Жити так, щоб серце не засуджувало нас
«Улюблені! – пише Апостол Іоанн Богослов.– Якщо серце наше не засуджує нас, то ми маємо сміливість до Бога» (1Інн. 3:21).
Апостол вказує на серце, як на свідчення всередині нас, що ми чинимо правильно та богоугодно. І якщо воно «не засуджує нас», то – по-дитячому не сумніваємося, що «чого не попросимо, отримаємо, бо ми дотримуємося Його заповідей і робимо те, що Йому до вподоби»1(1Інн.3:22) нашому люблячому Небесному Отцю.
Проте розум повинен усвідомлювати правильність життя.
Власне, серце лише тоді й дає сигнал до сміливості, коли ми свідомо й осмислено «дотримуємося заповідей Його та робимо приємне перед Ним»2(1Інн. 3:22).
Основна ж заповідь Його «та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Іісуса Христа та любили один одного, як Він нам заповідав»3(1Інн.3:23). Той, хто «зберігає Його заповіді» та кого «не засуджує» серце, «той перебуває в Ньому, і Він у тому»4.
Розрізняти духів
Але має бути ще й свідчення згори. Зрештою, про те, «що Він перебуває в нас, дізнаємося за духом, який Він дав нам».
Однак, хоч би яким сильним був голос духу, Апостол і тут застерігає: «Не всякому духу вірте, але розрізняйте духів, чи від Бога вони, тому що багато лжепророків з’явилося у світі».
«Духа Божого й духа оманливого впізнавайте так: усяк дух, який сповідує Іісуса Христа, що прийшов у тілі, є від Бога; а всякий дух, який не сповідує Іісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер уже є у світі»5(1Інн.4: 1–3).
Критерії істини
А з приходу Іісуса Христа в тілі неминуче випливає: і – заснування Ним на землі Своєї єдиної Церкви. І – дана Церкві влада «в’язати та розрішати» на землі, з тим, що це буде пов’язано та дозволено на небі. І – обітниця, дана Церкві, що ворота пекла не здолають її. І – шанування Його земної особи, зображеної на святих іконах.
Тому Іоанн Богослов наводить і ще один критерій, – чи в істині ми, чи з Христом?
Від імені всіх, хто вже увірував і складає єдину Церкву, він говорить: «Ми від Бога; хто знає Бога, слухає нас; хто не від Бога, той нас не слухає. Саме по цьому розпізнаємо духа істини та духа заблудження»6 (1Инн.4:6)..
Отож, для того, щоб пересвідчитися, чи в Бозі ми, треба бути і в єдності з єдиною Церквою, Яку заснував Іісус Христос, що прийшов у тілі.
Істина в точці перетину багатьох ознак. Тому необхідно пильнувати. Не зваблюватися ні серцем, ні розумом, ні духами, ні людьми, які стверджують, що вони в істині, але не входять до єдиної Церкви.
Одне випробовується іншим, інше – третім, а третє четвертим, а четверте – знову першим. І тільки тоді й до нас будуть стосуватися слова: «Діти! Ви від Бога і перемогли їх; бо Той, Хто в вас, більший за того, хто у світі»7(1Інн. 4: 4).
Священник В’ячеслав Резніков
