Важливість постійної молитви
Молитва потребує подвигу.
Будьмо уважні до того, що сказав Господь: «Коли молитися, зачиніться у вашій кліті» ( Мф. 6, 6). Облишмо все зовні.
Людина має п’ять дверей – п’ять почуттів, через які ворог входить усередину нас і перевертає все догори дригом. Ми маємо їх закривати.
Коли ми молимося, матимемо перед собою лише розіп’ятого Іісуса Христа. Кликатимемо Бога, щоб Він нас покривав. І в іншому місці говориться: «Пильнуйте та моліться»1Мф. 26, 41, тому що ви не знаєте часу й миті, в які «Господь ваш прийде»2Мф. 24, 42, ввечері чи вранці, чи опівночі3Мк. 13, 35. Ми повинні молитися безперервно.
Ми часто залишаємо наше правило, й це зовсім не на користь.
Випадок залишення молитви
Наприклад, я розповім те, що сталося зі мною. Був такий період, коли в монастирі було багато клопоту. І я залишив молитву на місяць-другий.
Я виконував велику кількість робіт, але вони ніколи не закінчуються.
Робота – це робота, а молитва – це молитва.
Одного разу я повернувся до своєї келії й, залишивши чотки на столі, ліг відпочити. Однак мене турбував один помисел.
Поруч із моїм ліжком була маленька ікона Богородиці «Солодке Лобзання». Я дивився на неї та думав: «Як я дійшов до того, що не можу звершити навіть одну чітку?».
Я дивився на ікону й мені було соромно, бо я відчував, що мені не вистачає чогось дуже значного.
І тоді я сказав: «Пресвята Богородиця, прошу Тебе, допоможи мені виконати правило! І як тільки я дійшов до такого жалюгідного стану?».
В цей момент із моїх очей викотилася сльоза і я відчув, що мені стало гаряче, неначе мене охопило полум’я.
Я миттю схопився з ліжка та взявся за чотки. Зробив триста земних поклонів – так Господь укріпив мене! ― і звершив за чотками багато молитов.
У моїй душі настав мир і спокій. Я знову повернувся до ікони, глянув на Господа, на нашу Богородицю й сказав: «Мати Божа, дякую Тобі з глибини душі за те добро, яке Ти зробила для мене».
Те, що зі мною відбувалося раніше, було за діянням лукавого демона, а Богородиця вигнала його, як тільки я її покликав і попросив допомоги. З того часу я неопустимо виконую своє правило.
Золота середина подвигу
Можна пропустити їжу, але своє правило не можна пропускати ніколи.
Не потрібно надмірності, проте не потрібно ухилятися й у бік послаблень.
Примушення, й ще раз примус: «Ті, хто застосовують зусилля, захоплюють Царство Боже»4Мф. 11, 12.
У житії святого Афанасія Афонського говориться, що він усе життя завзято примушував себе й коли під час молитви його охоплювала дрімота, то на той випадок у нього був приготовлений таз із холодною водою й він змочував нею обличчя.
Зараз вік обтяжує мене, і я легко втомлююся. Однак я маю надію на Всеблагого Бога та на Пресвяту нашу Богородицю, на Її ходатайство та любов, які Вона має до нас.
І це не через наші чесноти, їх у нас не так багато. Хай помилує нас Бог!
Завжди пам’ятатимемо те, що говорить Господь: «Просіть, і дасться вам: шукайте, і знайдете: стукайте, і відкриється вам». Бо «всякий, хто просить отримає, а той, хто шукає – знайде, і тому, хто стукає, відкриється»5Мф. 7, 7-8 і «без Мене не можете творити нічого»6Інн. 15, 5.
Ми можемо щось зробити тільки при допомозі Божій і тільки, якщо покладаємо всю нашу надію на Його любов до нас, грішних.
Архімандрит Парфений, ігумен Афонського монастиря Святого Павла
