Страхи нашого часу та Божественний спокій
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати та сестри!
Якщо ми будемо чесні перед Богом і собою, то не можемо не визнати: сьогодні ми дуже мало розуміємо те, що відбувається у світі.
Життя людства стає схожим на все більш нещадний та несамовитий океан, що вирує, де старі та звичні для нас маяки згасли, а нові лише обманюють підступним і брехливим світінням.
Людина геть-чисто втрачає духовну орієнтацію. Бажання збагнути логіку подій — безплідне. Вони не мають логіки. Безвихідь і невідомість майбутнього все частіше породжує в людині не просто тривогу, а справжній моторошний жах.
Про те, що люди, в тому числі й християни, впадатимуть у такий стан, багато разів попереджав старець архімандрит Іоанн (Крестьянкін). Ця людина пройшла через горнило випробувань XX сторіччя та знала ціну людського страху. Отець Іоанн наполегливо повторював нам, що головні біди нашого часу — це «збентеження, сум’яття та плутанина». Він говорив:
«Час, в який привів нам жити Господь, найсмутніше. Збентеження, сум’яття й плутанина коливають непохитне, але це ще не кінець. Попереду ще складніші часи».
Отець Іоанн попереджав: коли маловір’я та страх полонять душу, в ній починає царювати хаос. Але ми наполегливо намагаємось «розрулити» історію своїми руками, знову намагаємося зрозуміти логіку подій, щоб хоч за щось зачепитися; щоб виникла хоча б ілюзія того, що ми щось «контролюємо».
Розум, що перебуває в хаосі, геть забуває, що Бог закликає нас не до «розуміння» Його планів і припущень. «Мої думки – не ваші думки, ані ваші шляхи – шляхи Мої, говорить Господь» (Іс., 55:8). Христос закликає нас довірити Його любові.
Який вихід?
Сьогодні під час Божественної літургії ми чули найважливіші для нас – саме в контексті наших роздумів – пророчі слова царя Давида. Їх цитує апостол Павло, буквально приковує ними наш розум до незбагненної та спасительної таємниці: «Кому коли з Ангелів сказав Бог: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх?» (Пс. 109:1)
Отже, від Господа до Господа було слово: «Воссядь праворуч від Мене на Престолі Божественної влади» (Євр., 1:13).
Ці слова звернені від Рівного до Рівного, від Бога Отця до Єдиносущного та Сопрестольного Свого Сина.
«Сиди праворуч Мене» — найвища та справжня форма спокою Переможця. Христос звершив Свою справу. Він переміг смерть. І Його сходження на Небо – це царювання в абсолютній впевненості Божественної Перемоги.
Світ, у якому ми живемо, — це світ суєти, тривоги та вічної біганини. Ми звикли, що влада має постійно доводити себе — громом зброї, шумом промов, нескінченною адміністративною активністю.
Однак Справжня влада не потребує постійної демонстрації сили. Саме цей Божественний спокій має стати найважливішою точкою опори для наших душ, що метушаться.
Справжня влада не потребує постійної демонстрації сили. Саме цей Божественний спокій має стати найважливішою точкою опори для наших душ, що метушаться.
Сум’яття — це завжди почерк ворога.
Коли нам здається, що світ руйнується, що зло тріумфує, що наші плани розсипаються, ми маємо згадати: наш Цар не метушиться в паніці. Його Влада та Перемога непохитні. Кінець історії Переможцем вже вирішений наперед. Наш страх є лише ознакою того, що ми забули, Кому ми служимо.
Наш страх є лише ознакою того, що ми забули, Кому ми служимо.
Христос у Божественному спокої чекає Своєї, відомої лише Йому години, коли буде завершено людську історію на землі. А наша тривога, сум’яття — це часто ознака нашого маловір’я в те, що Христос справді царює.
А ось наступні слова пророцтва: «…доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс., 109:1).
Вороги як «підніжжя»… Давайте з нашого XXI сторіччя згадаємо, що в давнину переможений цар буквально лягав на землю, а переможець ставив ногу на його шию. То справді був знак цілковитого підпорядкування.
Звернімо увагу, що Бог не каже: «Я знищу ворогів за одну мить». Він каже, що зробить їх Своїм підніжжям.
