Як ми ставимося до Бога
Схиархімандрит Зосима (в мантії Савватій, у миру Іван Олексійович Сокур (1944-2002), село Нікольське, Волновахський район, Донецька область) – схиархімандрит Миколо-Васильєвської обителі. Ще за життя віряни вважали схимонаха Зосиму старцем та прозорливцем. До нього приходило безліч людей за порадою та молитовною підтримкою, яку він завжди давав тим, хто того потребував.
_____________________________________________________________________
І як ми ставимося до Бога?
Якось недавно з кимось розмовляв я і говорив: “Прийде Христос на землю; прийшов Він – ми Його приймемо? Відкинемо Його.
Знову станеться трагедія суду, знову станеться трагедія Голгофи, розп’яття… Не потрібний Ти нам, Господи, ти нам заважаєш жити”.
Біс нам каже: “Хапай від життя все, бери швидше, життя коротке”.
Так, життя — одна мить, коротке. Але гріховне Бог не велить від життя брати. “Не гріши, – Бог нам каже, – не гордтсь”.
А біс нам каже: “Гордися: я щось значу завжди в житті, я досяг, я фірму або ферму свою створив якусь, я на іномарці, кориты цьому, роз’їжджаю. Я, я одягаюся та інше, я п’ю, я їм. Я, я нескінченно. Я красень, я красуня і тому подібне”.
Зверхність, пихатість, самолюбство. Де ж буде в такому цьому “я” Бог смиренний і лагідний?
Звичайно, Бог заважає, Бог каже: “Не блудіть”. Блуд – смертний, тяжкий гріх. А ми що? З дитинства.
Ще старше покоління, дивлюся, навіть менш розпусне. Коли ми були, не росли на цих диявольських ящиках — телевізорах сатанинських.
Нині жахливі монстри якісь жахливі ростуть, такі гріхи діти знають, що я, скільки сповідей, грішний, вже я пройшов, подивився, переслухав усього, і то жахаюся та дивуюся: яка мерзота цей телевізор!
Це розпуста, це мерзота жахіття віку цього. Ця розпуста, ці неприродні гріхи содомські.
– Звідки, дітки, знаєте?
– Все в телевізорі дивимося.
Недарма тільки з’явилися, пам’ятаю, телевізори в 50-х роках, моя мати сказала: “Проклята ця справа. Хто дивитиметься, той під Божим прокляттям буде”.
А я жахнувся: “Боже, та що ж там?” Одного разу з цікавістю пішов — танцюють там ці артисти різні. Голова колгоспу купив. Вони вийшли, а я ж заглядаю з того боку: де вони там залазять у цей телевізор? Ось така була дитяча свідомість.
І тепер я глибоко розумію пророчі слова покійної матері: “Проклятий цей ящик, від нього загине все покоління людське”. І всі ті, хто дивляться, будуть під Божим прокляттям.
А діти зараз? Мультики… А які мультики? Це озлобленість, це гордість. Піднімають це “геройство” в лапках. Ця вже розпуста йде в цих мультиках та в будь-якій нечисті. А решта інше й глаголати неможливо. Де ж Бог буде близько, коли таке.
Відходь від цього блуду, від цієї розпусти, борись із гріхом — нам же бісяра кричить зовсім інше…
Звичайно, Бог нам не потрібен тоді.
Бог каже: “Не вбивай”. А ми наполягаємо, ліземо: заміж, одружуватись кортить. Потім завагітніє, дітей Господь посилає – народжуй! Ні, не треба. Вбити, вбити, знищити.
Де ж буде Бог добрий, коли Бог сказав: “Не чини перелюбу”. Якщо вже одружився або вийшла заміж, то виховуй сім’ю, дітей народжуй, як Боже благословення.
Не вбий! А скільки вбивств на кожній душі. Як ми кров’ю всі залиті, і чоловіки, і жінки… Страшно дивитися. Та нас геть із храму треба вигнати за цю безбожність!
Ми не усвідомлюємо: ну що ж, такий час був… Ми ж не знали…
Так, убити людину треба багато знати.
Це тяжкий злочин. Знову ж таки, Бог заважає.
Бог каже: “Не будь скупим”.
А нам мало все: давай, давай багатство, будинки, будинки – всього давай, зручностей якихось давай.
Раніше лежали на підлозі та здорові були. Зараз давай окремі ліжка.
Прийшов ось: “Буду працювати…”
Давай йому вже окреме харчування, борщ його не влаштовує.
Боже мій, та хіба Бог у такому серці може бути? Це ж до сатани схильне це серце.
Звичайно, Бог заважатиме.
І в будь-яких справах, куди б ми в гріховному своєму житті не кинулися, нам Бог заважає.
Ось чому знову: “Розіпни! Іди від нас, Боже!”
Схиархімандрит Зосима (Сокур)
