Пісні обличчя, які вони?
Сиділи на нараді. Архімандрит Амвросій постукав олівцем по столу та рішуче зрізав:
– Федорівна, ви хіба не бачите, що з отцем Савою неможливо сьогодні щось вирішувати. Ви на його обличчя подивіться – світова скорбота!
Що не так із моїм обличчям? Треба їм моя фізіономія! Але щось вони там бачать, лякаються – це точно!
От підійшла панянка. Сонечко гріє, шпаки співають, кішки посміхаються:
– Отче. Ой, я краще іншим разом підійду.
Щось налякало. І це щось було на обличчі.
Випадково зачепив на комп’ютері таємні кнопки. На весь екран – кисла фізіономія: якийсь похмурий мужик із «метафізичною тугою» в очах.
Через секунду опам’ятався: це ж я! От як я дивлюся на цей світ, от чим відлякую панянок.
Не дивися довго на те, що їсиш
А все чому? Коли постиш, не дивися довго на те, що їси – небезпечно для життя. Якщо постиш, не бери очі у свідки.
Картопля в каструльці виглядала мерзлою та нещасною. Вона померла задовго до того, як її зварили. Де пройшло її дитинство, чи буває на світі сонце, чи є чому посміхнутися в цьому світі – не знала й забула. Вона мерзла навіть в окропі. У неї не було сил прийняти в себе сіль. Однією думкою дихала каструлька: скоріше б вже. Це не каструлька. Це братська могила обдурених надій і зів’ялих звершень.
«Чи вартує життя того, щоб бути прожитим». Не здивуюся, якщо цю думку Альбер Камю підчепив, коли споглядав пісну картоплю. Так у нас з’являються пісні обличчя.
Ще за часів Христа помітили цей феномен, але його пов’язали з лицемірством:
«Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно»1(Мф. 6:16-18).
Пісні лицеміри, зізнаюся, попадалися мені вкрай рідко. Мабуть, я їх і зовсім ніколи не бачив. Але пісні обличчя спостерігаю всюди. Найчастіше в дзеркалі.
Пісні обличчя
Коли Спаситель закликає нас постити з веселим обличчям, щоб свій справжній пісний вид зберегти таємно, для небесного Отця, Він зовсім не натякає на те, що Богові приємні кислі фізіономії, хоч і показані таємно, припасені особисто для Нього.
Якщо ми так розуміємо євангельський текст, то повинні визнати, що Господь, викривши одне лицемірство, вчить нас другому: здаватися людям веселими, тоді як ми насправді в «глибокому горі».
Навіщо ж так погано думати про Бога. Веселе обличчя і є справжній образ людини, яка правильно постить, її «лицьовий оригінал».
Веселе обличчя і є справжнє образ людини, яка правильно постить, її «лицьовий оригінал».
Не потрібно здаватися, потрібно бути.
Піст – це подвиг, а подвиг – це весело. Тому обличчя людини, яка дійсно постить, випромінює ту «тишу невимовну», якою світилися обличчя дивовижних старців.
Справжній і правильний піст – преображає обличчя. Обличчя християнина – це дзеркало його духовного стану.
Справжній і правильний піст – преображає обличчя. Обличчя християнина – це дзеркало його духовного стану.
За своїм обличчям треба стежити. Обличчям можна втішити. Обличчям можна поранити.
– Чи не буде це лицемірством – стежити за своїм обличчям? Якщо на душі порожньо та похмуро, навіщо брехати? От я такий – який є, таким і приймайте. Прикидатися не буду, але й не пощаджу.
Неправильно це.
Навіщо катувати близьких своїм пісним видом? Навіщо себе катувати пісним обличчям? Адже до рішення своїх внутрішніх проблем можна пробитися не лише зсередини, але й через тіло, через підпорядкування тіла правильному порядку.
Виправлення обличчя іноді допомагає виправити особу. Але навіть якщо ви не виправите особу, принаймні, нікого не покалічите своїм пісним виглядом.
Виправлення обличчя іноді допомагає виправити особу. Але навіть якщо ви не виправите особу, принаймні, нікого не покалічите своїм пісним виглядом.
Є обличчя фізичні, юридичні, а трапляються також і пісні.
Так ще в давнину нешкідливе слово з релігійного лексикону придбало відтінок негативного чи засуджуючого значення, який ми розрізняємо досі.
Духовна вправа християнам під час посту
Пісний вираз обличчя – це як? Підійдіть до дзеркала та потренуйтеся. Поставтеся до цього серйозно. Чітко виконайте інструкцію:
Раз. Підходимо до дзеркала.
Два. Дивимося на своє віддзеркалення.
Три. Впізнаємо себе (не кожному це дається відразу).
Чотири. Робимо пісне обличчя.
П’ять. Обличчя стає більш пісним.
Шість. Тепер – великопосне обличчя.
Сім. Зображуємо особливий рівень «Повний порятунок».
Вісім. Розсміялися та залишили дзеркало в спокої.
Посміхаєтеся? Адже я щойно описав алгоритм ефективної духовної вправи.
Саме так. Поставтеся до цього серйозно, бо духовні вправи вимагають постійності та навички.
Я б рекомендував цю вправу всім християнам на час посту. І не лише. Клин клином вибивають.
Сміх – найсильніша духовна зброя. Якщо ви схильні до періодичних «нападів благочестя», кожен ранок посмійтеся над своїм «спасительним виразом обличчя», щоб це обличчя нікого не поранило впродовж дня.
Архімандрит Сава (Мажуко)
