Бог усередині нас
Загальновідоме твердження епохи “Нью Ейдж” – бог у кожного “в душі”.
Це кумедний спосіб сказати, що кожен із нас унікальний, при цьому слово «бог» звучить швидше як банальність. Водночас існує зрозуміле вчення класичного християнства поняття Христос-всередині-нас – основі православного життя.
Нам не слід уявляти наші взаємини з Богом як щось зовнішнє, як ніби між двома людьми. Наш союз із Богом, який отримав народження в Таїнстві святого Хрещення, набагато глибший.
«А хто з’єднується з Господом, є один дух із Господом» (1 Кор. 6: 17).
Бог не «допомагає», коли надихає нас чи просто влаштовує так, щоб усе було гаразд. Він, швидше, усередині нас допомагає в союзі з нашими зусиллями.
Таїнство аскетики (практики молитви, пощення, самозречення тощо) має сенс лише в цьому контексті.
Ті, хто дивиться на Православ’я ззовні, часто звинувачують нас у тому, що ми прагнемо робити «справи праведності», ніби ми віримо в те, що можливо заслужити благодать Божу через добрі справи. Це зовсім не так. Благодать Божа – це Його дар, і її не можна заслужити.
Благодать Божа – це Його дар, і її не можна заслужити.
Втім православне життя схоже життя Самого Христа.
«Істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може чинити Сам від Себе, якщо не побачить Отця, що творить: бо що творить Він, то й Син чинить також» (Інн. 5: 19). Та «Істинно, істинно кажу вам: той, хто вірить у Мене, справи, що роблю Я, і він робитиме, і більше тих сотворить, тому що Я йду до Отця Мого» (Інн. 14: 12).
«Справи», які творить християнин, творяться правильно тільки в союзі з Христом, так що це не справи окремої особистості, а справи нашого спільного життя з Христом і во Христі.
«Справи», які творить християнин, творяться правильно тільки в союзі з Христом.
Коли ми постимо, то Христос поститься в нас.
Коли ми молимося, то Христос молиться в нас.
Коли ми даємо милостиню, то Христос дає милостиню через нас.
Ми повинні зрозуміти
- І ми повинні зрозуміти, що Христос-у-нас прагне постити.
- Христос- у- нас прагне молитися.
- Христос-у-нас прагне подати милостиню.
Церковні приписи – це не приписи як поводитися чи інструкції з морального вдосконалення. Скоріше заповіді Христові (як це виявляється в житті Церкви) самі собою є зображення, ікона Самого Христа.
«Іісус сказав йому у відповідь: Хто любить Мене, той дотримається слова Мого; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього й оселю в нього створимо» (Інн. 14: 23).
Отець Думитру Станілое пише:
«Спочатку Христос, так би мовити, похований у заповідях і в нас, тією мірою, як ми виконуємо їх Його силою, яка в нас. Завдяки цьому співробітництву ми отримуємо чесноти як живі якості; вони відображають образ Господа, і Христос сяє ще яскравіше з-під цих завіс» (Православна духовність).
Такий союз і є суттю православної віри та життя.
На жаль, велика частина християн слідує «зовнішньому» типу взаємин із Богом на шляху спасіння.
На жаль, велика частина християн слідує «зовнішньому» типу взаємин із Богом на шляху спасіння.
При ньому Бог бачиться чимось зовнішнім у нашому житті, взаємини з Ним подібні до індивідуалістичних договірних відносин, прийнятих у сучасній культурі. У такому разі взаємини з Богом зведені до психології та моралі.
Зведення до психології призводить до того, що людину турбує «ставлення» Бога до неї.
Психологія розплати призводить до прагнення уникнути Божого гніву.
Вона зводиться до моралі в тому сенсі, що наша поведінка – це не що інше, як наші особисті спроби відповідати зовнішньому набору правил та норм. Ми вважаємося «хорошими» або «поганими» на підставі нашої поведінки, але безвідносно до того, на чому ця поведінка ґрунтується.
Апостол Павло каже, що «все, що не за вірою, є гріх». Тільки наше життя в союзі з Христом має природу істинного спасіння, істинного людства. Це і є сенс виразу «спасенний благодаттю».
«Адже то Бог заСвоєю доброю волею викликає у вас ібажання, і дію» (Флп. 2: 13).
«Діти! Ви від Бога, і перемогли їх; бо Той, Хто в вас, більший за того, хто у світі» (1 Інн. 4: 4).
«Яким благоволив Бог показати, яке багатство слави є в цій таємниці для язичників, – тобто Христос у вас, надія слави» (Кол. 1: 27).
Це друга частина таємниці (Христос у нас), надзвичайно важлива для нас. Це
- страждання Христа в нас
Іісус бере участь у всіх наших стражданнях. Він бореться разом із нами зі спокусами та гріхом
Отець Думитру пише:
«Іісус бере участь у всіх наших стражданнях і полегшує їх. Він допомагає в нашій боротьбі зі спокусами та гріхом. Він бореться разом із нами в справі набуття чеснот. Він розкриває нашу справжню природу з-під листя гріха. Святий Максим коментує: до кінця світу Він завжди страждає з нами, таємно, за Своєю добротою, згідно (і пропорційно) стражданню кожного».
Хрест містить у собі страждання та гріх людства, і він поширюється на життя і досвід всіх людей. Це суть слів Христа: «оскільки ви зробили це (або не зробили) одному з цих братів Моїх менших, то зробили (або не зробили) Мені».
До іпостасного союзу з особистістю Христа покликана кожна особистість. Це perichoresis, або співуспадкування, у щоденному спілкуванні з Христом.
До іпостасного союзу з особистістю Христа покликана кожна особистість.
«Тому, чи страждає один член – страждають із ним усі члени; якщо славиться один член – з ним радіють усі члени» (1 Кор. 12: 26).
Цій фразі необхідно дати найглибше прочитання. Якщо хтось із нас страждає, Христос страждає. Немає таких людських страждань, яким Христос був би чужий.
Якщо хтось із нас страждає, Христос страждає. Немає таких людських страждань, яким Христос був би чужий.
І так крок за кроком входження в цю спільність є основою християнського життя. Це основна ідея хрещення (погребіння з Христом).
Це основна ідея Євхаристії («Той, хто їсть Мою плоть і пє Мою кров у Мені перебуває, і Я в ньому»). Це основна ідея для кожного вчинку та кожної думки.
Це життя за благодаттю.
Ієрей Стівен Фріман
