День пам’яті святителя Марка Євгеніка
19 січня/1 лютого Православна Церква вшановує пам’ять святителя Марка Євгеніка, архієпископа Ефеського.
Святитель Марк народився в 90-х роках XIV сторіччя в Константинополі в знатному й багатій родині. Його батько мав сан диякона та був ризничим у храмі Святої Софії, а матір була дочкою лікаря.
У Святому Хрещенні угодник Божий отримав ім’я Мануїл.
Спочатку отрока навчав і наставляв у благочесті батько, який помер, коли Мануїлу було 12 років. Пізніше Святий продовжив навчання у відомих професорів Іоанна Хортасмена та Георгія Геміста Пліфона.
Мануїл був старанним, мав високі розумові здібності, вирізнявся доброчестям і швидко сам почав навчати молодь. Йому дали звання ритора, і він тлумачив Святе Письмо в патріаршій церкві.
Константинопольський патріарх Євфимій полюбив юнака й із часом удостоїв звання вотарія риторів. Разом із тим святий став довіреною особою та радником візантійського імператора Мануїла ІІ Палеолога (1391–1425).
Також він користувався повагою наступного імператора, Іоанна VIII Палеолога (1425–1448). Той попросив його роз’яснити важкі богословські питання, тому Святий написав ряд творів.
Хоча перед шанованим усіма Мануїлом відкривалася блискуча кар’єра, він сторонився столичного життя та не бажав людської шани.
Коли Святому виповнилося 26 років, він залишив Константинополь і прибув на острів Антигон (нині Бургаз), що розташовувався біля Нікомедійської затоки. Там він прийняв чернечий постриг із іменем Марк і подвизався під керівництвом ігумена Симеона.
Життя на Антигоні було неспокійним через загрозу нашестя турків, тому угодник Божий разом із духовним наставником повернувся в рідне місто. Там він поселився в Манганській обителі.
Святий проводив ночі в молитвах, спав на землі, постійно перебував у праці та пості.
Коли помер Ефеський митрополит Іоасаф, його наступником обрали святого Марка. Він зійшов на святительський престол у 1437 році. Проте невдовзі Святий був змушений залишити свою паству та відбути в Італію на Ферраро-Флорентійський собор.
Угодник Божий не прагнув архіпастирського служіння, він прагнув відлюдного безмовного життя, проте заради Христової Церкви прийняв високий духовний сан.
Коли греки вирушили на собор, патріарх говорив, що вони їдуть укладати Унію, але не відступлять від церковних традицій і в разі потреби готові померти за них.
Сталося ж по-іншому — Православ’я зрадили та продали.
Ферраро-Флорентійський собор скликався з приводу об’єднання Східної та Західної Церков. Його відкриття відбулося 9 квітня 1438 року в кафедральному храмі міста Феррари.
Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог розглядав Унію з політичної точки зору, як акт, через який він зможе отримати допомогу Заходу в боротьбі з турецькими завойовниками.
Імператор сподівався на компроміс, який буде досягнений при допомозі туманних формулювань.
Однак папа Римський Євгеній IV прагнув до укладення Унії, щоб підвищити свій престиж і підпорядкувати собі Православну Церкву.
Щоб дослідити розбіжності та визначити шляхи до об’єднання, з представників обох Церков створили спеціальну комісію. При цьому з грецького боку лише святителі Марк Ефеський і Віссаріон Нікейський мали офіційний дозвіл на проведення дискусій із католиками.
Разом із тим архієпископ Марк був уповноваженим представляти Александрійський та Антіохійський патріархати.
Від імені грецької делегації угодник Божий написав Слово папі Римському, в якому висвітлив свою позицію щодо укладення Унії.
Святитель говорив про обов’язковість збереження чистоти Православ’я. Також він казав про неуспішність проведення переговорів, якщо Рим не відмовиться від нововведень у догматику та богослужбову практику, які зумовили розкол.
Коли імператор Іоанн VIII прочитав Слово, написане Марком папі Римському, то зрозумів, що не вдасться уникнути спору щодо гострих богословських питань. Імператор хотів віддати Святого на суд Синоду, однак через клопотання деяких осіб не покарав його.
Зрештою католики висунули такі питання для обговорення:
- вчення про Сходження Святого Духа,
- питання про прісний хліб для Євхаристій у католицькій церкві,
- вчення про чистилище,
- примат папи Римського.
Першим питанням, через яке передбачалося досягнути зближення, було питання про чистилище. Греки відмовилися прийняти католицький догмат про очищувальний вогонь. Згідно з цим католицьким догматом грішники, пройшовши тимчасове покарання й очищення, можуть уникнути вічної муки.
Наступним розглядалося питання про Зішестя Святого Духа, Який за вченням католиків сходить не лише від Отця, але й від Сина.
Під час обговорення святий Марк вказував на постанови ІІІ Вселенського Собору, який забороняв будь-які зміни Символу віри.
Після великої кількості засідань багато греків зробили висновок, що переговори даремні й краще повернутися до Константинополя.
Згодом собор перенесли до Флоренції. Там католики скинули з себе маски доброзичливості, а греки потрапили в скрутне становище. Вони терпіли нестачі, страждали від утисків, не мали коштів для повернення у Візантію.
Заради отримання допомоги державі й собі самим грецькі делегати мали по суті «продати» Православну Церкву. При цьому їм обіцяли навіть організацію хрестового походу проти турків.
Грецька сторона почала шукати компромісних рішень.
Католики ж уже не прагнули до єдності, а домагалися безумовного догматичного й адміністративного підпорядкування Східної Церкви.
Зрештою 5 липня 1439 року була підписана Флорентійська Унія. Єдиним, хто не відступив від Православ’я та непохитно захищав його, був Марк Ефеський. Він відмовився підписати акт Унії.
Коли папа Римський дізнався про те, то визнав відмову Святого повним провалом для Унії.
Взимку 1440 року разом з іншими грецькими делегатами угодник Божий прибув у Константинополь. У травні він без відома імператора вирушив на свою святительську кафедру в завойований турками Ефес. Там він упорядковував розорену єпархію та боровся проти Унії.
Святитель писав послання, в яких викривав греко-католиків і постанови собору, що відбувся у Флоренції.
Особливий вплив на християн Сходу мало написане влітку 1440 року Окружне послання. Воно викликало невдоволення уніатів й імператорський гнів.
Угодника Божого заарештували на острові Лімнос під час його подорожі на Афон. Два роки архієпископ Марк був позбавлений волі й терпів скорботи та страждання.
Тим часом турки намагалися захопити острів, але їм це не вдалося. Чудесний порятунок Лімноса місцеві жителі приписують молитовному заступництву святого Марка.
У 1442 році Святитель отримав звільнення. Він повернувся в Константинополь, де в 1457 році віддав душу Господу.
Слава Богу вовіки. Амінь.
