Спастися без величествених храмів можливо, а без таїнств – ні
Зараз у Церкві активізувалася богословська полеміка на тему: можна чи не можна жити без храму? Відразу скажу, що може прийти час, коли хочеш-не хочеш, а доведеться жити без храмів, як жили без храмів покоління перших трьох століть християн.
Дай Боже нам із вами до цього часу не дожити.
Але наше завдання, сучасних православних, – продумати та розробити форми життя Церкви в будь-яких умовах, навіть тоді, коли наші храми в нас забирають. Адже рано чи пізно цей час може настати.
Митрополит Феодосій наголосив, що «жити та спасатися без величних храмів – можна. Жити та спасатися без благодаті таїнств – не можна».
«Цінність православного храму саме в тому, що тут вливається в життя людини благодать таїнств, – пояснив він. – Але обряди можуть відбуватися й поза стінами храму.
А храм може стояти без обрядів, знекровлений і позбавлений свого призначення та сенсу. Як, наприклад, Свята Софія в Стамбулі.
Тобто не в храмі спасіння людини, а в таїнствах Церкви.
…не в храмі спасіння людини, а в таїнствах Церкви.
Може прийти час (давайте чесно та осмислено вникати в слова Апокаліпсису), коли наших храмів у нас не буде.
Що ж тоді? Духовне життя має зупинитися? Таїнства не мають відбуватися?
Звісно, ні.
І наше завдання – вже зараз подумати, як жити за цих умов. До цього нас спонукала світова пандемія».
На думку ієрарха, пандемія та закриті через неї храми повинні були «сподвигнути нас терміново та системно почати розробляти альтернативні способи участі вірних у благодатних таїнствах Церкви».
Зокрема, він не спростовував можливості Сповіді за допомогою засобів сучасної комунікації: «Більше того, в умовах життя, в яких Церква опинилася зараз, під час пандемії, цей спосіб Сповіді навіть може стати основним».
«Але така чи інша зміна форми здійснення таїнства, безумовно, має бути розглянута та благословлена соборним розумом, – наголосив митрополит. – Це не має бути особистим рішенням когось із духовників чи ієрархів.
Говорячи загалом, дистанційно не можуть звершуватися таїнства чи обряди, які потребують особистого контакту чи участі речовини в таїнстві.
А ось Сповідь у цьому ряду – виняток. І цей виняток неодноразово мав місце в духовному житті православних християн ХХ сторіччя».
Щодо Причастя Церкві, можливо, доведеться звернутися до практики причастя запасними Дарами, що існувала з перших століть християнства.
«Якщо з настанням важких часів (есхатологічних гонінь, пандемії, радіаційного зараження) наша Церква буде змушена повернутися до цієї практики, то давати додому запасні Дари можна буде лише тим вірним, у церковності яких не буде сумнівів.
…з настанням важких часів (есхатологічних гонінь, пандемії, радіаційного зараження) давати додому запасні Дари можна буде лише тим вірним, у церковності яких не буде сумнівів.
Кожен духівник у такі часи повинен буде мати свої списки членів Церкви, і “заходяни” до таких списків не увійдуть”, – підкреслив він.
Також архієрей додав, що потрібно продумати форму передачі та зберігання Святих Дарів мирянами, “так само, як і зараз обмірковуються та пропонуються форми передачі Дарів тим вірянам, які вмирають в інфекційних лікарнях”, куди не допускають священників».
Вікарій Київської Митрополії митрополит Боярський Феодосій (Снігірьов)
