Настанови святителя Серафима (Соболєва)

Святитель Серафим (Соболєв) (1881-1950) – архієпископ Богучарський, керував з 1921 по 1950 руськими парафіями в Болгарії. Архипастир відомий як суворий монах та ревний захисник християнського віровчення. Ще за життя сявтителя ставалися випадки його молитовної допомоги. Вшанування архіпастиря почалося відразу після смерті. Місцем його поховання стала крипта Микільського храму Софії, яка перетворилося на обєкт паломництва. Зафіксовано понад сто випадків чудес із молитов Святителя. 3 лютого 2016 року Архієрейський Собор РПЦ за участю болгарських ієрархів виніс рішення про прославлення архієпископа Серафима в сонмі святих. Прославлення відбулося в Софії 26 лютого 2016 року.

_______________________________________________________________

Настанови на щодень

• Крутий і тернистий шлях веде до Царства Небесного. Який твій шлях? Боротьба до крові проти плотської пристрасті та себелюбства. Себелюбство – ґрунт, на якому ростуть пристрасті, порожнеча життя та смуток.
• Ненависть до гріха є принципом духовного відродження.
• Не потакай бісам!
• Немає нічого гіршого за зухвалий гріх (тобто коли грішимо свідомо).
• Владика Серафим говорив: «Духовна філософія – важка наука: треба десять років читати житія й боротися зі своїми пристрастями».
• Себелюбство приносить смуток і лікується мовчанням.
• З себелюбством борись мовчанням. Через марнославство диявол найчастіше губить людей. У земних насолодах прихована отрута смерті.
• Жартувати, підшутковувати – у цьому прояв тонкого марнославства!
• На питання: як боротися з обжерливістю, святитель відповів: «Стриманістю».
• Любов до Бога полягає у дотриманні Його заповідей.
• Злу треба протиставляти любов.
• Любов’ю обумовлюється істинний вірянин.
• Коли ми помремо, то зрозуміємо, наскільки близькими були до нас Спаситель і Божа Матір.
• Найголовніше – лагідність і смирення. Без них тілесні подвиги – ніщо.
• За тілесні подвиги без любові та смирення Господь карає блудною хіттю, щоб упокорити людину.

• Якщо на тебе найде зневіра, читай житія святих. Намагайся прочитати хоча б кілька рядків із них. Для душі вони немов благодатний дощ, який освіжає, підбадьорює та радує.

• Ніколи не заздри. Це тяжкий гріх.

• По вулиці йди з опущеними очима.
• Господь особливо цінує цноту та любить ченців. Спочатку дуже важко, потрібно постійно змушувати себе, але в кінці виконуються слова Спасителя: “Бо ярмо Моє благе, і тягар Мій легкий” ¹(Мф. 11, 30).
• Безпристрасність – це перемога над пристрастями. Від неї в душі настає цілковитий мир – Царство Боже ще землі.

Про смирення

• Ніщо не може допомогти нам спастися, крім смирення. Ми смиряємося перед своїми ближніми, коли не засуджуємо їх. Готуйся до чернецтва лагідністю та смиренністю.
• Три основи чернецтва: помірність, смирення та послух.
• Май смирення. Тоді навчишся всьому доброму. Чим ти смиренніший, тим ближче будеш до Бога. Прошу тебе, радість моя, швидше здобути смирення.
• Будь смиренною, і все інше тобі додасться. Смирення означає завжди вважати себе нікчемною.
• Уникай марнославства. Тільки через смирення можеш стати справжнім ченцем. Якщо тобі в голову приходять марнославні думки, треба говорити: “Не нам, Господи, не нам, а твоєму імені дай славу” ²(Пс 113, 9).
• Тільки смиренний може бути справжнім ченцем.
• Пам’ятай слова: “Поклади, Господи, збереження устам моїм”³(Пс 140, 3)! Не повчай, якщо тебе не питають!
• Упокорюйся та пам’ятай слова Господа: “А ось на кого Я погляну: на смиренного й скрушеного духом і на того, хто тремтить перед Моїм словом” ⁴(Іс. 66, 2).
• Як отримати смирення? – Мовчанням. Мовчи! Будь дурною! Нехай усі вважають тебе дурною!
• Мовчання — перший засіб для набуття смирення та любові. Мовчанням спасешся. Щоб знайти смирення, мовчи, коли тебе лають, коли на тебе гніваються, і молися про себе молитвою «Богородиці Діво».
• Коли тебе скривдять, неодмінно промовчи, і здобудеш смирення. Потрібно, однак, мовчати не лише вустами, а й серцем.
• Проти гордості, як і проти засудження, можемо боротися мовчанням.
• Будь смиренною. Тоді будеш в істині та в Христовому мирі. Мир залишаю вам, мир Мій даю вам⁵(Інн. 14, 27). Потім Господь прийшов на землю – дати нам Свій мир – увесь Свій скарб.
• Упокоримося під міцною Божою правицею, і Господь не забариться порадувати нас. Найголовніше для порятунку – лагідність і смирення. На запитання: що таке лагідність? — владика Серафим відповів: «Коли хтось лає тебе, завжди звинувачуй себе та не сердся. Без скорбот не можемо врятуватися»

