День пам’яті преподобного Сильвестра Печерського та Серафима Саровського
2/15 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Сильвестра Печерського, що мощами почиває в Ближніх печерах.
Святий Сильвестр Печерський жив у ХІІ сторіччі та був ігуменом Михайлівської Видубицької обителі в Києві.
Він продовжив працю преподобного Нестора літописця та написав дев’ять житій преподобних отців Печерських.
Угодник Божий досягнув високого ступеня духовної досконалості й удостоївся дару звершення чудес.
Мощі святого Сильвестра почивають у Ближніх Антонієвих печерах.
Слава Богу вовіки. Амінь.

Також 2/15 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Серафима Саровського.
Святий Серафим народився в 1759 році в Курську в благочестивій купецькій сім’ї Мошніних. У Святому Хрещенні його назвали Прохором.
На 3-му році життя Святий втратив батька, і вихованням сина займалася матір.
Якось вона оглядала будівництво церкви, почате ще її чоловіком, і взяла із собою Прохора на дзвіницю. Через необережність отрок впав із великої висоти на землю, однак чудесно залишився цілим і неушкодженим.
У 9-річному віці Святий почав вивчати грамоту та проявляв гарні здібності до навчання, проте раптом тяжко захворів. Близькі втратили надію на його одужання.
Якось уві сні Прохор побачив Божу Матір, Яка пообіцяла відвідати його та зцілити від хвороби. Після того в місті був хресний хід із чудотворною іконою Знамення Пресвятої Богородиці. У зв’язку з негодою, щоб скоротити шлях, хід направився через двір Мошніних. Тоді матір винесла хворого Прохора та приклала до ікони Пречистої Діви Марії. Після того отрок одужав.
Коли Святому виповнилося 17 років, він вирішив зректися світу та пішов у Києво-Печерську Лавру, а звідти — у Саровську пустинь, що розташовувалася в Тамбовській губернії. Там він почав подвизатися під керівництвом настоятеля обителі старця Пахомія та ієромонаха Іосифа.
У 1780 році Прохор тяжко занедужав. Його хвороба тривала три роки, половину з яких він провів у ліжку.
Якось святому з’явилася Пресвята Богородиця з апостолами Петром й Іоанном Богословом і чудесно зцілила його.
У 27-річному віці Прохор прийняв чернечий постриг із іменем Серафим і згодом його хіротонісали в ієродиякона.
За чистоту свого серця, прагнення до Бога та постійне стримання він удостоївся бачити Ангелів, а одного разу під час Божественної Літургії побачив Самого Господа.
Коли Святий було 35 років, він сподобився прийняття священницького сану.
А через деякий час після того ієромонах Серафим віддався пустельницьким подвигам. На відстані 5–6 верст від обителі в сосновому лісі на високому пагорбі він спорудив собі дерев’яну келію. Там він перебував у молитвах, читанні божественних книг і трудах. Біля келії Серафим влаштував город і пасіку.
Щоб відвернути Святого від його подвигу, ворог роду людського жахав його різними примарами. Проте подвижник огороджував себе молитвою та хресним знаменням.
Коли диявол підняв на нього сильну брань у думках, Преподобний взяв на себе подвиг молитовного стояння.
Уночі Святий молився на високому гранітному камені посеред дрімучого лісу, а вдень сходив на камінь у своїй келії. Так подвизався преподобний 1000 днів і ночей.

Щоб прогнати Серафима з пустелі, де він подвизався, диявол наслав на нього розбійників.
Вони жорстоко побили Святого, через що той ледве залишився живим. Тоді Преподобному знову з’явилася Пресвята Богородиця та допомогла йому, але до кінця життя він залишився згорбленим.
Згодом Святий старець взяв на себе подвиг мовчання, а пізніше затворництва. При цьому він змушений був поселитися в окремій келії в обителі. Причиною стала його хвороба ніг, через яку він не міг ходити зі свого відлюдного житла на Богослужіння та причащатися Святих Христових Тайн.
Під час затвору Преподобний пив лише воду, а в їжу вживав толокно та квашену капусту.
Щоб постійно пам’ятати про смерть, Святий попросив поставити в сінях його келії гріб, біля якого часто молився зі сльозами.
Зрештою настав час, коли Преподобний почав приймати відвідувачів. Він наставляв їх на шлях спасіння та подавав чудесне зцілення. При цьому старець вирізнявся глибоким смиренням і великою людинолюбністю.
Кожен, хто відвідував Святого, ішов від нього з полегшенням й утіхою. Щодня до Преподобного приходило до тисячі людей.
За дві версти від обителі за бажанням Серафима було розчищене Богословське джерело, вода якого молитвами Святого стала цілющою. Там Преподобний викопав грядки й почав вирощувати овочі. Біля джерела для Старця спорудили невелику келію.
Особливо піклувався Серафим про Дивеєвську обитель, яку доручив йому перед смертю старець Пахомій.
Наприкінці свого життя Святий посилив подвиги. Він спав, сидячи на підлозі, причому голову схиляв на обрубок дерева або камінь. Пізніше Преподобний засинав, стоячи на колінах. Їжу святий Серафим приймав один раз вдень увечері.
Про наближення своєї смерті Старець неодноразово говорив тим,хто був біля нього. Також він передрік, що його кончина відкриється пожежею.
1 го січня 1833 року Святий востаннє прийшов у церкву та причастився Пречистих Христових Тайн. Увечері того ж дня він співав пасхальні пісні та славив Воскресіння Господнє.
Наступного ранку монах Павло, який жив поряд зі старцем, почув запах диму та гару. Коли силоміць відчинили двері келії Святого, то побачили книги та речі, що тліли.
Преподобного Серафима знайшли в молитовному стоянні на колінах, схиленим на аналой. Братія подумала, що Преподобний спить, а він вже віддав душу Господу.
Звістка про кончину Старця швидко поширилася, й Саровську обитель наповнили тисячі народу.
Чесне тіло Преподобного вісім днів лежало відкритим в Успенському соборі. Люди оплакували смерть великого молитвеника православного народу.
Старець Серафим не покинув нас і продовжує подавати людям чудесну допомогу й дотепер.
Слава Богу вовіки. Амінь.
