День пам’яті святителя Інокентія (Кульчицького)
26 листопада/9 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Інокентія (Кульчицького) Іркутського, єпископа.
Святий Інокентій (Іван Кульчицький) народився наприкінці XVII сторіччя на Чернігівщині. Згідно з переданням, батько святого був священником, потомком древнього благородного польського роду. У Святому Хрещенні угодник Божий отримав ім’я Іоанн.
На початку XVIII столріччя майбутній святий успішно закінчив Київську Духовну академію, під час навчання в якій прийняв постриг у чернецтво з іменем Інокентій в Антонієвій печері під Києвом.
Коли Інокентій здобув богословську освіту, то працював учителем і префектом у Слов’яно-Греко-Латинській академії у Москві.
Пізніше його направили в Санкт-Петербург, де тоді засновувалася Невська обитель, щоб він показав приклад доброго чернечого життя.
Освіченим і благочестивим монахом зацікавився імператор Петро І, який бажав створити в Пекіні Руську православну духовну місію.
У 1721 році в присутності імператора в Олександро-Невському Троїцькому соборі ієромонаха Інокентія хіротонісали в єпископа.
Невдовзі в супроводі двох ієромонахів, ієродиякона, п’яти півчих і трьох служителів єпископ залишив Санкт-Петербург. Близько року мандрівники добиралися до Іркутська, потім вирушили за Байкал і зупинилися на кордоні з Китаєм у поселенні Селенгінську. Тут місія чекала дозволу пекінських чиновників на в’їзд у Китай.
У той час у Пекіні набули великого впливу ієзуїти. Вони переконували чиновників не приймати руського архієрея. Приводом для відмови Святителю стало те, що в листі з проханням про його в’їзд він був названий великим. У Китаї ж так зверталися лише до імператора, а двох великих осіб на території цієї держави бути не могло.
Три роки мандрівники провели в Селенгінську без засобів до існування в очікуванні нових вказівок від Святійшого Синоду.
Вони користувалися подаяннями, займалися рибальством, наймалися на роботи до господарів у той час, як річне жалування архієрея мало складати 1500 руб. Єпископу Інокентію вдалося поселитися на дачі Троїцької Селенгінської обителі, де він разом із дияконом писав ікони. Втішався Святитель Богослужіннями, які звершував у місцевому соборі. Він проповідував Слово Боже племенам монголів.
У 1725 році архіпастир отримав розпорядження поселитися в Іркутському Вознесенському монастирі до подальших вказівок.
У той час архімандрита Антонія Платковського не було в обителі, і нею управляв ігумен Пахомій.
Єпископу та його почту виділили приміщення для проживання й ділянки землі для городництва.
Життя святого стало більш стабільним. Заради духовної втіхи до нього приходили люди.
Згодом надзвичайним послом у Китай отримав призначення граф Сава Владиславович Рагузінський. За наказом імператриці Катерини І він зі згоди китайців мав привезти в Пекін святителя Інокентія.
Навесні 1726 року Рагузінський зустрівся в Іркутську з єпископом Інокентієм і запропонував йому вирушити в Селенгінськ і чекати його там. Сам посол затримався, щоб приготуватися належним чином до подорожі.
У цей час повернувся з Москви у Вознесенську обитель архімандрит Антоній. Він підступним шляхом досягнув прихильності графа Рагузінського, обмовив святого Інокентія й сам став начальником місії в Пекіні.
Угоднику Божому наказали знову поселитися у Вознесенському монастирі.
Невдовзі після того була створена нова кафедра, і Святитель став першим єпископом Іркутським і Нерчинським.
Матеріальне становище владики не покращилося. Жалування Святителю не платили, бо воно нібито призначалося для його проживання в Китаї. Житла в Іркутську у Святого не було, і він був змушений щоразу доставатися до Іркутська з Вознесенської обителі.
Здоров’я ж єпископа Інокентія було кволим. Зрештою в 1728 році йому для проживання виділили будинок боярського сина Димитрія Єлєзова. Нині на його місці стоїть кам’яна каплиця.
Близько 4-х років Святитель обіймав Іркутську кафедру. При цьому він не залишав молитовних подвигів і продовжував приборкувати плоть. На тілі Святий носив волосяницю. Молитися він любив у печері, що знаходилася за огорожею обителі.
Єпископу Інокентію подобалося працювати руками. Так, удень він допомагав монахам, що ловили рибу, тягнути сіті, а вночі шив взуття для своїх учнів. У монастирі Святий посадив два кедри.
Владика Інокентій проповіддю Слова Божого навернув до істинної віри багатьох язичників. Вони приймали Православ’я не лише сім’ями, а цілими стійбищами.
За архіпастирського служіння Святого в Іркутську збудували кафедральний Богоявленський собор. Архієрей започаткував слов’яно-руську школу для всіх верств населення.
Святитель виклопотав виділення коштів із державного бюджету на утримання своїх наступників, а також на спорудження архієрейського дому. Він визначив межі єпархії.
У поселенні Мала Єланка Святий відпочивав від праць. Там на польових роботах трудилися послушники, монахи та селяни. Єпископ допомагав їм у будні, а у святкові дні й неділі стежив, щоб люди приходили на Богослужіння.
Господь наділив Свого угодника прозорливістю. Так, єпископ Інокентій передрік зведення в Малій Єланці на місці каплиці храму.
Коли його запросили відслужити Літургію в поселенні Фекському, він погодився та при цьому сказав, що вперед з’їздимо по літу, а назад по зимі. Слова святого єпископа справдилися, бо наступного дня після Літургії випав сніг, і Святий їхав назад у санях.
Якось під час хресного ходу довкола міста почалася сильна злива. У всіх одежа повністю змокла, а на святительське вбрання не впала жодна крапля.
3 жовтня 1731 року єпископ Інокентій відслужив свою останню Літургію. Після того хвороба прикувала його до одра. 27 листопада о 7 годині ранку Святитель відійшов до Господа.
Коли про кончину архієрея доповіли жадібному віце-губернатору Жолобову, то він поспішив забрати все майно єпископа та частину монастирських статків. Через те братія не мала навіть вина, щоб відслужити Літургію. Лише після посилених прохань Жолобов виділив на погребіння Святого 300 руб., при цьому заборонив звертатися до нього надалі.
Тіло Святителя поховали 5 грудня в кам’яному склепі під вівтарем дерев’яного храму на честь Тихвинської ікони Богородиці. Воно збереглося нетлінним і прославилося великою кількістю чудес.
Господня кара спостигла кривдників Святого. Невдовзі архімандрита Антонія Платковського обезчестили та побили в Пекіні, потім привезли в Петербург і позбавили сану. Віце-губернатора Жолобова стратили в Петербурзі за вироком кримінального суду.
Слава Богу вовіки. Амінь.
