Святитель Фотій Великий: Надія є. Потрібно лише одне…

Чому? Чому стільки воєн — оголошених та неоголошених — на нашій землі?

Покоління приходять і йдуть, з надією та прагненням до миру. І йдуть зі сцени історії з гірким присмаком розчарування, тому що сили зла вирують і часто задушують людство у випарах ненависті, у невблаганному шквалі війн.

Чому навколо нас стільки зла та стільки злих? Чому злі люди зловживають своєю владою, щоб терзати святість та істину?

До нас приходить актуальний і приголомшливий лист із IX сторіччя. Він не пропонує рецептів вирішення проблеми. Його цінність полягає в тому, що він є рельєфним зображенням явища, яке турбує нас своїм повторенням у різні епохи: зіткнення між злом і добром.

Його автор — один із найвидатніших людей у ​​світі. Герой і мученик на теренах Істини, яких було в історії небагато.

Світ мудрості, науки, місіонерства на Сході та Заході, університети, історики, вчені визнають його в перших рядах великих людей, які залишили свій слід в історії.

Це святитель Фотій Великий, Патріарх Константинопольський, поборник євангельської Істини, переданої Боголюдиною Христом.

Багато хто вважає його політиком — і західні критики особливо його за це засуджують. Інші бачать у ньому церковного лідера та покладають на нього всю тяжкість лих, що вразили його епоху.

Мало хто знає про його високі моральні якості, про його героїчне мучеництво у важкій боротьбі, яку Папська Західна Церква розв’язала проти Церкви Христової.

Першою та найбільшою жертвою цієї боротьби став святий Фотій, головний для свого часу захисник Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви, який прагнув зберегти її богоданний і надмирний характер.

У цю боротьбу, яку розв’язала «західна зарозумілість», була залучена й політика Візантії, яка віддала перевагу — за часів Варди та Василя I Македонського, а також Льва VI Мудрого — пожертвувати архієреєм. Не дивлячись на те, що цією тактикою вона сама значною мірою зазнала краху — заради аварії.

У листі, який подається нижче, ясно видно «живу ікону» Фотія, який із співчуттям описує лиха своєї епохи.

При цьому він не «проклинає» своїх переслідувачів, не «висловлюється різко за заподіяну йому несправедливість». Проте, показавши тяжкість часів, що настали, він покладає всю надію тільки на Бога, Єдиного, Хто може позбавити від зла; і закликає молитвами умилостивити Творця до творіння.

І. Н. Валеттас

___________________________________________________________________________

Лист святителя Фотія Константинопольського

до Арсенія — ченця, пресвітера та ісихаста

Був час, коли можна було писати, але зараз настав час мовчання.

Тоді — коли ми писали — у всій державі панував повний спокій, а добродіяння, що нині висміюється, була предметом захоплення; і благочестя мало силу.

Що ж до істини (куди тепер ти пішла, піднявши вітрила?), її можна було без сорому говорити й чути тоді.

Суспільство радісно відзначало церковні свята, супроводжувало їх благопристойними громадськими торжествами, і любомудре життя, що прагне до уподібнення святим чоловікам, вважалося гідним наслідування.

Таким (тобто чернечим, аскетичним) життям захоплювалися та дивувалися в державі.

Священників і архієреїв впізнавали не стільки за облаченням, скільки за подвигами, якими вони висвітлювали шлях тим, хто приходить до віри.

Про що мені написати зараз? Те, що відбувається гідно гіркого плачу…

Проте ми можемо скористатися словами Єремії, цього жалісливого пророка, який уже склав свій плач. Адже те, що ми переживаємо зараз, анітрохи не легше за те, про що тужив Єремія в ту пору.

…те, що ми переживаємо зараз, анітрохи не легше за те, про що тужив Єремія в ту пору.

Може написати слова жалю та нарікання? Але який стогін відобразять таку велику навалу бід?

Страждання одне за одним, становлячи потік, висушили джерела сліз.

Святині оскверняються; священне попране; Пресвятий Дух (о, нечестиві уста та нечестивий спосіб думок!) піддається хулі й осміянню немов щось із того, про що говорять на всіх перехрестях. Ієреїв та архієреїв Божих, яких не застигли раніше жорстокі в’язниці, заслання та вигнання, ледве вберігають безлюдні місця, гори, печери та далекі кінці землі. І я ще не кажу про інше, тому що страх, що нависає над нами, не дозволяє мені вголос журитися про те, що пригнічує нас із усіх боків (у таких великих лихах плач був би єдиною нашою втіхою).

Про це я пишу, але тобі це відомо й так — з того, що ти бачиш і чуєш. Зазнаючи страждань із Христом, я й на самому досвіді відчуваю те, про що пишу.

Устань перед Богом і постарайся умилостивити Творця до творіння. Простягни свої святі руки, запропонувавши «для вблагання» Його власні долоні, простягнуті на Хресті, цвяхи, копіє, кров, смерть, погребіння, якими ми врятовані.

У тебе є всі необхідні засоби, щоб умолити милосердного Бога: тяжкість гонінь, стійкість гнаних за благочестя, стадо, яке розривається на частини, лютих вовків, пастирів, які усвідомлюють, що для них немає місця на землі, Церква Божа, яку розтинають (на жаль!) ​​і поділяють.

У тебе є всі необхідні засоби, щоб умолити милосердного Бога: тяжкість гонінь, стійкість гнаних за благочестя, стадо, яке розривається на частини, лютих вовків, пастирів, які усвідомлюють, що для них немає місця на землі, Церква Божа, яку розтинають (на жаль!) ​​і поділяють.

Бо поділяє Її на дві частини, з одного боку, страх Божий, а з іншого — страх людський, за правдивим божественним виразом: «Дух бадьорий, а плоть немічна»¹(Мф.26:41). 

 Про це й говори у своїх молитвах. Але ти й сам знаєш, що сказати, щоб здобути милість Господа.

Адже ті, у кого серце чисте — так, що вони бачать Бога, наскільки це можливо для людини, — більше за інших знають, чим умилостивляється Бог.

Як до Посередниці в молитві зверніться до Матері Слова й Діви. Виголоси до Неї з сильним благанням про неміч нашого людського єства, про довге та невимовне лихо наше.

Як до Посередниці в молитві зверніться до Матері Слова й Діви.

Вона, безперечно, знає, як співчувати людині, бо Вона, як і ми, народжена на землі.

Звертайся з молитвою й до сонму мучеників, тому що вони мають сміливість допомагати тим, хто страждає за Христа, бо й вони за Нього постраждали. І участь у цих стражданнях сама спонукає їх до допомоги.

Куди не глянь — скрізь є теми для звернення до Бога з благанням. Надія є. Потрібно лише одне. Твоя старанна молитва та наполегливе прохання.

Надія є. Потрібно лише одне. Твоя старанна молитва та наполегливе прохання.

Джерело