Про молитву

• Господь близько, якщо покличеш Його – одразу відгукнеться!
• Молись якомога простіше. Наприклад: «Господи, помилуй!». А коли звертаєшся до Божої Матері, кажи: «Матуся, Царице Небесна!»
• Молитва рятує від усіх бід.
• Коли на тебе находить зневіра, добре читати прощальну бесіду Спасителя з учнями⁶(див. «Інн. 13–17» гл.) або Псалтир.
• Про силу псалмів владика Серафим говорив: «Саул втішався псалмами Давида, коли його охоплював сильний смуток. Святий Тихін Задонський, якому Господь послав тяжке випробування – зневіру та смуток, теж завжди читав Псалтир».
• Якщо тобі важко молитися й твоє серце скам’яніло, потрібно насамперед проговорити молитву «Богородице Діво…», і тоді тобі стане легше.
• Упродовж дня постійно повторюй «Богородице Діво…», і, якщо завжди так робитимеш, Мати Божа тебе любитиме.
• Коли молишся Пресвятій Богородиці, називай Її Дівою. Це особливо ненависно бісам.
• Духовне дитя владики Серафима поділилося з ним, що йому важко утримувати увагу на словах молитви. Владика сказав йому: «Саме в цьому все й полягає – щоб постійно змушувати себе до уваги, постійно повертати свій розум у серце, бо тільки так знаходять справжню молитву».
• На питання: “Як навчитися серцевої молитви?” Владика Серафим казав: «В молитві Іісусовій потрібно зосереджуватися в серці на слові “Господи” чи “Іісусе”. Як струна видає звук, коли її зворушать, так і в серці з’явиться любов, розчулення та сльози, коли зосередишся в ньому на слові “Господи”.

• Читай Іісусову молитву, ударяючи при слові «Господи» або «Іісусе», як цвяхом у серці. Тоді поступово защемить серце благодаттю, й ім’я Іісуса вижене нечисті думки з серця.

• Навіть якщо ми механічно творимо молитву, це краще, ніж зовсім не молитися. Якщо на тисячу молитов одну скажу від серця, з істинним зітханням — і то добре! І ця одна сердечна молитва скрасить решту механічних молитов.

• Я сам відчув, що від сліз стає легше на серці.

• Я помітив, що Господь завжди чує і виконує молитву під час великих скорбот.

• Господь близько, якщо покличеш Його — одразу відгукнеться!

• Читай житія святих. У них знайдеш усе, вони всього тебе навчать. Порівнюй себе не зі своїми ближніми, а зі святими – таке порівняння відкриває нам, наскільки ми грішні.
• Найвища міра облесливості (прєлєсті) – молитися напоказ. Чини так, як юродивий Васенька, якого я якось відвідав. Він молився невпинно, але коли чув, що наближається хтось із черниць, одразу ж лягав і починав хропіти. Так треба чинити.
• Про молитву владика Серафим говорив і так: «Жодна наша молитовна сльоза не марна».

