Початок Постної Тріоді

Неповторний час

З Тижня Про митаря та фарисея починається читання Посної Тріоді.

Це дивовижний, неповторний час підготовки до Великого посту. Час, який Церква називає передпуттям і напередднем, чітко позначивши його двоїстість.

З одного боку, ми ще не вступили в простір посту, але й із повсякденного життя вже ніби трохи вийшли, трішки від нього відірвалися. Час, коли ми ще не входимо в двері, але вже стоїмо на порозі, ще не ступили на шлях, але максимально до нього наблизилися.

Поточні тижні – час, коли ми ще не входимо до самих дверей, але вже стоїмо на порозі.

І цей час можна провести по-різному, як по-різному можна сприймати і сам піст.

Для когось Великий піст – це темна хмара, яка невблаганно наближається і ось-ось накриє своєю похмурою тінню ландшафт, поглинувши на довгі сім тижнів звичні та такі необхідні радості, насолоди та задоволення.

У такому разі й підготовчі тижні сприйматимуться як час, коли необхідно будь-що-наїстись і натішитися вдосталь, ніби ми відбуваємо в пустелю, де треба буде жити накопиченими припасами.

А для інших, навпаки, Великий піст – час особливий, час не обтяжливого виживання, а гранично інтенсивного життя, піднесення, окриленості, час, який зрештою є даром нам від Бога, не навпаки.

«Бажає Благоутробний нашого спасіння й прагне дарувати прощення тим, хто шукає Його старанно та з любов’ю».

«Час веселого посту засяє, приступимо радісно, ​​відігнавши темряву глибоких лінощів, звеселімося».

У цьому випадку й до попередніх тижнів потрібно ставитися дбайливо, вдумливо, з розумом.

Початок чистоти

Підготовка. У чому вона може полягати, якою вона може стати?

Згадаймо, що ключові завдання Великого посту – душевне очищення, омиття, освячення.

І тут доречно провести аналогію з весняним генеральним прибиранням будинку. Нерозумно прийматиметься за неї той, хто зовсім нічого не підготував, нічим не озброївся.

Так, до самого прибирання ми приступимо лише через три тижні, але чи означає це, що в проміжний час можна, в гіршому випадку, свинячити від душі (все одно, мовляв, прибиратися будемо!), а в кращому – просто сидіти склавши руки (а що трудитися, прибирання ще не почалося!)?

Ні. Саме час розпочати справу.

І для початку можна ствердитися в думці, вже давно всім відомій, але яка все ж постійно норовить вислизнути з поля нашої уваги, а саме: піст не зводиться до дієти. «Досить шлунком спасатися!» – говорив протоієрей Валентин Амфітеатров.

Одна з стихир Посної Тріоді ще категоричніша:

«Від їжі постячи, душе моя, і якщо пристрастей не очищаєшся, даремно радієш неядінню: бо, якщо піст не стане для тебе приводом для виправлення, то уподібнишся ти злим демонам, які ніколи не їдять».

Якщо вдуматися в цю стихиру та прийняти її як керівництво до дії, то інтерес до вмісту наших тарілок на сім тижнів посту трохи знизиться, а ось інтерес до духовного змісту посту різко зросте.

І ось про друге краще подбати заздалегідь, прямо з цього тижня. Адже справ чекає багато.

• Можна, наприклад, визначити час для духовного читання та заздалегідь підібрати книги.

Хто тільки собі вибере відповідну літературу, а хто і домочадцям делікатно книгу в поле зору покладе, узгодивши смаки, вік і схильності. Недарма один єпископ якось сказав, що «піст фізичний має бути пропорційний молитві та духовному читанню».

Добре було б заздалегідь, до Прощеної неділі, прочитати хоча б одну книгу, що вводить у піст.

Є чудова брошура святителя Феофана Затворника «Сім слів на тижні, підготовчі до Великого посту, і на тиждень першого Великого посту».

Так сталося, що вперше моя дочка прочитала її років у 14-ть, а справа була у розпал літа. Так ось, донька після того цілий день, напевно, була під враженням і тільки повторювала: «Ой, скоріше б знову піст!». Так її вразило колосальне духовне багатство Великого посту, що вислизало від неї раніше та було висвітлене цією книгою.

Чудові ще зовсім невеликі за обсягом книги «Великий піст» протопресвітера Олександра Шмемана та «Духовна подорож. Роздуми перед Великим постом» митрополита Антонія Сурозького.

Звичайно, можна заперечити, що ці книги цілком доречно вже й самим постом прочитати, але… чи не запізнимося? Пам’ятаєте паровозик із Ромашкового?

• Молитва. Як добре було заздалегідь підібрати і продумати молитовне правило і благословитися на нього.

Хтось введе у своє молитвослів’я фрагменти Псалтирі, хтось – Іісусову молитву. Інший познайомиться з Посною Тріоддю. Хтось постарається щодня постом прочитувати канон із Тріоді на поточний день (благо в ньому лише три пісні замість звичних нам восьми).

Можна обговорити та виробити якісь загальносімейні заняття, тактики та стратегії. В одній моїй знайомій сім’ї, наприклад, Великим постом щодня слухали аудіотлумачення одного євангельського та апостольського зачала, причому цей звичай так прищепився, що його продовжують і до цього дня.

Інші готують у Прощену неділю плакат із сонцем, що сходить, і щодня намагаються прикріплювати по одному промінцю на знак того, що за прожитий день світла в сім’ї побільшало.

І, звичайно ж, підготовка до Посту полягає ще й у тому, щоб започаткувати внутрішнє очищення.

Зверніть увагу, каже протоієрей Артемій Володимиров, що у молитві Єфрема Сиріна немає перерахування брутальних гріхів.

