День пам’яті священномученика Макарія Катеринославського
20 листопада/3 грудня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Макарія (Кармазіна) Катеринославського, єпископа.
Святий Макарій (Григорій Якович Кармазін) народився в 1875 році в містечку Меджибожі Вінницького повіту Подільської губернії в сім’ї землеміра.
У 1893 році він закінчив Подільську Духовну семінарію, його хіротонісали в ієрея та призначили на служіння в храм села Вітківці Кам’янецького повіту рідної губернії.
У 1900 році місцем служіння Святого став храм у селі Бандишівці Ямпільського повіту Подільської губернії.
З 1902 року отець Григорій був військовим священником. Спочатку він служив у 8-му запасному кавалерійському полку, а з 1912 року — у 152-му піхотному Владикавказькому полку.
У березні 1915 року ієрей Григорій отримав контузію. У липні того ж року він був поранений і контужений вдруге, через що потрапив у шпиталь.
Восени отець Григорій повернувся до свого служіння. Він удостоївся сану протоієрея; його призначили в 729-й піхотний Новоуфимський полк.
У 1918–1922 роках священномученик служив у Київській єпархії.
У 1922 році угодник Божий прийняв чернечий постриг із іменем Макарій, удостоївся єпископської хіротонії. Його призначили єпископом Уманським, вікарієм Київської єпархії.
Того ж року Київський митрополит Михаїл (Єрмаков) потрапив за ґрати, і відповідальність за управління єпархією лягла на святого Макарія.
Священномученик став авторитетним архієреєм, і навколо нього почали згуртовуватися прихильники Патріаршої Церкви в Україні.
Святитель тверезо оцінював ситуацію в державі та відповідно до обставин уміло захищав церковні інтереси. За великої кількості церковних проблем він визнав необхідним рукооложення нових архієреїв. Тому він разом із єпископом Ананьївським Парфенієм (Брянських) хіротонісав найбільш стійких прихильників патріарха Тихона, здатних до плідної церковної роботи.
Угодник Божий ініціював створення непідконтрольного ДПУ церковного управління. Поряд із цим із духовенства та мирян створювалися церковні групи, що діяли незалежно від безбожної влади.
У той час Софіївський собор у Києві вже захопили самосвяти (УАПЦ), а єпископ Макарій керував сильною парафією, що формувалася в Малософіївському соборі.
Святитель створив так звану п’ятірку загальнокиївського масштабу, в яку входили Н. В. Кривицький, А. Г. Феоктістов, Волошинов, М. Н. Петренко, І. П. Мельников. П’ятірка координувала діяльність усіх київських груп.
З благословення угодника Божого звершувався збір коштів для засланих архієреїв.
У 1923 році за активну діяльність єпископа Макарія арештували й чотири місяці тримали в Київській тюрмі.
На початку 1925 року Святого заарештували вдруге. Наприкінці року єпископ Макарій вийшов на волю і отримав призначення бути єпископом Катеринославським та Новомосковським.
Невдовзі його знову заарештували й після 10-місячного ув’язнення вислали до Харкова.
У 1926 році разом із іншими українськими архієреями Святий виступив проти григоріанського розколу і підписав «Звернення Українських православних ієрархів до замісника Патріаршого Місцеблюстителя Митрополита Сергія (Страгородського) щодо засудження організаторів ТВЦР (Тимчасової вищої церковної ради)».
У 1927 році угодника Божого вкотре арештували та заслали в Горно-Шорський район Томської області.
У 1933 році Святий поселився в Костромі, а пізніше почав служити в селі Селищі Івановської області. Він створював домові церкви, готував кандидатів для посвячення, непримиримо боровся з оновленцями, безустанно проповідував.
Восени єпископа Макарія знову заарештували. Його звинуватили в активній антирадянській роботі, об’єднанні реакційно-ворожої частини духовенства для боротьби з радянською владою, влаштуванні нелегальних домових церков для підготовки церковних кадрів. Також його звинувачували у встановленні ідейних зв’язків із однодумцями, що перебувають у засланні чи в інших містах, проведенні у своєму житлі таємних молінь та антирадянських зібрань.
У березні 1935 року угодника Божого влада засудила до 5-річного заслання в Казахстан. Разом зі святителем засудили до заслання його двоюрідну сестру Раїсу Олександрівну Ржевську, що більшу частину свого життя присвятила церковній діяльності і була вірною помічницею архіпастиря. На квартирі Раїси Олександрівни проходили нелегальні зустрічі, звершувалися Богослужіння. Через неї підтримувався зв’язок із засланими архієреями. Вона відправляла їм посилки з продуктами та грошові перекази.
На станції Уш-Тоб у Каратальському районі при допомозі благодійників єпископ Макарій купив невеликий будинок, в якому поселився зі засланим священником Корольовим і Раїсою Ржевською.
Сповідник Божий повністю довірив своє життя Господу й невпинно молився. Розуміння того, що богоборча влада не випустить його зі своїх рук, зміцнювало віру Святого та зберігало його від ілюзій.
Святитель приймав усіх, хто звертався до нього за духовними настановами, та звершував у своєму домі Богослужіння, на які допускалися лише перевірені люди.
Коли на станцію Уш-Тоб прибув висланий із Сімферополя єпископ Порфирій (Гулевич), єпископ Макарій прийняв його у свій дім.
Щира духовна дружба поєднала двох святителів.
20 листопада 1937 року єпископів Макарія та Порфирія заарештували.
Через два дні після того арештували Раїсу Олександрівну Ржевську й Анну Петрівну Міхо, племінницю єпископа Порфирія.
Арештованих ув’язнили в Алма-Атинській міській тюрмі.
1 грудня 1937 року обох архієреїв і Раїсу Олександрівну засудили до розстрілу.
Анну Петрівну засудили до 10-річного ув’язнення в таборі.
Наступного дня єпископа Порфирія та Раїсу Олександрівну розстріляли.
3 грудня стратили єпископа Макарія. Місце поховання святих не відоме.
27 квітня 1989 року єпископа Макарія реабілітували.
Слава Богу вовіки. Амінь.