  Про покаяння

• Якщо хочеш, щоб Господь змилосердився над тобою, завжди кайся, будь милостивий до тих, хто страждає, втішай їх. Блаженні милостиві, бо вони помиловані будуть⁷(Мф. 5, 7).
• Потрібно завжди каятися у своїх гріхах. Особливо важливо щовечора перед сном покаятися перед Богом у гріхах, які ми здійснили протягом дня.
• Якби диявол покаявся, Господь би його пробачив. Це написано в житії преподобного Антонія Великого.
• Самодокорення – початок спасіння, а самовиправдання для людини – смерть.
• На запитання: “Як каятися?” Святитель Серафим відповів: «Говори: “Боже, милостивий буди мені грішною!”» – і потім додав, що отець Амвросій Оптинський, коли його запитали: як молитися? – відповів: «Спочатку я читав багато молитов, а тепер повторюю лише молитву митаря».
• Навчити тебе покаянню залежить не тільки від мене, а найбільше від себе самої. Покаяння в основі своїй – смирення. А ти сама повинна змиритися. Тоді смирення навчить тебе істинному покаянню.
• Святитель Серафим часто нагадував народну приказку: «Не шукай у селі, а шукай у собі». Це означає не шукати провину в інших, а в собі. “Сама себе звинувачуй у всьому”, – додав він.

Про збереження віри

• Свято та неухильно бережіть нашу Православну віру як у її канонах, так і в її догматах.
• Пристосовуйте не віру до свого життя, а своє життя до віри.
• Від істинно Православної віри черпайте все своє щастя. Тоді ви будете справжніми синами Православної Церкви й Господь обдарує вас ще тут Своїми невимовними милостями.
• Без Православної віри немає благодаті, немає й справжньої любові до ближніх, а є лише згубний егоїзм чи лише порожні слова про любов, як у єретиків та сектантів.
• У всіх догматичних питаннях і особливо спірних богословських думках ми маємо суворо триматися святоотецького вчення. Тільки Святі отці можуть створити нам безпомилковий та справжній світогляд у сфері нашої віри. Вони є для нас рятівним критерієм Православ’я.

Календарне питання та церковні канони

• Не для того Божественний Дух спільно з апостолами, Вселенськими Соборами та святими Отцями встановлював канонічні істини, щоб ми їх потім виправляли та скасовували, начебто недосконалі й помилкові. Таке ставлення до святих канонів є абсолютно неприпустимим і блюзнірським.
• У новостильників ніколи не може бути з’єднання свята Благовіщення з днями Страсного тижня, а також не може бути Кіріо-Великодня, тобто збігу Благовіщення зі святом Великодня, чим явно порушується церковний Статут.
• Свята Церква так шанує великих апостолів Петра й Павла, що встановила передування їхньому святу (29 червня) посту, який триває від 8 до 42 днів. Проте через введення нового стилю цей піст усупереч Статуту завжди скорочується. А коли Великдень святкується в період від 20 до 25 квітня включно, то Петрів піст зовсім скасовується: для нього не залишається часу.
• Як породження католицтва і протицерковне явище, новий стиль крім смути нічого не може дати Православній Церкві.

Православна Церква та єритики

• Ми, православні християни, сповідуємо, що Церквою, як заснованою Самим Богом для нашого спасіння, можна називати в суворому розумінні лише одне суспільство тих християн, хто істинно вірує. Називати ж церквою кожну з єретичних громад – це означає не мати правильного поняття про Церкву та зневажати нашу віру й догмат про Церкву, що викладений у дев’ятому члені Символу віри.
• Наша Церква ніколи не вважала єретиків, які тільки звуться християнами тими, що входять до складу самого Тіла Христового. Та й як можна цю екуменічну думку вважати православною, коли Вселенські Собори завжди піддавали єретиків анафемі, тобто відлученню від Церкви?
• Єретики можуть бути святими лише після покаяння чи зречення від усіх своїх єресей та після возз’єднання з Православною Церквою.
• Не звинувачувати треба Православну Церкву за те, що вона не змішалася з єретиками й відокремилася від них, а вшановувати її треба за мученицькі подвиги розділення яке відбувалося через повстання єретиків на Церкву, на її богооткровенні та святоотецькі істини й навіть на самого Бога.
• Містика сектантська – це таємне спілкування з бісами, а містика наша, православна, – це таємне спілкування з Богом.
• Окультизм і спіритизм не є шарлатанством, а є реальним спілкуванням із бісами, що веде до смерті.
• За свої страждання та добрі справи люди-язичники не потраплять у найжахливіші пекельні муки, для них є на Страшному суді “північна сторона”. Вони не отримають Царства Божого, але й страшних пекельних мук не скуштують.

Джерело