Чому? Хіба вони не такі важливі?

Ні, річ у тому, що правильно було б грубі гріхи постаратися відсікти ще на шляху до Посту, щоб входити до нього вже з помітно полегшеною ношею.

Так от, як чудово було б взяти на ці тижні якесь духовне завдання, спрямоване на викорінення грубіших гріхів: грубості, лінощів, брехні, гнівливості…

Це й було б попереднім очищенням нашої духовної житлоплощі. Не можна ж приступати до самого прибирання, якщо посередині кімнати валяються камені, бита цегла та уламки. Спершу це все, грубе та громіздке, викинути треба, а там уже й пил змітати почнемо.

Якщо почати заздалегідь, то з Божою допомогою до Посту підійдемо, проживши ці тижні як «Початок чистоти та святості».

«З чистими думками й теплим серцем старанно увійдемо, щоб прийняти праці гідні плоди та вінці».

«Покаяння відчини мені двері…»

Посна Тріодь починається дуже тихо, буденно. Її перший текст звучить скромно, нічим особливо вона не виділяється з інших стихир на «Господи воззвах»: «Не помолимося фарисейськи, браття».

Чуєш ці слова – і, на жаль, рік за роком у першу хвилину душа відгукується ретельно замаскованим самозадоволенням. Ще б пак! Я не якийсь там фарисей, щоб шалено пишатися, ні.

“Але я і не митар”, – пошепки додає серце.

Як не намагайся, а змійкою живе в ньому таємна впевненість: ні, ми – не такі. Нікого не утискаємо, не душимо, не грабуємо. Не такі.

Але… раптом згадується одне, спадає на згадку інше. Грубе слово, холодне усунення, «іскорки нелюбові та зради» недодали, не почули, не помітили. Пройшли повз, і скільки такого?

Оглянемося, чи не стоять за спиною скривджені нами, і в перших рядах – найближчі й, отже, найвразливіші та вражені нами у щоденній війні, де, на жаль, не шкодують нікого?

А якщо так, то й ми схожі на стародавнього митаря, і на нашій душі лежить колосальний тягар, що згинає до землі.

І ось тоді вже ллється з серця молитва: «Господи, допоможи. Допоможи мені вийти з мого егоїзму, з моєї байдужості, з мого засліплення та жорстокосердя. Відчини мені ті двері, якими я можу увійти в Твій простір, у Твоє життя!»

І тоді «Покаяння відчини мені двері, Життєдавче», яке на Всеношній у Тижні про митаря і фарисея звучить вперше, перестане бути співом таким-то, на такий-то голос, у такій-то гармонізації. Воно перетворюється на справжнє моління, прохання, звернення: «Господи, відчини!»

Тиждень про блудного сина

Все дуже знайоме – і залишення, і повернення. З однією різницею. Блудний син повернувся назавжди. Ми, отримавши прощення, повне примирення, переконавшись знову і знову в батьківській любові, йдемо знову. І знову. І знову.

Блудний син повернувся назавжди. Ми, отримавши прощення, знову йдемо. І знову. І знову

Ми добре пам’ятаємо, що зажадавши свою частину спадщини, блудний син фактично побажав смерті батька. «Віддай мені тепер те, чим я скористаюся, коли ти помреш, коли тебе більше не буде на моєму шляху…» (Митроп. Антон Сурозький). «Це не про нас, – з жахом відвертаємося ми. – Ми, хоч як грішні, але не настільки!»

Настільки.

У кожному гріху є нехай швидкоплинне, нехай крихітне та неусвідомлене, але бажання прибрати Бога з буття. Адже саме тепер і тут Він, Його присутність, заважає.

Отже, кожним гріхом ми ніби говоримо слідом за блудним сином: «Зараз нехай Тебе не буде на моєму шляху. Зараз нехай Тебе взагалі ніби не буде. 

Страшно?

Але хіба щонайменше страшно те, що ми, на жаль, постійно забуваємо: «Є гріхи, які можуть разом убити нашу душу; є гріхи не такі вбивчі; але всі вони в чомусь є нашою участю в розп’ятті Христа».

Тиждень про Страшний Суд

«Істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25: 40).

Яку колосальну можна почерпнути від цих слів втіху, наснагу, приплив сил!

Адже якщо зроблене ближнім Господь відносить на свій рахунок, то перед нами найширші можливості для того, щоб служити Самому Христу щодня, щогодини. Скільки всього ми можемо зробити для Нього?!

Але… і зла це теж стосується. «Образив ближнього? Ти образив Христа», – казав авва Дорофей.

І згадується. Один святий молився так: «Господи, роби зі мною так, як я роблю зі своїми ближніми».

Хто з нас може повторити цю молитву?

Але якщо не можемо, то варто замислитися: що в першу чергу заважає нам її вимовити? Які з наших вчинків, слів, які моделі поведінки, які звички, які сталі правила роблять ці слова для нас неможливими?

І тут і виявиться те уразливе місце в нашій душі, над лікуванням якого й варто особливо попрацювати.

А першим кроком може стати прощення, до якого й підведе нас Прощена неділя.

Завершити ці роздуми про прейдешній Великий піст хочеться словами митрополита Антонія.

«Якщо ми так усвідомлено, серйозно та глибоко проживемо ці тижні, тоді все добре, тоді ми зможемо почати весну та з радістю думати про те, що Бог переливається Своїм життям у нас. Тоді ми зможемо радіти про те, що Хрест Господній говорить нам про міру Божої любові. І ми зможемо приступити до страшних днів Страсного тижня».

Доброго нам шляху.

Володимир Шишкін