Мода на позашлюбне співжиття
Мода на позашлюбне співжиття – страшне зло, смертельно небезпечний вірус, який проник у наше суспільство на початку 1990-х (а можливо, й раніше) і викликав у ньому справжню епідемію.
Чому позашлюбне співжиття смертельно небезпечне?
Тому що воно калічить життя людей і не дає створити нормальну сім’ю.
Небагато людей створюють сім’ю саме з тим «партнером», з яким вони колись почали жити. І навіть створивши її, вони потім несуть свої неправильні, вже хворі, половинчасті стосунки в сім’ю. І як результат, – сім’ї, створені після такого співжиття, за статистикою розпадаються вдвічі частіше, ніж ті шлюби, де позашлюбного співжиття не було.
Я глибоко переконаний, що найголовнішою причиною кризи сім’ї є розбещеність, зіпсованість сучасної людини.
Найголовнішою причиною кризи сім’ї є розбещеність, зіпсованість сучасної людини.
Чоловіки і жінки, які звикли «ні в чому собі не відмовляти», які блудять замолоду та створюють сім’ю через блуд, потім несуть це все й у сімейне життя.
Вони не цінують іншу людину, ставляться до неї без поваги, споживчо, легко зраджують одне одному вже в шлюбі.
Про неформальне «кохання без розпису» говорять, у переважній більшості випадків, співмешканці, а не співмешканки. Хоча винні обидві сторони: і чоловіки, і жінки.
Ми – вільні люди, нас ніхто не затягував у чужу квартиру та не змушував до співжиття силоміць. Але звернуся до практики, яка, як відомо, є критерієм істини.
Я розмовляв з дуже великою кількістю людей, які пройшли через таке співжиття. Так ось картина така.
Понад 90% жінок, які живуть у позашлюбному співжитті, хочуть нормальної законної сім’ї, хочуть дітей від законного чоловіка. Їм потрібна стабільність та надійність. І вони абсолютно щиро вважають, що мине час, і її «наречений» нарешті покличе її заміж. Проте «роки летять, наші роки, як птахи, летять», і ніхто чомусь не пропонує їй зіграти весілля.
У хід йде безліч відмовок. Починаючи з «високих» і «вільних» стосунків без жодних умовностей, закінчуючи відмовками на кшталт «грошей на весілля немає».
Ви згадали про печатку в паспорті. Взагалі, подібні терміни: «розпис», «реєстрація» та інше – обожнюють саме поборники «вільного кохання». Вони хочуть переконати всіх навколо себе в тому, що все це просто несерйозні та нічого не значущі формальності.
Ні, хлопці, все серйозно. Інакше б ви цього не боялися та не обходили б РАГС за версту.
Вважаєш, що розпис – це дрібниця, що нічого не означає дрібниця, – так зроби цей «маленький», «символічний» подарунок жінці, яку називаєш своєю коханою.
Не хочеш, роками годуєш її “завтра”? Виходить, ніяка це не формальність, а архісерйозна справа. Розпис у книзі реєстрації, печатка в паспорті, свідоцтво про шлюб – це речові докази того, що ці чоловік і жінка відтепер є найближчими, законними родичами. З усіма витікаючими. Ми просто беремо державу у свідки серйозності наших намірів, і вона надає нам законного статусу. До революції це робилося одночасно з таїнством Вінчання.
Розпис у книзі реєстрації, печатка в паспорті, свідоцтво про шлюб – це речові докази того, що ці чоловік і жінка відтепер є найближчими, законними родичами.
Ось цієї законної та справжньої родини якраз і бояться співмешканці-чоловіки.
Що б вони не говорили про кохання, коханням тут і не пахне. Любити – це відповідати за кохану, захищати її.
Любити – це відповідати за кохану, захищати її.
Це впевненість, що це назавжди, «поки смерть не розлучить нас».
Коли моя дружина відповіла згодою на мою пропозицію створити сім’ю, я просто ночей не спав, все чекав, коли ми нарешті розпишемося та повінчаємося, дуже цього хотів. І це реакція нормального чоловіка!
Я люблю цю жінку та хочу, щоб вона якнайшвидше стала моєю, щоб вона не передумала, щоб батьки не відклали весілля. Щоб її ніхто не відбив. Чоловік, який любить, не чекатиме роками.
Протоієрей Павло Гумеров
– Чим відрізняється співжиття від шлюбу?
Шлюб – це найщасливіший момент у житті, подібний до великого Свята.
Співжиття – це нещасний випадок, який перекреслює золоті роки життя для створення сім’ї.
Шлюб – це свято й для всіх рідних, близьких, друзів.
Співжиття – це злодійська змова, що ховається, закінчується, як правило, тугою та стражданнями.
Шлюб – це найсерйозніша віха в житті, що відкриває її земний зміст.
Співжиття – це не громадянський шлюб, а “ганебне блудодіяння” (Рим. 1.26)
Шлюб – це вірність, це взаємна жертовність, любов.
Співжиття – це самообман і обман, що спустошує душу своєю безглуздістю.
Шлюб – це чесність, розум, це совість.
Співжиття – це відвертий егоїзм, який будь-якої миті без сорому викидає іншого; це безумство перед лицем неминучої смерті та відплати тут і там.
Шлюб – це повна взаємна відповідальність і тверда опора життя.
Співжиття – це вічна невлаштованість, дурість, яка не дає спокою.
Шлюб – це сім’я, в якій біди переносяться набагато легше, а радість будь-кого – радість усіх.
Співжиття – це життя кожного без співчуття, радість – без відповіді.
Шлюб – це духовна та душевна єдність чоловіка та дружини в усіх сторонах життя.
У позашлюбному співжитті чоловік – не чоловік, і жінка – не дружина. Тут все фальшиве, лукаве, брехливе. Про це чудово сказав професор Рене Екошар, засновник інституту сімейної освіти: це лукава спроба отримати насолоду, нічим не обтяживши себе, зробити священний акт зародження життя, вбиваючи його.
Тому Церква називає всі види позашлюбних стосунків одним і кожному зрозумілим словом – розпустою.
А.І. Осипов. Фрагмент лекції “Християнські засади шлюбу”
