Святий праведний Феодосій народився 11 січня 1791 року в селі Коритному Кам’янець-Подільської губернії в благочестивій священичій сім’ї Нестора та Іустини Левицьких.

То був важкий час для православного населення Поділля, що підпорядковувалося Польщі. Вихований у православ’ї, Феодосія в 13 років призначили для подальшого навчання до Кам’янець-Подільської духовної семінарії.

За час навчання він збагатився різноманітними знаннями й став цілком освіченим юнаком, який був сповнений безмежної відданості Церкві Христовій.

Після закінчення в 1815 році курсу семінарії, Феодосій хотів зовсім залишити світське життя та цілком присвятити себе на служіння Богові. Проте, з благословення архієпископа Подільського Іоанникія лагідний юнак 5 вересня 1815 року одружився.

1 жовтня того ж року його висвятили на священника. Через рік помер його праведний батько, а в 1818 році померли одночасно його дружина та новонароджений син.

Того ж року померла і мати Феодосія. Втративши близьких йому людей у такий короткий час, отець Феодосій сприйняв це як Божу волю.

Звільнившись від пут шлюбного життя, він повністю віддав себе на служіння Господу.

Подвижник проводив більшу частину часу в молитві, богодумстві, душевно-корисному читанні. Ієрей Божий проходив своє служіння в дусі Євангельської любові, навертав тих, хто ухилився, на  шлях істини.

Блаженний Феодосій глибоко пройнявся спасенною пам’яттю смертною після смерті своїх близьких. Отож, під впливом тих дум він написав твір про Страшний Суд Божий. Книгу представили Государю Імператору Олександру I. Прочитавши її з задоволенням, Государ побажав особисто бачити самого автора.

20 травня о. Феодосій прибув до Санкт-Петербурга, проте прихильність Государя анітрохи не змінила його душевного настрою. Він, як і раніше, проводив час усамітнено, в молитві та богомислії.

Недовго тривало життя його в столиці. За дією ворога роду людського праведника обмовили та перевели в Коневецький монастир. Там він проводив час у духовних бесідах із братією, а найчастіше – в молитовних працях і безмовності в келії.

Однак, любляча його паства з надією чекала на нього, і Господь повернув народу їхнього пастиря.

2 лютого 1828 року отець Феодосій прибув до Балти. Там зі сльозами радості його зустріла вся паства.

З дитинства, привчивши себе до суворого життя, отець Феодосій і серед світу жив самітником. Він виходив тільки до храму для богослужіння і на парафію – звершувати треби.

Відомо, що в нього було бажання влаштувати в Балті чоловічий монастир на честь святого Іоанна Предтечі, для того, щоб самому провести в ньому залишок життя. Однак Богу не було вгодно  виконати це бажання за його життя.

Власних коштів праведник не мав, тому отець Феодосій влаштував у Балті скромний прихисток. Там  кожен бідний, немічний знаходив спокій, достатньо їжі, вбрання, любов, співчуття та справжню розраду в зворушливих бесідах доброго пастиря.

Безліч людей приходило до отця Феодосія не тільки, щоб почути його повчання, а й з любови до зворушливого священнослужіння ієрея Божого.

Про дивного подвижника стало відомо далеко за межами Балти. До нього почали звертатися як під час зустрічей, так і письмово за порадами й настановами з найрізноманітніших і найвіддаленіших місць.

Так мирно проходили дні й роки отця Феодосія. Він ніс свій хрест і, як істинний пастир, допомагав нести його й своїм пасомим.

Крім щогодинних тілесних недугів, особливо ж постійного болю в ногах, очевидно, від таємних келійних подвигів, він відчував безліч і душевних засмучень.

Особливо пригнічувало його страдницьке становище біснуватих, яких нерідко приводили до батюшки їхніх навколишніх місць. Люди просили його помолитися за них, і ім’ям Божим він виганяв із них біса-мучителя. Проте згодом від вигнаних ним бісів сам отець Феодосій чимало терпів.

Але праведник мужньо протистояв усім спокусам і мудро, з твердістю віри Іова, руйнував всі диявольські хитрощі.

Хоча праведний Феодосій був ще не в похилому віці, але постійні келійні подвиги, письмові заняття і багато інших праць мало-помалу виснажили його тілесні сили. Святий помітно зістрарівся й часто хворів, хоча нікому не скаржився та не сумував.

Незабаром сили його зовсім виснажилися. У 1844 році навіть у самий Великдень отець Феодосій не зміг звершувати Божественну літургію.

Йому щодня ставало все важче. До Великого посту 1845 року праведний Феодосій терпляче та благодушно переносив хворобливу знемогу.

У неділю сиропусну, попрощавшись із паствою, він благословив кожного й дав настанову на велику й спасительну  Чотиридесятницю.

9 березня, в день святкування сорока мучеників Севастійських, батюшка попрощався з рідними йому людьми.

О 10 годині вечора ієрей Божий Феодосій покликав своїх домашніх і причастився Святих Христових Тайн. Потім, перехрестившись, благословивши присутніх, через п’ять хвилин після отримання Святих Дарів святий Феодосій тихо відійшов до Господа.

Поховання отця Феодосія здійснили 24 священники з сусідніх парафій, при великому скупченні народу серед загального плачу через 12 днів після його праведної кончини.

Через 63 роки після його смерті збулася мрія Святого. 24 березня 1908 року Святійший Синод благословив у садибі странноприймального будинку заснувати чоловічий монастир.

Після відкриття Феодосіївського монастиря на наступний рік відбулося набуття й урочисте перенесення до Свято-Троїцького храму обителі чесних мощей святого Феодосія, подвижника Балтського.

До цільбоносної раки щоденно приходило багато прочан і тих, хто бажав отримати зцілення. І молитва віри тих страждальців не лишалася посоромленою, бо багато хто з них отримали й отримують полегшення у своїх недугах, а деякі й повне зцілення.

За клопотанням Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, Священний Синод УПЦ своєю Ухвалою від 18 квітня 2008 р. зарахував священника Феодосія Левицького до сонму місцевошанованих святих Одеської єпархії.

Слава Богу вовіки.