Оповідання-настанови для юнацтва

Завтра ти помреш

“Завтра по обіді ти помреш” – ці слова пролунали як грім серед ясного неба.

Юля не очікувала їх почути від старця, до якого приїхала за порадою: чи вступати їй до медичного, чи ні.

Вона вважала себе вірякою, хоча до храму ходила зрідка, молитви не читала, любила тусовки з друзями, випити, покурити, та й із хлопцями поводилася без комплексів.

Мати Юлії була справжньою християнкою, вона багато молилася за дочку. Намагалася її напоумити і словами, але бачила, що тільки гірше робила – дочка віддалялася від неї.

Мама часто їздила до старця в один монастир і нарікала на дочку, але старець заспокоював її та лише просив молитися за неї.

Юлія чула історії від мами, що старець бачить думки людей, що за його молитвою люди зцілювалися, багатьом він пророкував майбутнє, яке завжди збувалося.

Їй було дуже цікаво поспілкуватися з ним, і ось, коли постало питання про вступ до інституту, Юлія напросилася до монастиря з мамою. Але слова, які вона почула, шокували її.

Юлія не сказала мамі нічого, а після приїзду додому пішла гуляти.

Їй раптом дуже захотілося жити, і вона вирішила провести останні години гуляючи містом.

У автобусі якась дама встала їй на ногу, Юлія вже відкрила рота від обурення, але раптом згадала, що жити їй залишилося всього кілька годин і змовчала. Вона злякалася перед смертю брати гріх на душу. Хоча, якби це сталося ще вчора, жінка почула б багато добірного матюків на свою адресу.

Вийшовши в парку, вона зустріла подружку, і та із захватом почала їй розповідати останні новини, засудивши інших подруг, кажучи які вони підлі та що вони говорили про Юлю за спиною.

Ох, як любила Юля ці розмови! Годинами вони могли перемивати кістки, засуджувати й сміятися з інших. Проте сьогодні Юля раптом подивилася на себе з боку чесними очима й сказала подрузі, що вони мають рацію і вона дійсно погана подруга, бо може зрадити, підвести і говорити гидоти про інших.

Дівчина навіть відкрила рота від такого визнання! Вона випалила Юлі, що вони більше не подруги, а Юля лише вибачилася.

Після того зізнання в Юлі на душі стало дуже легко й тепло, вона раптом сіла на лавку та заплакала. Потім подивилася на небо й уперше в житті помолилася від щирого серця. Вона просила Бога дати їй шанс. Вона каялася у своєму жахливому житті й обіцяла, що виправиться.

Раптом задзвонив телефон. То була мама.

Зазвичай Юля просто скидала номер, але цього разу відповіла.

На подив мами Юля спокійно й навіть із якоюсь ніжністю відповідала на запитання, без роздратування та своїх звичайних прикольчиків. Давно вони так не розмовляли до душі, а вже слів «я тебе люблю», якими закінчилася розмова, мама не чула, мабуть, десять років.

Цього дня Юля була дуже доброю з усіма, спалахи гніву та роздратування, які виникали через різні ситуації, вона відразу придушувала та не давала вирватися їм назовні.

Минуло кілька годин, вона розуміла, що смерть має настати з хвилини на хвилину й пішла до найближчого храму.

Тихенько зачинивши за собою двері, вона відчувала незрозумілу тишу. Лише за кілька метрів гули машини, місто жило своїм суєтним життям, а тут була тиша та незрозумілий світ.

Вона підійшла до ікони й раптом побачила старця, з яким розмовляла вчора ввечері в селі, що було за кілька кілометрів від міста. Ця зустріч була несподіванкою.

Юля підійшла до старця й запитала:

– Батюшко, а скоро я помру?

– Ти вже померла, донечко. Ти тепер нова людина. Живи щодня так, як ти жила сьогодні, ніби будь-якої миті можеш померти, й спасешся.

І не забувай храм Божий, частіше причащайся та молися Господеві щодня. А до медичного вступай сміливо! Ой, який гарний лікар із тебе буде!

Юля просто не вірила словам, які чула.

Вона ж думала, що старець говорив про фізичну смерть. Вона впала навколішки перед хрестом Христа, обійняла його ноги й заплакала, вона дякувала Йому та обіцяла, що виконає усе, що сказав старець.

Скільки часу минуло невідомо, але коли Юля заспокоїлася, вже довкола нікого не було. Вона встала і відчула, ніби наново народилася. Все її минуле життя здалося їй якоюсь темною прірвою, до якої вона не хотіла повертатися.

Незабаром мала розпочатися вечірня служба й до храму увійшла бабуся. Вона підійшла до ікони та хотіла поставити свічку.

Юлію раптом охопила така неземна радість, вона підійшла до бабусі! Їй так хотілося висловити те, що вона її дуже любить і любить весь світ.

І раптом вона несподівано сказала, дивлячись щасливими очима на бабусю: «Бабусю, Христос Воскрес»!

Валерій Харков