День пам’яті святителя Петра митрополита Київського та всієї Русі

21 грудня /3 січня Православна Церква вшановує пам`ять святителя Петра митрополита Київського та всієї Русі.

Святитель Петро народився в Галицько-Волинському князівстві та походив із благочестивої сім’ї.

Досягнувши повноліття, юнак виявив бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху його за порадою настоятеля, рукопокладають у диякона, а потім у пресвітера.

У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони та робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують, написані святителем Петром, ікони Божої Матері “Петровську” та ”Новодворську”.

Згодом ієромонах Петро вирішує усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишає монастир та оселяється неподалік Львова на березі річки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області).

Там він збудував для себе келію, а згодом й невелику церкву для братії, що селилися біля нього. Незабаром поруч із його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.

Святитель Петро в сані ігумена Спаської обителі був для братії дбайливим батьком. Він навчав монахів словом і прикладом свого богоугодного життя. Святий ігумен був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, а коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.

Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, який разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.

У 1303 році при сприянні князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково.

Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме те стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, рівно ж як і Київські, канонічно підпорядковувалися Константинопольському Патріарху.

Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відряджає до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Хоча Святий і противився прийняттю високого сану, але задля того, щоб запобігти розбрату в Церкві, погодився виконати прохання.

Проте Патріарх Константинопольський Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і “всієї Русі”.

Митрополит Петро жив спочатку в Галичі, а потім у Києві. На схилі літ угодник Божий прибув у Москву, яка на той час перебувала в володінні князя Іоанна Даниїловича.

Князь Іоанн був благочестивим християнином, прикрашений великими добродіяннями, милостивий до убогих і духовенства, любив храми та священні книги. 

Святитель дуже полюбив його й залишався жити в його місті більше, ніж у інших містах. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Так син Галицької Русі став першим митрополитом Московським.

Затвердившись на митрополії, Святитель із ревністю та любов’ю піклувався про зміцнення побожності серед своєї пастви.

Не дивлячись на фізичну слабість і небезпечне тодішнє подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчав вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.

Руська земля тоді ще була в підлеглості в татар і добробут її залежав від волі ханів.

У 1313 році на ханський престол зійшов новий хан Узбек, який прийняв магометанську віру. Святитель Петро вирушив до Орди, там його ласкаво прийняв хан. Святитель зумів отримати від нього грамоту, що не лише підтверджувала колишні права духовенства, але й додавала нові.

Теплі дружні взаємини складалися у святителя Петра з князем Московським Іваном Калитою. Святитель передбачав майбутнє піднесення цього міста Північної Русі.

Він забажав перенести свою кафедру зі спустошеного татарами Києва до Москви. Там князь Іван, із благословення Митрополита та за його пророчою обіцянкою прославлення міста, в 1326 році заклав новий кам’яний Успенський собор. Святитель сам наглядав за будівництвом храму. У ньому ж, біля жертовника, Святитель облаштував свою гробницю.

Святий передбачив свою смерть, тому відслужив Літургію та причастився Святих Таїн, багословив усіх, хто був біля нього, й князя Івана та його нащадків. Святитель Петро відійшов до Господа, Якому служив усе своє життя 21 грудня 1326 року.

Мощі Святителя, від яких із часу його поховання відбулося безліч чудес, нині перебувають у Московському Кремлі, в Успенському соборі.

Канонізацію святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, звершив у 1339 році його наступник Митрополит Феогност.
Слава Богу вовіки.