День пам’яті священномученика Аркадія Бежецького
16/29 грудня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Аркадія (Остальського) Бежецького, єпископа.
Святий Аркадій (Аркадій Іосипович Остальський) народився в 1888 році в селі Яковиці Житомирської губернії в священницькій сім’ї. Його сім’я згодом поселилася в Житомирі.
Юнак закінчив Волинську Духовну семінарію та з 1911 року служив у сані ієрея в соборному храмі міста Старокостянтинова.
Пізніше угодник Божий був настоятелем Миколаївського єдиновірського храму в Полтаві. Під час Першої світової війни ієрей Аркадій служив полковим священником.
У 1917–1922 роках Святий був настоятелем храму в Житомирі. Він створив при храмі Православне Братство, яке в роки громадянської війни допомагало бідним і хворим, навчало дітей, хоронило померлих. Пастир не лише інших спонукав до благодійності, а й сам являв приклад жертовної любові.
Одного разу близькі пошили Святому шубу. Він одягнув її двічі, а потім передав бідній вдові, що мала двох хворих на туберкульоз дітей.
Іншого разу дорогою до Києва отець Аркадій віддав бідняку свої чоботи, а сам дістався до міста в личаках.
Якось Святий пожертвував бідному свої штани та залишився в спідній білизні. Тоді він зшив спереду підрясник, щоб його поли не розгорталися.
Угодник Божий часто священнодіяв і завжди сповідав. Він ніколи не підганяв сповідників, і бувало сповідь тривала до другої години ночі.
Навесні 1922 року Священномученика заарештували за звинуваченням у вчиненні опору вилученню церковних цінностей.
За батюшкою до будівлі НК рушив натовп вірян. Солдати почали погрожувати людям зброєю, але розігнати їх не вдалося. Тоді захисників отця Аркадія ув’язнили в підвалі.
Звістка про арешт Святого облетіла місто, й у тюрму почали приносити стільки передач, що вистачало і в’язням, і наглядачам.
Угодника Божого засудили до розстрілу. Коли мали оголосити вирок, він заснув.
Святого розбудили та повідомили, що йому винесли смертний вирок. Він же відповів, що вдячний Богу за все й що смерть для нього надбання.
Віряни змогли добитися заміни смертної кари на 5-річне ув’язнення.
Допоки Священномученик відбував строк, дружина покинула його заради офіцера Червоної армії. Оскільки дітей у подружжя не було, священник звільнився від сімейних уз.
На волю угодника Божого відпустили достроково в 1925 році. Святий вирушив у Дивеєво, де блаженна Марія Іванівна передрекла йому, що він буде єпископом, але з тюрми не вийде.
У Саровській Успенській пустині ієрей Аркадій прийняв чернечий постриг у мантію без заміни імені.
Ієромонах Аркадій повернувся в Житомир і жив там подвижницьки.
На початку 1926 року він удостоївся сану архімандрита, а у вересні того ж року його посвятили в єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії.
На свою кафедру святий не потрапив, оскільки в жовтні його заарештували та вислали в Харків, а в лютому наступного року — в Туапсе.
Хоча в’їжджати в Лубни Святителю було заборонено, він наважився прибути на Пасхальне Богослужіння та зайшов у вівтар собору в темних окулярах і пальто.
Диякон хотів вигнати незнайомця, але Святий переконав його покликати настоятеля, якому й пояснив, хто він такий.
Єпископ облачився й почалося архієрейське Богослужіння, однак ще до його закінчення почали з’являтися в храмі представники влади.
Щоб уникнути арешту, угодник Божий був змушений потай залишити собор. Більше в Лубнах Святитель не з’являвся.
Єпископ Аркадій поселився в Ново-Афонському монастирі на Кавказі. Він зустрічався з подвижниками, що населяли прірви й ущелини Кавказьких хребтів. Місцеві мисливці видавали безбожній владі місця проживання монахів. Подвижників арештовували й розстрілювали.
У квітні 1927 року Святителя знову арештували й заслали в Казань. Наступної весни Святитель втік із Казані та поселився при подвір’ї Києво-Печерської Лаври в Ленінграді, де служив потай.
У травні 1928 року єпископа Аркадія заарештували в Москві й ув’язнили в Бутирській тюрмі.
Невдовзі його засудили до 5-річного ув’язнення в таборі. Пізніше строк покарання продовжили ще на 5 років.
Угодник Божий був однодумцем кліриків і парафіян «Мечовського» центра помірної опозиції при Миколаївському храмі на Маросейці в столиці. Їхня спільнота офіційно не відокремлювалася від митрополита Сергія (Страгородського), але критикувала та не поминали його ім’я під час Богослужінь.
Якось Святитель звернувся до митрополита Сергія за поясненнями щодо сучасного церковного життя. Однак митрополит розмовляти з ним не захотів і запропонував йому спочатку з’явитися в НКВС.
1928–1937 роки єпископ Аркадій із невеликою перервою провів на Соловках, де виконував найважчу роботу. Оскільки він мав великий вплив на тих, хто його оточував, керівництво табору часто переводило його з місця на місце.
Святитель роздавав усе, що присилали йому духовні чада, й схиляв заслане духовенство допомагати один одному.
У таборі була велика кількість інформаторів, які стежили за в’язнями й ускладнювали їхнє життя. Відомості про поведінку, погляди та слова кожного в’язня записувалися в секретні формуляри.
Табірне начальство шукало причини для нового арешту єпископа Аркадія. Причина знайшлася — Святитель взяв участь у Благовіщенській Всеношній.
Багатьох священників і мирян засудили до дисциплінарних покарань. Справу Святителя направили на розгляд в ОДПУ.
Священномученика знову засудили до 5-річного ув’язнення в концтаборі. Після того Святий певний час провів на Секирній Горі, де розташовувався штрафний ізолятор, соловецький карцер.
Там були «верхнє та нижнє відділення». В’язні «верхнього відділення» цілий день сиділи впритул один до одного на тонких жердинах, при цьому не доставали ногами до землі. Вночі вони спали на боці на голій кам’яній підлозі так щільно, що не могли повернутися.
З часом із «верхнього відділення» переводили в нижнє, де дозволялося працювати, але на найбільш тяжких роботах.
У лютому 1937 року єпископ Аркадій вийшов на волю. Його призначили єпископом Бежецьким, але від призначення він відмовився.
З дозволу влади Святий поселився в Калузі, де підтримував дружні зв’язки з Калузьким архіпастирем Августином (Бєляєвим).
У вересні 1937 року архієпископа Августина заарештували. Угодник Божий дізнався про те й хотів виїхати з Калуги, але його затримали в поїзді.
З Калуги Святителя перевели в Бутирську тюрму.
На допиті Святий розповів, як у розмові зі знайомими говорив про те, що в основу зміцнення Церкви потрібно покласти моральне вдосконалення. Він доводив, що саме воно є засобом боротьби проти невірства. Для себе ж Святитель вирішив, що після звільнення буде прагнути не до управління єпархією, а до звершення Богослужінь. Якщо ж це не вдасться, то він бажав бути хоча б сторожем будь-якого храму, приховавши від вірян своє єпископське звання. Він хотів через високе моральне вдосконалення показати приклад того, що й у сучасних умовах люди можуть прикрасити Церкву.
Єпископа Аркадія звинуватили в контрреволюційній діяльності та засудили до розстрілу. Вирок привели у виконання 16 грудня (за ст. ст.) 1937 року.
Мощі Священномученика почивають у спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.
Слава Богу вовіки. Амінь.