У цьому незбагненність Божественного Промислу: Бог використовує навіть лють зла, навіть безумство людської гордині, щоб у результаті вони послужили славі Його творіння.
Все, що сьогодні повстає на Істину, стане лише щаблем, який підносить торжество Промислу Божого. Вороги Господа вимушено, мимовільно, стають будівельниками Його Царства, а їхня поразка лише яскравіше висвітлює Божу правду.
Між «воссіданням» Христа й остаточною перемогою стоїть слово «дондєжє», «доколє». Це час, коли живемо ми з вами.
Сьогодні це час нашого випробування. Бог дає злу можливість діяти, а нам можливість вибирати: боїмося ми тимчасових «ворогів» чи зберігаємо вірність Вічному Царю-Переможцеві?
Сьогодні це час нашого випробування. Бог дає злу можливість діяти, а нам можливість вибирати: боїмося ми тимчасових «ворогів» чи зберігаємо вірність Вічному Царю-Переможцеві?
Історія — не випадковий набір подій, а дія Бога щодо «приборкання» зла.
Бог не знищує ворогів миттєво; Він дає час для покаяння та нашої співучасті в цій перемозі.
Наше служіння – це участь у процесі “підкорення” світу Христу. Ми — воїни того Царя, який уже переміг, але дає нам честь завершити цю битву в наших серцях та в людському суспільстві.
Будемо ж співробітниками Господа в цей час «доколє». Нехай наша праця, наше служіння Батьківщині та Церкві, наше виховання дітей — все буде просякнуте цією впевненістю: Христос переміг!
Христос – Голова Церкви на Престолі. Ми, Його Тіло, причетні до цієї царської влади. Ми не маємо права на духовне недбальство, не маємо права бути «духовними плебеями», метушливими та такими, що нарікають. Ми – піддані Царя слави. Наша гідність у тому, щоб зберігати мир Христа в собі, навіть коли навколо вирує шторм.
Ми – піддані Царя слави. Наша гідність у тому, щоб зберігати мир Христа в собі, навіть коли навколо вирує шторм.
Але, брати й сестри, говорячи про Божественний спокій Христа, ми не можемо заплющити очі на те, що відбувається в наших власних серцях.
Ми чуємо слова «сиди праворуч Мене», але самі — метушимося. Ми чуємо про «підніжжя ніг», але самі — тріпочемо перед черговим викликом часу.
Наша невпевненість, наше маловір’я є ознакою того, що ми втратили з виду нашого Господа і Трон, на якому Він сидить. Ми дивимося під ноги на бурхливі хвилі і, подібно до апостола Петра, починаємо тонути.
Наш страх — це викриття нашої порожнечі: ми сповідуємо Христа вустами, але в критичний момент сподіваємось на свої суєтні людські розрахунки, які підводять нас раз-по-раз.
Наш страх — це викриття нашої порожнечі: ми сповідуємо Христа вустами, але в критичний момент сподіваємося на свої суєтні людські розрахунки.
Брати та сестри!
Нехай у моменти найчорнішої зневіри в нашій пам’яті спливає цей образ: Христос на Престолі.
Якщо ви відчуваєте, що ґрунт йде з-під ніг, що страх паралізує серце, знайте: ви просто надто довго дивилися на «ворогів» та «хвилі». Ви прикували до них увагу свого серця та свого розуму. Ви духовно паралізували себе.
Якщо ви відчуваєте, що ґрунт йде з-під ніг, що страх паралізує серце, знайте: ви просто надто довго дивилися на «ворогів» та «хвилі».
Згадайте слова, які сьогодні виголошувалися з самого серця Божественної літургії — Євхаристичного канону: «ГОРЄ МАЄМО СЕРЦЯ!»
Переведіть погляд туди, де «одєсную Отця» сидить Христос. Там – Тиша. Там – Перемога. Там ваша справжня Батьківщина.
Ітимемо ж по життю не переляканими світом, а натхненними Небом, бо наш Господь уже возсів у славі, й Перемога Його — нині й повсякчас і во віки віків: зараз і завжди, і в нескінченне майбутнє. Амінь!
Митрополит Тихон (Шевкунов)
