День пам’яті святителя Гонората Арльського
16/29 січня Праославна Церква вшановує пам’ять святителя Гонората Арльського,
єпископа.
Святий Гонорат народився в римський патриціанській сім’ї, яка в той час жила на півночі Галлії. Він отримав гарну освіту.
Юнак прийняв Святе Хрещення й жив благочестиво. Батько прагнув відволікти Святого від християнських подвигів, чому сприяли близькі та друзі. Однак Гонората не приваблювали мирські блага. Серед усіх спокус він казав собі: “Це життя приємне, але воно обманює”.
Угодник Божий переконав свого старшого брата Венанція також жити строго й благочестиво. Брати приймали у своєму домі мандрівників і благодіяли бідним.
Своїм наставником вони обрали преподобного Капрасія, що був освіченою людиною і мав знатне походження.
Гонорат і Венанцій уникали мирської слави та згодом вирішили віддатися подвигам самітництва. На це їх надихнув образ святого Антонія Великого, житіє якого в той час уже було відомим у Галлії.
Подвижники залишили рідний край і вирушили на Схід, щоб познайомитися з чернечим життям у Палестині, Сирії та Єгипті. Дорогою Венанцій помер.
Після його кончини Гонорат через Рим повернувся в Галлію. Він поселився на півдні в печері гірського масиву Естерель.
Пізніше Святий обрав місцем подвижництва один із Леринських островів, що називався Лерин (нині острів Сент-Онора, названий на честь святого Гонората).
Той острів залишався незаселеним із кінця І сторіччя до н. е., коли його розорили пірати. Згідно з переданням, пірати засипали джерело, що забезпечувало місцевих жителів прісною водою. Те джерело чудесно з’явилося знову, коли на острів прибув Гонорат.
За іншою версією, на острові було багато змій, тому люди там не селилися. Своєю молитвою Святий звільнив Лерин від змій.
З часом навколо подвижника почали збиратися учні.
На думку більшості дослідників, у 400–410 роках на Лерині виникла чернеча обитель.
Згодом відлюдники населили й сусідній острів Леро (нині Сент-Маргерит), найбільший із Леринських островів.
Монахи новоствореного монастиря жили за чернечим уставом преподобного Пахомія Великого, який ввів святий Гонорат.
До подвижництва в Леринській обителі Святий схилив свого родича Іларія, для чого побував у рідному краї.
З великої Обителі Гонората згодом вийшли Євхерій Ліонський (380-450), Вікентій Лерінський (+435), просвітитель Ірладії Патрик (400-491), Цезарій Арльський (470-542), апостол Англії Августин (546- 604). На заході утворилася своя Фіваїда, що стала розплідником вчених-подвижників, єпископів, святих.
На початку 427 року угодник Божий за святість життя удостоївся святительського сану та зійшов на єпископську кафедру Арелата (нині місто Арль на півдні Франції).
Він був добрим пастирем словесного стада Христового й піклувався про свою паству.
За накопичені одним із попередників скарби Гонорат здійснив викуп полонених.
Його учень, родич і наступник на єпископському престолі Іларій сказав: «Якщо б захотіли показати милосердя у вигляді людської фігури, то потрібно було би зробити портрет Гонората».
Будучи єпископом, святий зрікався почестей і мирських благ та не змінював подвижницького способу життя.
16 січня 429 року Святитель відійшов до Господа. Перед кончиною він запропонував своїм наступником Іларія, вихованця Леринського монастиря.
Святий Гонорат був сучасником Іоанна Златоуста, Ієроніма Стридонського, Феодорита Кірського й відійшов до Господа одного року зі святим Августином.
Останки єпископа Гонората поховали в некрополі Елісій у базиліці мученика Генесія, в якій із V сторіччя покоїлися Арелатські єпископи. З часом той храм був освячений на честь Генесія та Гонората.
У 1390 році мощі Святителя вкрав один із місцевих сеньйорів. Церковна влада добилася повернення святині, і в січні 1391 року мощі принесли в Леринський монастир.
Коли тривала Французька революція (1789–1799), уряд конфіскував срібну раку, в якій покоїлося тіло Святого.
Тоді ж Грасський єпископ задля збереження святині розподілив мощі між храмами свого діоцезу. Після революції більшу частину мощей повернули на Лерин.
Відомості про єпископа Гонората містяться в «Похвальному слові про життя св. Гонората», який написав Арелатський єпископ Іларій, родич і учень Святого.
Деякі факти з життя Святителя уточнені в “Житії Іларія”, яке склав наприкінці V сторіччя Массілійський єпископ Гонорат.
Слава Богу вовіки. Амінь.
