, і – як наслідок – у своєму подвижництві зустрічають безліч труднощів, відчувають, як їх душить внутрішнє занепокоєння.
Водночас у людей, сповнених великого смирення та великих сподівань на Бога, радіє серце й окрилюється душа.
…у людей, сповнених великого смирення та великих сподівань на Бога, радіє серце й окрилюється душа.
У духовному житті потрібна увага. Чинячи щось з марнославства, духовні люди залишаються з порожнечею в душі. Їхнє серце не наповнюється, не стає окриленим.
Чим більше марнославства, тим більшою є внутрішня порожнеча, і тим більші страждання.
Чим більше марнославства, тим більшою є внутрішня порожнеча, і тим більші страждання.
Там, де присутні душевна тривога та розпач, починається бісівське духовне життя. Не тривожтеся душею з жодного приводу. Душевна тривога походить від диявола.
Не тривожтеся душею з жодного приводу. Душевна тривога походить від диявола.
Коли ви бачите душевну тривогу, знайте, що там накрутив своїм хвостом тангалашка. Диявол не йде нам впоперек. Якщо людина до чогось схильна, то і диявол підштовхує її в цьому ж напрямку, щоб її вимотати й спокусити.
Наприклад, людину чуйну він робить надмірно чутливою. Якщо подвижник налаштований робити поклони, то диявол теж підштовхує його до поклонів, які перевищують його сили.
І якщо твої сили обмежені, то утвориться спершу деяка нервозність, тому що ти бачиш, що твоїх сил не вистачає. Потім диявол приводить тебе в стан душевної тривоги, з легким – спочатку – почуттям розпачу, потім він посилює цей стан все більше і більше…
Пам’ятаю початок свого чернецтва. Якийсь час, як тільки я лягав спати, спокусник говорив мені: «Ти чому спиш? Вставай! Стільки людей страждають, скільком потрібна допомога!..»
Я підводився і бив поклони – скільки міг. Тільки-но я лягав, як він знову починав своє: «Люди страждають, а ти спиш? Вставай!» – я знову підводився.
Я дійшов до того, що якось сказав: «Ех, як було б добре, якби в мене оніміли ноги! Тоді в мене була б поважна причина не бити поклонів».
Один Великий Піст я, знаходячись у такій спокусі, ледве витримав, тому що хотів притіснити себе понад свої сили.
Коли ми вчиняємо якісь чесноти або подвиг і відчуваємо душевну тривогу, то повинні знати, що ми чинимо не по-божому.
Коли ми вчиняємо якісь чесноти або подвиг і відчуваємо душевну тривогу, то повинні знати, що ми чинимо не по-божому.
Бог – не тиран, щоб нас душити. Кожному потрібно діяти з любочестям, у відповідності до своїх сил. Треба вдосконалювати в собі любочестя для того, щоб зросла наша любов до Бога.
Тоді людину буде підштовхувати до подвигу любочестя, і саме її подвижництво, тобто поклони, піст і тому подібне, буде не чимось іншим, як перевиливом її любові. І тоді вона з духовною відвагою буде йти вперед.
Отже, не потрібно діяти з хворобливою схоластичністю, щоб потім, відбиватися від помислів і задихатися від душевної тривоги, ні – треба спростити свою боротьбу й надіятися на Христа, а не на себе самого.
Христос – весь любов, весь – доброта, весь – утіха. Він ніколи не пригнічує людину. Він у достатку має духовний кисень – божественну розраду.
Тонке духовне діяння – це одне, а хвороблива схоластичність, яка від нерозсудливого примусу себе до зовнішнього подвигу гнітить людину духовною тривогою та розриває її голову болем, – це зовсім інше.
Прп. Паїсій Святогорець. Слова
