Випробування та скорботи – неминучі в нашому житті. У скрутні життєві хвилини тільки віра може дати людині необхідні духовні сили.
У той час, як людина зі слабкою вірою під час нещасть зневіряється, сумує, ремствує й озлоблюється, вірянин наполегливіше звертається до Бога по допомогу. Приплив сумних почуттів він відганяє надією на Бога, бо знає, що “кожний, хто вірує в Нього, не осоромиться” 1(Рим. 9:33).
Скорботи – це наші життєві бурі, періоди випробування нашої віри.
За сприятливої погоди кожен матрос може бути високої думки про свої морські знання, але тільки під час бурі виявляється майстерний мореплавець.
…тільки під час бурі виявляється майстерний мореплавець.
Коли ми читаємо книги Священного Писання або житія святих, то переконуємося, що угодники Божі являли силу своєї віри більше під час переслідувань і страждань, ніж коли їхнє життя протікало спокійно.
Апостол Павло, коли посилається на приклади віри старозавітних праведників, зупиняється саме на тих моментах їхнього життя, коли вони зазнавали гонінь. Наприкінці наведених прикладів апостол робить наступний висновок:
“Інші (з них) зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі … Тому, – наставляє далі апостол, – і ми, коли маємо довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас”2(Євр. 11:36-38; 12:1).
Ймовірно читачеві не важко погодитися з тим, що віра допомагає людині мужньо переносити скорботу.
…віра допомагає людині мужньо переносити скорботу.
Але залишається все ж питання: чому Господь допускає, щоб вірні й праведники страждали?
На це питання нелегко відповісти: “Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його?”3(Іс. 40:13).
Апостол Павло пише, “що тим, які люблять Бога, покликаним із Його волі, усе сприяє для добра”4(Рим. 8:28).
“Усе” – означає й скорботу!
Дійсно, сам Апостол, який часто зазнавав важких випробувань, таким чином набув досвіду: “Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний”5(2Кор. 12:10). Бо сила Божа в немочі здійснюється.
…сила Божа в немочі здійснюється.
Скорбота переконує людину в непостійності життєвих благ, нагадує про Бога-Спасителя, про вічне життя, вчить терпінню, розвиває мужність, постійність у добрі.
Коли людині нізвідки чекати допомоги, вона краще відчуває Бога.
І в той час, коли зовні – тіснота й скорбота, в серці вона отримує розраду. Таке безпосереднє відчуття Бога має найблаготворніший вплив на віру людини.
Так, за милістю Божою, виходить, що, з одного боку, віра допомагає людині переносити скорботу, а, з іншого боку, сама скорбота сприяє зміцненню віри.
… з одного боку, віра допомагає людині переносити скорботу, а, з іншого боку, сама скорбота сприяє зміцненню віри.
Тому апостоли повчали християн: “З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння”6(Як. 1:2-3).
Священне Писання порівнює скорботу з полум’ям, яке очищає золото від домішок і робить його ціннішим7(1Пет. 1:7).
Ймовірно тому, що віра дає людині силу в скрутні часи та служить опорою для її духовного життя, Господь назвав її каменем або скелею, кажучи: “На цьому камені [вірі] Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її”8(Мф. 16:18).
…віра дає людині силу в скрутні часи та служить опорою для її духовного життя.
Дійсно, не можна перерахувати всі гоніння на християн за дві тисячі років існування Церкви. Впродовж цього часу багато імперій і потужних держав пали та зовсім зникли з лиця землі, а Церква Христова непохитно стоїть, стверджена на вірі в Спасителя.
Віра – ключ до скарбниці Божої
Віра спонукає людину до живого спілкування з Богом у сердечній, зосередженій молитві.
Віра спонукає людину до живого спілкування з Богом у сердечній, зосередженій молитві.
Під час такої молитви людина стикається зі всемогутньою Божественною силою, і тоді, за словом Спасителя, усе стає можливим для того, хто вірить9(Мк. 9:23).
Тому: “Все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите“, – і додав: “Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне та скажете горі цій: перейди звідси туди, й вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас”10(Мф. 21:22 і Мф. 17:20).
Іншими словами, навіть найменша віра може творити дива, аби вона була цілісна т жива, як зерно. Великий молитовник, святий Іоанн Кронштадтський, на підставі особистого досвіду називав віру “ключем до скарбниці Божої“.
Віра – ключ до скарбниці Божої.
Але релігійна віра не є віра у свою власну силу.
Глибоко помиляються ті сектанти, які змішують релігійну віру із звичайним самонавіюванням. Вони вчать, що потрібно переконати себе в тому, що хочеться. Наприклад: у своєму здоров’ї, в удачі, в благополуччі – і цього вистачає, щоб мати всі блага.
Подібне самонавіювання схоже на дитячу гру, коли діти уявляють, що вони пливуть морем, сидячи в своїй кімнаті на підлозі. Така віра – самообман і ворог християнства!
Віра діє не силою уяви та не самогіпнозом, а тим, що вона з’єднує людину з Джерелом всякого життя і сили – з Богом.
Віра діє не силою уяви та не самогіпнозом, а тим, що вона з’єднує людину з Джерелом всякого життя та сили – з Богом.
Віра – посудина, якою зачерпується вода, але треба бути біля цієї води й занурити посудину в неї.
Слід дбайливо користуватися могутньою силою віри. Молячись, потрібно піклуватися не стільки про те, щоб наполягти на своєму бажанні, скільки про те, щоб Бог нас напоумив, про що просити. Адже молитва – це не лише наше слово до Бога, але саме бесіда з Ним. А в бесіді потрібно вміти й слухати.
Молячись, потрібно піклуватися не стільки про те, щоб наполягти на своєму бажанні, скільки про те, щоб Бог нас напоумив, про що просити.
Коли ми звертаємося до Євангельських оповідань, то бачимо, що люди, які вирізнялися найміцнішою вірою, як, наприклад, згадані раніше римський сотник, хананеянка, друзі розслабленого й інші, були чужі будь-якої екзальтації чи пафосу. Навпаки, вони були дуже скромними людьми11(Мф. 8:10, 15:22, 9:2).
Поєднання міцної віри зі скромною думкою про себе не випадкове. Глибоко віруюча людина більше, ніж хтось інший, відчуває велич і всемогутність Божу. І чим виразніше вона це відчуває, тим більше вона усвідомлює власне убозтво.
Міцна віра завжди поєднується зі скромною думкою про себе.
Тому великі чудотворці, як, наприклад, пророки Мойсей, Єлисей, апостоли Петро та Павло й подібні до них завжди вирізнялися глибоким смиренням.
Єпископ Олександр (Мілеант). Про віру Православну
