Тяжкий гріх – схвалення гріха
Апостол ставить як особливо тяжкий докір язичникам, що вони «не тільки самі таке вчиняють, але й схвалюють інших, що таке роблять»1(Рим. 1:32).
На перший погляд це здається дивним – ну, схвалити погану справу це ж не означає її скоїти, це означає просто ляпнути чергову дурість в інтернеті.
Проте Апостол звертає увагу на дуже важливу річ. Схвалювати гріх – тяжчий випадок, ніж його коїти.
Схвалювати гріх – тяжчий випадок, ніж його коїти.
Коїти гріх під тиском
Людина може скоювати гріх під тиском зовнішніх і внутрішніх обставин – це все одно гріх, але гріх під тиском.
Різні в людей бувають прикрі розлади – знав чоловіка, що бігав по повіях і не міг зупинитися, хоча йому від того було соромно, а не радісно.
Хвора пристрасть – це реально важка річ, людина не вирішує кожного разу, наприклад, «випити мені сьогодні чи ні?», вона відчуває сильне тяжіння, яке змушує її принижено випрошувати в перехожих.
При тому, що і пияцтво, і розпуста – тяжкі гріхи, людина може впадати в них тому, що вона слабка перед лицем хворобливого тяжіння, що вийшло з-під всякого контролю. Вона може сама не схвалювати свої гріхи й обтяжуватися ними – і бути не в змозі їх залишити.
Зовсім інша справа – схвалювати гріх.
Казати бідному розпусникові (і бідним повіям, яких він купує), що, врешті-решт, економіка вільного суспільства тримається на вільному обігу товарів і послуг, а дорослі люди можуть розпоряджатися власними тілами й своїми грошима як вважають за потрібне.
Чи казати бідному п’яниці, що всі великі люди пиячили, й взагалі, ніхто не має права вказувати дорослій людині, як їй розпоряджатися власною печінкою.
Одна справа, коли жінка робить аборт під тиском батька дитини, родичів, лікарів, добровільних і платних агітаторів за «право на вибір». Її гріх – це гріх під тиском, часто нестерпним.
Інша справа – гріх усіх тих, хто цей тиск чинив.
Схвалення гріха
Коли ви схвалюєте гріх, ви робите це не під нестерпним тиском зовнішніх обставин або хворої пристрасті. Ви робите це тому, що вільно та невимушено вирішили відкинути правду Божу.
Коли ви схвалюєте гріх, ви робите це не під нестерпним тиском зовнішніх обставин або хворої пристрасті. Ви робите це тому, що вільно та невимушено вирішили відкинути правду Божу.
Ви вільно обрали свій бік у конфлікті, й це – не Божа сторона.
Найпростішим (і дієвим) прийомом ворога нашого спасіння є помилкова дилема – ви схвалюєте той гріх або цей? Ненависть або розпусту?
Що б ви не схвалили, він доб’ється свого – спонукає вас до тяжкого та погибельного гріха. Гріх не можна схвалювати. Жоден.
Звичайно, розпусники розкажуть вам мільйон виправдань, чому їхня розпуста не лише правильна, але й узгоджується з християнською вірою. Так само й ненависники палко наполягатимуть, що їх ненависть і бажання катувати та принижувати своїх ближніх є справа блага й навіть благочестива.
Але для спостерігача, не ураженого ні ненавистю, ні розпустою, ситуація виглядає досить очевидною.
Люди, що вправляються в порушенні заповіді «не убий», яка забороняє, зокрема, нанесення побоїв, перебувають на шляху рівно туди ж, куди прямують ті, що вправляються в порушенні заповіді «не чини перелюбу». Тільки рухаються вони туди ще швидше.
Як і уболівальники обох команд, що підбурюють їх до подальшого порушення заповідей.
Ваш схвальний відгук про гріх – сам по собі тяжкий гріх. Якщо вам дороге ваше вічне спасіння, уникайте його щосили.
Публіцист Сергій Худієв
