Пресвята Богородиця не залишає нас
З`явлення Божої Матері в Десятинній церкві
У 2006 році, на Великдень, через десятиріччя після знищення третього Десятинного собору в 1928 році, ми вперше звершили святкову Божественну Літургію в скинії біля Десятинної церкви (м. Київ).
І через кілька днів, у четвер Світлого тижня, в нашому храмі було з`явлення Цариці Небесної одразу після Всеношної перед святом на честь ікони «Живоносне Джерело». Коли це сталося, люди ще перебували в храмі.
Пресвята Богородиця ввійшла в довгому білому одязі, в омофорі, що вкривав Її голову. Усі, хто тоді був у храмі, Її бачили.
Вона ступала, як людина в тілі, чути звук Її кроків. Пречиста підійшла до аналою, на якому було встановлено нашу єдину на той момент писану ікону – Десятинну ікону Божої Матері. Інші були літографіями. У невеликій скинії цей величезний образ одразу виділявся.
Богородиця підійшла до ікони, постояла біля неї, подивилася, навіть голову трохи до неї схилила, як зазвичай робить людина, яка щось уважно розглядає.
На Світлому тижні весь тиждень царські врата відчинені. І Богородиця, обійшовши аналой із іконою, увійшла царськими вратами до вівтаря.
Коли Вона підняла до неба Свої пречисті руки та почала молитися, люди в нестямі впали на підлогу, їхнє тіло й розум відключилися (святий Паїсій Святогорець говорив, що коли благодать Божа приступає до людини, вона «сокрушається» або буквально «паралізується», кістки її стають м’якими, як віск).
Що говорити про безмірну благодать молитви Цариці Небесної? Хто міг її витримати, стоячи за кілька метрів від місця, де Вона підносилася?
Як розповідали потім мої духовні чада й парафіяни, які перебували в той момент у храмі, – причому люди різного стану, різного віку, різного соціального рівня, – всі вони зазнали однакового стану випадіння з реальності.
Я в той час зі священнослужителями та своїми друзями розмовляв після служби поза храмом.
Ми вийшли й стояли ледь за десять метрів від нього на доріжці біля лавки. Потім я побачив краєм ока, що люди лежать на підлозі, схопившись за голову, і подумав: “Не дай Боже, щось трапилося”. Ми перебуваємо в особливому, дуже непростому місці.
Увійшовши до храму, ми побачили, що люди піднімаються з підлоги у сльозах. Зайшли батюшки – і ми теж усі стояли та плакали. Відчувалася присутність Цариці Небесної, Її велика невимовна благодать, яку грішній людині важко витримати.
Навіть, якщо комусь розповісти, що тут учора було Царство Небесне, людина все одно не заплаче. А якщо вона відчує це серцем, то навіть якщо мовчати або сказати два слова, сльози самі поллються струмком. Таке сталося і з нами.
Ця велика, що вселяє страх і трепет подія, ясно показала, наскільки важливим і дорогим є нашій Владичиці канонічне православне богослужіння та принесення безкровної жертви на обраному Нею у віках місці.
Намісник Десятинного монастиря архімандрит Гедеон (Харон)
Знищений 17. 05. 2024 р. Владимиро-Ольгинський храм Десятинного монастиря, в якому Пресвята Богородиця явила безліч зцілень і чудес
Богородиця допомагає, проте нікого не змушує
Наш сучасник, український режисер, назвемо його Олексієм, за радянських часів служив у армії. Якось узимку він заступив у нічну варту. До того моменту він був настільки виснажений і змучений, що, побачивши будку, зайшов туди й ліг, поклавши голову між якимись штирями.
За мить він поринув у сон. При цьому чоловік побачив уві сні, що його голову підтримує Божа Матір.
Через якийсь час він прокинувся, і, коли виходив, його зустрів інший солдат, який сказав, що Олексій заходив у трансформаторну будку.
Як виявилося, Олексій міг просто загинути, якби торкнувся головою тих металевих штирів. Божа Мати спасла, підтримавши його голову.
Ця подія залишила у його душі невитравний слід. Після армії Олексій знайшов священника, розповів про той випадок і запитав про можливість хреститися.
Священник на те відповів, що якщо він готовий не просто бути формальним християнином, а жити за заповідями Божими, дотримуватися постів, приходити в храм на богослужіння, тобто бути чадом Церкви, то можна хреститися, а якщо такого бажання немає, то який сенс у Хрещенні?
Тобто, підсумував священник, це дуже погано – хреститись і не стати справжнім християнином.
Олексій подумав, подумав – і, побоявшись такої відповідальності, відмовився від охрещення. Ось так несподівано він відповів на те диво.
Виявляється, чудова допомога, диво від Бога, хоч і впливає на людину, але механічно не змінює її та не пригнічує вільної волі. Людина може вибирати свій шлях.
Однак і за всієї нашої духовної млявості та безвідповідальності Господь Бог, Божа Матір і святі не перестають нам благотворити. Допомога згори – покликання до нового шляху, до життя з Богом, але чи слідувати цим шляхом, залишається повністю в нашій волі.
Втім ця історія недописана. Адже Олексій після зустрічі зі священником мав достатньо часу для переосмислення. Можливо, у якийсь момент свого життя він зробив, чи зробить правильний вибір.
Божа Матір завжди з нами
Божа Матір – Мама всіх людей.
Вона з тими, кому найважче. І особливо благоволить тим, хто шанує Жертву Сина Її. Не втрачайте віри в Її заступництво. Що тобі заважає молитися Пресвятій щогодини?
Пам’ятаю, якось приїхав до нас у Ватопедську обитель на Афоні один благочестивий мирянин із Халкідікі. То був робітник великого металургійного підприємства. Він був зайнятий на видобутку стронцію.
Цей метал залягає досить глибоко під землею, тож цьому бідоласі доводилося спускатися в шахти. Але не це його бентежило, а те, що працювати йому там треба було з блюзнірниками, які, навчені ворогом, хулили Пречисту Діву Марію. Як вони тільки не знущалися. Чути вірянинові це було нестерпно…
І ось він приїхав на Святу Гору, кинувся в ноги до старця Йосипа Ватопедського з одним єдиним проханням: щоб той благословив його змінити роботу, бо він уже не міг.
Отець Йосип так і не дав йому прямого благословення шукати собі інше місце роботи.
Той чоловік не зміг, як сподівався, вирішити проблему й увесь у сльозах, уклінно молився Пресвятій Богородиці біля Її чудотворного образу Х ст.”Віматарісса” (“Вівтарниця”) у нашій Ватопедській обителі.
– Пресвята Богородиця, – шепотів він, – я не можу чути, як Тебе хулять.
І раптом до нього долинають одне за одним слова:
– Я вже 2000 років чую ці хуління й терплю. Ти що трохи потерпіти не можеш? Іди, молись, і Я буду з тобою, – відповіла йому Пресвята.
Божа Матір справді з нами – про що ми часто й самі не підозрюємо!
Митроп. Афанасій (Ніколау)
–
