День пам’яті преподобного Іринарха затворника
13/26 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іринарха, затворника Ростовського.
Святий Іринарх народився в селі Кондакове Ростовської області в благочестивій селянській сім’ї й назвали його Іллею. Хлопчик мав тиху й лагідну вдачу, не грався в ігри, й уже в 6 років сказав, що буде монахом.
Коли Іллі було 18 років, у ростовському краї стався голод. Тому юнак вирушив на заробітки. Додому він не повертався два роки, й батьки послали на його пошуки двох старших синів.
Брати знайшли юнака в одному поселенні поблизу Нижнього Новгорода, де він працював у селянина, та залишилися з ним на рік.
Якось Ілля почав дуже плакати і на запитання інших відповів, що його батько помер і несуть його на погребіння світлі юнаки.
Згодом Святий повернувся додому, запитав у матері про батька, і виявилося, що він дійсно помер.
Після того разом із матір’ю та старшим братом Преподобний поселився в Ростові, розпочав торговельну справу, йі добробут сім’ї покращився.
На 30-му році життя угодник Божий прибув у Борисоглібський монастир і прийняв чернечий постриг із іменем Іринарх. Він ревно подвизався та виконував доручені йому послухи.
Одного разу Преподобний побачив бідного мандрівника, в якого не було взуття. Він змилостивився над ним і віддав йому свої чоботи. З того часу Святий ходив босим.
Ігумену монастиря не подобався подвиг Преподобного, і він по-всякому смиряв його: змушував стояти по дві години на морозі, після чого посилав дзвонити на дзвіницю.
Якось Іринарх дізнався, що в Ростові стоїть на правежі від позикодавців один христолюбивий муж, і захотів викупити його, для чого вирушив у дорогу.
Але йдучи босим, Святий відморозив пальці ніг і вимушено повернувся в обитель. На його ногах утворилися рани, з яких текла кров. Три роки Преподобний терпів хворобу, допоки Господь не зцілив його.
Ігумен продовжував чинити утиски Іринархові й направив його на роботи за межами монастиря.
Святий не стерпів такого відлучення від храму Божого та перейшов в Авраамієвий Богоявленський монастир, де виконував послух келаря. Він скорбів, що братія безмірно витрачає монастирське майно, та молився святому заступнику обителі.
Одного разу вві сні йому з’явився преподобний Авраамій і сказав не тужити та видавати з монастирських запасів, скільки попросять. Крім того Авраамій сказав, що умолив Господа, щоб у монастирі не було нестатків.
Якось під час Літургії угодник Божий почав сильно плакати в храмі. У відповідь на запитання братії він сповістив про кончину своєї матері.
Після того в монастир прибув брат Святого зі сумною звісткою, і Преподобний вирушив із ним на поховання.
Невдовзі Святий, який вважав служіння келаря надто високим і поважним, залишив Авраамієву обитель та поселився в Лазаревому монастирі. Там він жив 3,5 роки, а потім після чудесного видіння знову прийшов у монастир на честь святих Бориса та Гліба.
Наставлений Голосом від образу Христа Преподобний пішов у затвор. Він прикув себе залізним ланцюгом до дерев’яного стільця та поклав на своє тіло важкі вериги. З часом у Святого з’явився учень — монах Олександр.
Другом Іринарха був блаженний Іоанн на прізвисько Великий Ковпак. Якось Іоанн сказав, щоб Іринарх зробив собі 100 мідних хрестів по полугривенці вагою (кожний близько 100 г).
Іринарх відповів, що він бідний і не може стільки зробити. Тоді блаженний сказав, що це не його слова, а слова Господа Бога, й вони збудуться. Крім того Іоанн передрік нашестя іноплемінників і свою скору кончину.
Через декілька днів друг Преподобного, посадський чоловік Іван, приніс йому мідний хрест, з якого Іринарх вилив сто хрестів.
Інший друг на ім’я Василій приніс залізну палицю, яку Іринарх приєднав до решти тягарів, які носив.
Пізніше кількість хрестів, які носив Преподобний, збільшилася за рахунок хрестів старця Леонтія. Той старець не послухався поради Іринарха, залишив монастир і, як передрік Святий, його вбили розбійники.
Суворе життя Преподобного, його слова повчання викривали недбальство декотрих монахів. Вони обмовили Святого перед ігуменом, і подвижника вислали з обителі.
Старець поселився в Лазаревому монастирі, де жив близько року.
Тим часом ігумен розкаявся у своєму вчинку та попросив угодника Божого повернутися. Так Іринарх знову прибув у Борисоглібський монастир.
До обдарованого прозорливістю старця приходили люди та приносили милостиню, яку він роздавав бідним. Святий постійно працював: в’язав волосяні свити, клобуки, виготовляв одяг для убогих. Спав він всього дві-три години, бив своє тіло палкою й від тяжких подвигів бувало хворів. На своєму тілі Преподобний упродовж 25 років носив ланцюги.
Іринарх отримав від Господа одкровення про захоплення Руських земель польсько-литовськими загарбниками. Про майбутнє нашестя він сповістив царю Василію Іоанновичу Шуйському (1606–1610). Невдовзі пророцтво Святого збулося.
У 1609 році ляхи захопили Ростов. Вони вбивали людей, розоряли церкви та вимагали покірності Лжедмитру ІІ та Польському королю.
Вторглися вороги й у Борисоглібський монастир. Пан Сапега зупинився з військом неподалік від обителі та мав намір спалити її, а братію вбити. У монастирі була велика скорбота.
Сапезі доповіли про скованого старця Іринарха, і він захотів особисто побачитися з ним.
Під час візиту до Старця пан запитав у нього, як він терпить таку муку. Святий відповів, що терпить заради Бога.
Тоді ляхи почали говорити Сапезі, що старець молиться за царя Шуйського, а за їхнього короля та Димитрія не молиться.
На те Преподобний сказав, що народився і хрещений у руській землі, за руського царя й Богу молиться.
Сапега схвалив відповідь Святого і заборонив грабувати обитель, яку вже розграбував пан Сушинський.
Іринарх порадив Сапезі повернутися на батьківщину, бо інакше на нього чекає смерть. Через деякий час Сапегу вбили.
Угодник Божий благословив на боротьбу проти загарбників князя Михаїла Шуйського, а пізніше князя Дмитра Пожарського та Косму Мініна. Славна перемога була здобута, однак ще довго руський народ терпів нестатки внаслідок польсько-литовського розорення.
Преподобний чудесно зцілював хворих і виганяв із людей бісів.
13 січня 1616 року, коли Святому було 68 років, він помер. На гробі Святого почали звершуватися чудеса. Багато чудес звершилося через хрести та вериги, які Іринарх носив на своєму тілі.
Слава Богу вовіки. Амінь.
