«До першої зірки» та правильний піст
Що означає постити до першої зірки?
«До першої зірки» означає не голодувати, а бути присутнім на Богослужінні.
Звідки взявся звичай не споживати їжу в Різдвяний Святвечір, 6 січня, «до першої зірки»?
Раніше різдвяна вечірня починалася у пообідній час, переходила до Літургії Василя Великого, яка закінчувалася тоді, коли на небі, справді, вже з’являлися зірочки. Після Літургії статутом дозволялася трапеза.
Тобто «до першої зірки» означало фактично до закінчення Літургії.
Але з часом, коли Богослужбове коло було вичленоване з життя християн, коли люди почали ставитися до Богослужіння досить поверхово, це переросло в якийсь зовсім відірваний від практики та реальності звичай. Люди і на службу не йдуть, і не причащаються 6 січня, але голодують.
Коли мене запитують, як постити в Різдвяний святвечір, я зазвичай говорю так: “Якщо ви були присутні вранці на Різдвяній вечірні та на Літургії Василія Великого, то благословляється їсти, як належить за статутом, після закінчення Літургії. Тобто вдень.
Але якщо цей день ви вирішили присвятити прибиранню приміщень, приготуванню 12 страв і так далі, тоді вже, будьте ласкаві, їжте після «першої зірки». Якщо не понесли подвиг молитов, хоча б понесіть подвиг посту.
Не проміняйте Богослужіння та молитву на 12 пісних страв
Це традиція не Євангельська та не Літургійна.
Мене часто запитують про те, як ув’язати присутність на службах у Святвечір та Різдво з традицією застілля у Навечір’я Різдва, коли спеціально готується 12 пісних страв.
Скажу одразу, що традиція «12 страв» для мене є загадковою. Різдвяний, як і Хрещенський Святвечір, є днем пісним, причому днем суворого посту.
За уставом у цей день покладено варену їжу без олії та вино. Як можна приготувати 12 різноманітних пісних страв без використання олії — для мене загадка.
На мою думку, «12 страв» – це народний звичай, який нічого спільного не має ні з Євангелієм, ні з Богослужбовим статутом, ні з Літургійною традицією Православної Церкви.
На жаль, у ЗМІ напередодні Різдва у великій кількості з’являються матеріали, в яких увага концентрується на якихось сумнівних передріздвяних і постріздвяних традиціях. Там розглядається смакування тих чи інших страв, ворожіння, гуляння, колядування й так далі – усе те лушпиння, яке дуже часто дуже далеке від істинного значення великого свята пришестя у світ нашого Спасителя.
Мене завжди дуже ранить профанація свят, коли їхній зміст і значення зводяться до тих чи інших обрядів, що склалися в тій чи іншій місцевості.
Доводиться чути, що такі речі, як традиції, потрібні людям поки що не дуже воцерковленим, щоб їх якось зацікавити.
Проте знаєте, у християнстві все-таки краще людям давати одразу доброякісну їжу, а не фаст-фуд. Все-таки краще, щоб людина дізнавалася про християнство одразу з Євангельської, з традиційної святоотецької православної позиції, ніж за якимись «коміксами», хай навіть освяченими народними звичаями.
На мій погляд, багато народних обрядів, пов’язаних із тим чи іншим святом, це і є комікси на тему Православ’я. Ні до сенсу свята, ні до Євангельської події вони ніякого стосунку не мають.
Архієпископ Обухівський Іона (Черепанов)
