День пам’яті блаженної Домніки Олешківської
27 листопада/10 грудня Православна Церква святкує знайдення мощей блаженної Домніки Олешківської.
3 вересня 1881 року в родині заможних селян у місті Олешки Таврійської губернії (нині Херсонська область) народилася блаженна Домніка.
Жити в любові та достатку Домні (так її хрестили в дитинстві) довелося недовго. Її мати померла, коли дівчинці було всього лише сім років. Батько одружився вдруге, й Домні в рідному домі довелося несолодко. Мачуха так сильно гнобила й ображала пасербицю, що, трохи підрісши, дівчинка воліла краще жити на кладовищі, ніж у себе вдома.
У п’ятнадцять років, здійснивши разом із односельцями паломництво до Києво-Печерської Лаври, Домна не повернулася назад, а знайшла собі житло в одному із кладовищенських склепів Києва.
Роблячи прості ладанки для паломників, вона заробляла собі на хліб. Жити, щоправда, доводилося їй впроголодь.
Хочеш-нехочеш, а їй довелося повернутися до рідного селища. Проте вдома нічого не змінилося, жити там їй було нестерпно. Тому в 1896 році Домна прийшла до школи для дівчаток-сиріт при Свято-Успенському жіночому Олешківському монастирі. Там вона навчилася читати й писати, а навчатися безперервної молитви Домна почала проходити ще в Києві, у кладовищенському склепі. Тоді ночами, тремтячи від холоду й страху, вона безупинно повторювала Іісусову молитву.
Після закінчення навчання дівчину прийняли до обителі послушницею з ім’ям Домніка.
Люблячи на самоті віддаватися богомисленню та молитві, Домніка випросила собі важкий послух пастуха монастирського стада. Так вона почала проходити наступний клас богословської освіти.
Кращі богослови сучасності саме таким чином і здобували свої духовні дипломи. Преподобний Клеопа Румунський так само високо в горах, серед телят і корів, отримав атестат із відзнакою з богослов’я, коли читав твори Святих отців і творив за чотками невпинну молитву.
Домніка теж серед монастирських тварин отримала від Бога відмінну оцінку з богослов’я, за що її Господь нагородив даром прозорливості та пророцтва. Так здобувають вчені ступені справжні богослови.
Деякі люди в той час бачили дивну картину: Домніка вголос читає Псалтир, а телята збираються біля неї й уважно, розчепіривши вуха, слухають. Ми не знаємо, як добре вони розуміли те, що читала послушниця, але коли після читання вона віддавала їм команду «ідіть пасіться» або «ходімо на водопій», то вони слухали її, наче добре навчені солдати свого начальника.
Коли над небом країни ще тільки починали збиратися грозові революційні хмари, Домніка вже знала, яким дощем із градом та блискавками закінчиться ця буря.
Сховавшись в кукурудзяному полі, вона молилася в гущі рослин з піднятими руками: «О Матір Божа, що ж із нами тепер буде?»
Після 1917 року, коли червоні богоборці, вже наближалися до Олешок, Домніка почала роздавати черницям монастиря якісь дивні речі. Комусь шматочок ганчірки, комусь недогарки свічок, комусь камінчики, а комусь розсаду.
Всі пророцтва та передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.
Революційні активісти монастир швидко закрили, а черниць розігнали. Кожна із них виживала в світі, як могла. Але ось що цікаво. Ті, хто отримав від Домніки ганчірочку, влаштувалися працювати на фабрику; хто камінчик — на будівництво, хто розсаду — у колгоспі, а хто огарки свічок — у свічній лавці при храмі.
На місці монастиря спочатку був культрадгосп, потім трудова артіль, а пізніше дитяча колонія «Червоні паростки».
Після закриття монастиря Домніка жила в благочестивих людей у Каховці. У 1928 році вона повернулася до Олешок, де жила до кінця своїх днів у будинку Наталії Іщенко. Цей будинок зберігся до цих пір.
Свята Домніка передбачила Наталії довге життя, але попередила про те, що її чоловік і син загинуть у прийдешній війні, що згодом і сталося.
Дивна поведінка та пророцтва Домночки (як її ласкаво називали люди) почали набувати все більшої популярності.
Якимось дивним і таємничим чином вона допомагала тим людям, хто голодував і страждав від холоду й зубожіння.
У страшний голод 1933 року до багатодітного будинку, який втратив годувальника, вона принесла хліб, який, здавалося, отримала просто з неба (хліба в той час ніде не було). В інший двір кинула очерет і сказала «будуйте», і там через деякий час з’явилися кошти для того, щоб відбудувати зруйнований будинок. Тим, хто мерз від холоду, Домночка кидала у двір деревинку, і через якийсь час благодійник привозив їм дрова.
Таких свідчень із життя Домніки зібралося безліч, і всі вони потім свідчили про можливість канонізації цієї юродивої, адже чудеса за її молитвами відбувалися дуже часто.
Зовнішнім виглядом вона особливо не виділялася серед інших мешканців Цюрупинська (так тоді перейменували Олешки). Була вона, як свідчать очевидці, «невисока на зріст, сутула, з грубуватим голосом, зовні нічим особливим не вирізнялася. Говорила мало, а давала предмети, й потрібно було здогадатися, що цим вона пророкувала».
У храмі Домніка могла підійти до людей і щось сунути в руку або в кишеню. Потім виявлялося, що той, кому вона сунула червоний гіркий перець, таким чином попереджався про прийдешню серйозну хворобу. Якщо вона давала комусь копієчку, той виходив із фінансової кризи. Той, хто отримував яблуко, видужував від виснажливої хвороби.
З кожним роком її ім’я ставало все більш відомим. До неї за порадою та за благословенням почали приїжджати люди з різних куточків країни. Ієреї та єпископи, монахи й миряни шукали її святих молитов. Всі пророцтва та передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.
Всіх вона приймала, нікому не відмовляла, але від цього її життя не ставало легше. Особливо багато образ і утисків подвижниця відчувала від комуністичної влади та від нерозумних дітей, які, наслухавшись на шкільних уроках оповідань з атеїзму, намагалися якомога сильніше її образити.
Після війни, коли храми почали відкривати, Домніка причащалася щотижня. Навіть якщо для цього їй доводилося долати багато кілометрів шляху.
Якось, ідучи з двома жінками на престольне свято із Каховки до Берислава, Блаженна сказала:
— Ой, що ж вони наробили, все потопили, всі дерева, будинки, все потопили.
— Де, матінко, що потопили? — здивовано запитали її супутниці.
— Ну що ви не бачите, чи що? Все потопили.
Здивовані жінки йшли по землі, на якій росли сади, стояли села, а матінка вже йшла по дну Каховського водосховища.
Блаженна Домніка прожила дев’яносто два роки й відійшла в небесні обителі 10 червня 1967 року. У той час вже розгоралися хрущовські гоніння проти Церкви. Однак, не дивлячись на заборони й всілякі перешкоди з боку влади, на похорон Домніки зібралася величезна кількість народу. Її тіло поховали на старому монастирському кладовищі.
У зв’язку з великою кількістю чудес, що відбуваються на її могилі, й всенародним шануванням стариці рішенням Священного Синоду УПЦ у березні 2009 року блаженну Домніку Олешківську прославили в сонмі місцевошанованих святих. А за півроку до цього, у грудні 2008 року, Господь відкрив її святі мощі, які зараз почивають у раці храму рівноапостольної Ніни міста Олешки.
