Тим, хто порушує пости

Нинішні миролюбці й угідники ні проти однієї з постанов Церкви так не повстають, як проти постанови про пости.

«До чого пости? – кричать вони. – Без поживної їжі і здоров’я губиться, і розум затьмарюється, і молитися ми не можемо, і дратуємося від них тощо».

Кричать так вони, і виходить, за їхніми міркуваннями, ніби піст справді є зло, й порушувати його анітрохи не погано і навіть потрібно.

Проте насправді вони жорстоко помиляються. Адже піст не тільки не шкодить здоров’ю, а й виправляє його; не тільки не затьмарює розум, але просвітлює його.

Коли Навуходоносор, цар вавилонський, відводив юдеїв у полон до Вавилону, то надумав взяти для виховання при своєму дворі кілька дітей із кращих сімей єврейських.

Між цими дітьми були дванадцятирічний юнак Даниїл та три його товариші: Ананія, Азарія та Мисаїл. Отримуючи багату, але заборонену законом Мойсея їжу, з царського столу, вони не захотіли осквернитися нею. Вони попросили поставленого над ними приставника, щоб він давав їм у їжу тільки овочі та воду.

Приставник спочатку на те прохання їм відмовив, сказавши: «Боюсь царя: якщо він побачить вас виснаженими, тоді позбавить мене життя».

На це Даниїл відповів: «Зроби над нами дослід протягом десяти днів. І якщо після цього часу юнаки, які їдять царську їжу, будуть повнішими за нас, то відмов нам у нашому проханні, інакше ж виконай його».

Приставник погодився, і що?

Після закінчення терміну вони були на обличчя гарними та міцнішими плоттю, ніж юнаки, що їли від трапези царської¹(Дан. 1, 15). Це було до Різдва Христового.

Звернемося до часів новозавітних. Макарій Олександрійський у святу Чотиридесятницю їв один раз на тиждень і прожив сто років. Святий Симеон стовпник у святу Чотиридесятницю нічого не їв і прожив сто три роки. Преподобний Анфім теж Великий піст проводив без їжі та прожив сто десять років. А деякі жили ще довше, наприклад Павло Фівейський сто тринадцять, а Аліпій стовпник – сто вісімнадцять років.

Зрозуміло, що пост не тільки не шкодить здоров’ю, а й зміцнює його.

Що ж стосується думки, ніби від посту розум затьмарюється, то вона ще безпідставніша за першу.

Згадані Даниїл та його товариші дотримувалися посту три роки й у той час навчалися. Чи ж зменшився їхній розум? Навпаки, дав їм Бог, сказано, розуміння та мудрість у всій книжковій премудрості²(Дан. 1, 17). І коли після закінчення терміну виховання їх привели до царя, то розмовляв із ними цар: і не знайшлося від усіх них подібних Даниїлу, Ананії, Азарії та Мисаїлу; і ставши перед царем, і в усякому слові, премудрості й умінні, про яких питав у них цар, знайшов він у десять разів більше всіх чарівників і волхвів, що існували в усьому царстві його³(Дан.1,19–20).

Перейдемо тепер знову до новозавітних часів. Макарій Єгипетський, великий постник, зовсім був невчений; тим часом твори його вирізняються глибоким пізнанням богослов’я, душі людської та видимої природи.

Антоній Великий навчався тільки за книгою природи й осоромив пихатих своєю вченістю філософів. Апостоли, теж люди не вчені, але які мали звичай накладати на себе піст перед виходом на проповідь, не раз також посоромлювали мудрих цього світу та підкорили Христу цілі народи й царства.

А Сам Він нарешті? І Він також, коли вступав на громадське служіння, постив днів чотиридесять і ночей чотиридесять.

Нема чого після цього поширюватися в доказах про користь посту та в спростуваннях доказів щодо шкоди його.

Сластолюбців, які стали плоттю та кров’ю, мабуть, не переконаєш нічим. Справжні ж послідовники Христа, які постійно розпинають своє тіло із пристрастями та пожадливостями, залишаться, зрозуміло, вірними статутам Церкви й без доказів, і будь-яких аргументів про користь посту не потребують.

Будемо, браття, наслідувати останніх і бігати суємудрія перших. Нехай і насправді тіло наше від поста слабшає. У чому річ?

Християнин не про повноту та красу тіла повинен дбати, а про оновлення та прикрасу душі. А вона й оновлюється, й зміцнюється лише тоді, коли тіло підкоримо їй. Якщо зовнішня ваша людина тліє, то внутрішня оновлюється⁴(2Кор. 4, 16). Амінь.

________________________________________________________

Святі отці такими словами вихваляють піст і збуджують і нас до його дотримання, щоб у чистоті серця з радістю зустрічати Христа, який прийшов у світ грішиків спасти.

