Дещо про родовід Господа Іісуса Христа
На самому початку Євангелія від Матфея наведені довгі й для багатьох наших сучасників незрозумілі, “нудні” списки земних предків Іісуса Христа.
Причому про одних чомусь сказано детально, а інші тільки названі по імені. Той самий список із невеликими відмінностями повторюється у євангеліста Луки…
Але чи можуть ці переліки імен людей, які давно померли, бути цікаві сучасному читачу Євангелія?
Чи має родовід Христа якесь значення в наші дні, і якщо так, то яке?
Тим більше що цей родовід… Йосипа, який зовсім не був батьком Іісуса Христа! Навіщо взагалі він тоді нам потрібний?
Земне коріння
Ми живемо в абсолютно іншому суспільстві, ніж Палестина I сторіччя після Р.Х. Але навіть і до цього дня, і у великих сучасних містах можна знайти людей, для яких такі списки мають велике значення.
Пам’ятаю, як я узяв одного разу в руки башкирсько-російський словник. В якості додатка до нього були подані… списки башкирських родів і племен, зовсім як у Старому Заповіті!
Виявляється, для укладачів словника – інтелігентів із вищою освітою, які живуть в Уфі, де давно перемішалися всі роди та племена, а на вулицях говорять в основному російською, – було надзвичайно важливо пам’ятати, хто з них до якого роду належить (це визначається за прізвищем) і з якими іншими родами його предки перебували в близькій спорідненості, а з якими – в дальній.
А що казати про Північний Кавказ! Перше, що дізнаються там про одноплемінника – якого він роду, хто його предки, йі це багато в чому визначає подальше ставлення до нього.
Сьогодні, звичайно, в Євангеліях нас цікавлять, передусім, життя, смерть і воскресіння Іісуса Христа, Його вчення, проповіді та притчі.
Родовід, який написав апостол Матфей
Однак для єврея I сторіччя першим питанням, яке він задав би про Христа, було б питання про Його походження, про Його місце в соціальній структурі суспільства.
Саме тому апостол Матфей, який писав в основному для євреїв, і розпочинає із самого для них суттєвого – з родоводу.
Втім, і євангеліст Лука теж наводить список предків Іісуса Христа, але дещо пізніше, як вставку, наприкінці третього розділу, де описується вихід Іісуса на громадське служіння.
Рід вівся по батькові, а Йосип, хоч і не був біологічним батьком Іісуса, був Його батьком згідно до Закону або, як ми сказали б сьогодні, соціальним, тобто сприймався всіма як батько.
Біологічне батьківство взагалі тоді було не безумовним критерієм приналежності до певного роду та сім’ї.
У Біблії ми читаємо про звичай левіратного шлюбу: після смерті старшого брата молодший мав одружитися з його вдовою, причому син, який народився від цього шлюбу, вважався нащадком померлого, хоча всі пам’ятали, хто його біологічний батько.
У родоводі Христа теж є такий приклад: від левіратного шлюбу Вооза та Руфи – після смерті її першого чоловіка – народився Овид.
Проте в Старому Заповіті про Вооза сказано детально, а от перший чоловік Руфи нічим не відомий, тому в євангельському родоводі й згадають Вооза.
Можливо, такими ж левіратними шлюбами пояснюються і невеликі розбіжності між двома родоводами, у Матфея та Луки. Один із них згадує біологічного, а інший – соціального батька.
Втім, можуть бути інші пояснення: євангелісти користувалися різними джерелами, до них могли вкрастися дрібні неточності. У будь-якому випадку, всі головні моменти повністю співпадають.
А от жінок, взагалі кажучи, в списку предків згадувати було не обов’язково, так що поява жіночих імен у родоводі (а їх у списку всього чотири – Фамар, Рахава, Руф і Вирсавія) не випадкова.
Автор напевно хотів звернути нашу увагу на біблійну історію, пов’язану з кожною з них. Про цих жінок детально написано в Старому Заповіті, й зовсім не тому, що вони були якимись особливо благочестивими. Але це тема наступної статті.
Деякі з перерахованих імен ми сьогодні насилу можемо згадати – наприклад, “Салафиїл породив Зоровавеля”1(Мф. 1:12).
Але інші імена говорять читачеві багато про що. По суті, тут перед нами коротко проходить уся історія спасіння до Христа, історія обраного народу.
Не випадково родовід у Матфея розпочинається не з Адама і не з Ноя (Лука пізніше доведе список предків саме до них), а з Авраама – першої людини, яку Господь обрав, щоб укласти з нею заповіт, тобто союз.
Цей союз поновлювався з його сином Ісааком і онуком Яковом – Господь відбирав когось одного в кожному поколінні, щоб передати йому особливі благословення.
Пророцтво про коліно Іуди
Почавши з синів Якова, відбір змінився примноженням: обраним був кожен із них, кожного батько благословив по-своєму. І про одного зі своїх синів, Іуду, він сказав загадкові слова, які багато тлумачів відносять саме до Христа, Який походив з племені Іудиного: «Не відійде скіпетр від Іуди й законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів»2(Бут. 49:10).
Це пророцтво завжди розумілося євреями як вказівка на те, що Месія прийде з коліна Іуди – і Євангелія підтверджують виконання пророцтва: у списку предків Христа Іуда перебуває на своєму законному місті.
Ще одне дуже значиме ім’я – Давид. Це не просто другий цар Ізраїлю та засновник династії, це та людина, про нащадка якої Господь сказав: «Я буду йому батьком, і він буде Мені сином»3(2Цар 7:14).
У найближчій історичній перспективі це було сказано про Соломона, якому належало збудувати Єрусалимський Храм. Але з прадавніх часів це пророцтво розумілося і як вказівка на далекого нащадка з роду царя Давида, якому належало стати самим справжнім Царем Ізраїлю, Месією, Христом, Який врятує свій народ і встановить Царство Боже.
Саме тому ті, хто визнавав в Іісусові Месію, називали його “сином Давидовим”. Пророцтво про те, що Христос буде прямим нащадком царя-псалмоспівця, було завжди дуже важливим для євреїв, і тому в Євангеліях особливо зазначено, що воно виконалося.
Не випадкові навіть числа: чотирнадцять родів, як підкреслює євангеліст Матфей, пройшло від Авраама до Давида, тобто від першого обранця до обраного Богом царя, і стільки ж ще – до вавилонського полону.
Царювання Давида й полон – немов найвища та найнижча точки всієї ізраїльської історії.
Нарешті, ще чотирнадцять родів – до самого Христа. Число це не випадкове, сімка означає повний термін (число днів у тижні), а чотирнадцять – подвоєна сімка.
Не випадково й пророк Даниїл, коли відраховував термін пришестя Месії, рахував сімками. Словом, історія обраного народу виконалася, настала “повнота часів” – саме тоді слід було народитися Месії.
Так що наведені в Євангеліях родоводи є свідченнями того, що,
- по-перше, Христос поза сумнівом був історичною особою, справжньою Людиною,
- а по-друге, що всі пророцтва про Його походження виконалися повністю.
Євангелісти немов показують на прикладі переліку імен предків Спасителя історію людства, яке страждає, яке не знаходить собі місця, проте воно все ж не самотнє. Бог не залишає його та спрямовує до заздалегідь призначеної мети, до тої великої Зустрічі, яку ми переживаємо в Євангеліях.
Біблеїст Андрій Десницький
