Віра без діл мертва
Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!1Як. 2:17
Дружина Бога
Хлопчик років десяти, тремтячи від холоду, босоніж стояв біля вітрини магазину взуттєвого і, не відриваючись, дивився на тепле взуття. До нього підійшла одна дама і запитала:
– Мій маленький друже, що ти з таким інтересом розглядаєш за цим склом, про що думаєш?
– Я прошу Бога, щоб Він мені дав одну пару черевиків, – відповів хлопчик.
Дама взяла дитину за руку й увійшла з нею до магазину.
Там вона попросила продавця принести шість пар дитячих шкарпеток і запитала, чи може той принести таз із теплою водою та рушник.
Службовець приніс усе, що його попросила жінка.
Вона повела хлопчика в задню частину магазину, зняла рукавички, вимила дитині ноги, висушила їх рушником.
Продавець приніс шкарпетки.
Дама одягла одну пару на ноги дитині, приміряла та купила йому черевики, попросила загорнути шкарпетки й віддала їх хлопчику.
Потім вона погладила його по голові та сказала:
– Тепер, без сумніву, ти почуваєшся набагато краще.
Жінка розвернулася, щоби піти.
У той момент хлопчик дістав її руки і, дивлячись на неї зі сльозами на очах, запитав:
– Ви дружина Бога?
Памятаймо: “Віра без діл мертва”2(Якова 2:26)
Справжня бідність
Бідний чоловік запитав у Бога:
– Чому я такий бідний?
Бог відповів:
– Ти не навчився давати.
Бідний запитав:
– А якщо я не маю нічого?
Бог сказав:
– У тебе є обличчя, яке може посміхатися ближнім; вуста – ти можеш хвалити чи заспокоювати ближніх; серце – воно може бути відкрите для інших; очі, які можуть дивитися на інших із добротою.
Гріх утримує милість
У V сторіччі, в єгипетській пустелі, неподалік Александрії, жив чернець на ім’я авва Аммон. Він був із тих, про кого майже не писали житій: не творив видимих чудес, не проповідував юрбам, не мав учнів. Просто молився і жив у безмовності.
Якось до нього прийшли люди із найближчого міста. Вони були в страху: у місті почалася страшна посуха, колодязі пересихали, починалися хвороби, а між людьми — злість та взаємні звинувачення.
Містяни були впевнені: це покарання Боже.
Вони впали перед старцем і благали: «Отче, помолися за нас. Ти праведний – Бог тебе почує».
Аммон довго мовчав. А потім сказав несподіване: “Я не можу молитися за вас”.
Люди жахнулися:
– Чому?!
Старець відповів тихо: «Бо, коли Бог почує мою молитву, ви так і не зрозумієте, за що страждаєте».
Він додав: «Повертайтеся. Припиніть ворожнечу. Припиніть брехати, мститися, брати чуже. І тоді дощ прийде сам».
Люди пішли обурені. Старець здався їм жорстоким.
Проте за кілька днів у місті сталося дивне: люди почали миритися, повертати борги, припиняти доноси та клятви. І як записано в стародавніх патериках, дощ пішов без усякої молитви старця.
Коли пізніше до Аммона знову прийшли з вдячністю, він сказав: «Це не я тримав дощ. Це гріх стримував милість».