• «Чим більше днів посту, тим краще лікування; чим триваліше поприще стриманості , тим рясніше надбання спасіння». Блаженний Августин.
• Піст є «вчителем розсудливості, матір’ю чеснот, вихователем дітей Божих, керівником безладних, спокій душ, опора життя, мир міцний і незворушний. Його суворість і важливість втихомирює пристрасті, гасить гнів і лють, охолоджує та заспокоює всякі хвилювання, що виникають від об’ядіння.» Святий Астерій Амасійський.
•  «Коли цар збирається взяти вороже місто, він перш за все перекриває підвезення до нього харчів. Тоді громадяни, будучи обтяжені голодом, підкоряються царю. Те ж буває і з плотськими прагненнями: якщо людина буде проводити життя в пості та голоді, то безладні бажання знеможуть». Преподобний Іоан Колов.
• “Як нестриманість у їжі буває причиною та джерелом незліченних бід для роду людського, так і піст і презирство задоволень плотських завжди були для нас причиною невимовних благ… Як легкі судна швидше перепливають моря, а обтяжені великим вантажем тонуть; так піст, роблячи розум наш легшим, допомагає йому швидко перепливати море теперішнього життя, прагнути до неба і речей небесних”. Святитель Іоанн Золотоустий.
• “Піст народжує пророків, зміцнює сильних, умудряє законодавців. Піст – добра сторожа душі, зброя мужніх людей. Він відбиває спокуси, співмешканець тверезості, основа цнотливості… Піст підносить молитву на небо, стаючи для неї, ніби крилами.” Святитель Василій Великий.
• Той ніколи не може придушити збуджень похоті, хто не в силі приборкати позовів об’ядіння… Бо не можна повірити, щоб міг посперечатися з найсильнішими суперниками той, кого бачиш подоланим найслабшим у легкій сутичці. Преподобний Іоан Касіан Римлянин.
• “Хто відкидає пости, той віднімає в себе й у інших зброю проти багатостраждальної плоті своєї та проти диявола, сильних проти нас особливо через нашу непомірність”. Праведний Іоанн Кронштадтський.
• “Піст посилає молитву на небо, стаючи для неї ніби крилами”. Святитель Василій Великий.
• “Їсти треба стільки, щоб після споживання їжі хотілося молитися, щоб дух завжди горів і ненаситно прагнув до Бога день і ніч”. Преподобний Силуан Афонський.
• “Тільки досхочу нічого не їж, залишай місце для Святого Духа”. Преподобний Серафим Саровський.
• “Загальне правило помірності стриманості полягає в тому, щоб кожен згідно з силами, станом тіла й віком споживав стільки їжі, скільки потрібно для підтримання здоров’я тіла, а не скільки вимагає бажання насичення”. Преподобний Іоанн Касіан Римлянин.
• “Ті, що відкидають піст і ганяються за розкішами як за блаженством тягнуть за собою рій бід і, більше того, зашкодять власним тілам”. Святитель Василій Великий.
• “Давай тілу стільки їжі, скільки йому потрібно, і не отримаєш шкоди, хоча б ти їв і три рази в день. Якщо людина й один раз їсть на день, але нерозважливо, то яка їй від того користь? Після об’ядіння слідує напасть блуду – і ворог після нього обтяжує тіло сном, щоб осквернити його”. Прпп. Варсонофій і Іоанн.
• “Мірне утримання необхідне й для тих, які пройшли за середину подвигів і простягаються до галузі вищого споглядання. Воно є матір’ю здоров’я, другом ціломудрості, товаришем смиренномудрості”. Прп. Симеон Благоговійний.
• «Піст, як лікар душ наших, у одного християнина гамує плоть, у іншого приборкує гнів. Він від одного відганяє сон, іншого збуджує на більшу добродійність; у одного очищає розум і робить його вільним від злих помислів, в іншого в’яже нестримний язик і страхом Божим, як вуздечкою, утримує його, не дозволяючи йому говорити пусті таі гнилі слова; а у іншого не дає очам дивитися туди і сюди і цікавитися, що робить той або інший, але всякого налаштовує слухати себе самого». Прп. Симеон Новий Богослов.
• «Хто служить своєму череву, й разом із тим хоче перемогти дух блуду, той подібний до того, що гасить пожежу маслом».
• «Після пересичення нашого дух обжерливості відходить, і посилає на нас духа блудного, сповіщає йому, в якому стані ми перебуваємо та каже:« Іди і збур такого-то; нутро його пересичене, й тому ти небагато трудитимешся». Цей, прийшовши, посміхається і, зв’язавши нам руки й ноги сном, вже все, що хоче, робить із нами». Прп. Іоанн Лествичник.
• «Обмежуй черево стриманістю, і загородиш цим собі уста; бо язик бере силу від великої кількості їжі». Прп. Іоанн Лествичник.

Використано: Пролог у повчаннях: на кожен день року / Упоряд. прот. Віктор Гур’єв. – Почаїв: Свято-Успенська Почаївська Лавра, 2007. – 688 с.