Святий Димитрій (Дмитро Констянтинович Легейдо) народився 26 жовтня 1880 року в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії в родині козака Констянтина Легейдо.

Батько його успішно займався торгівлею та примножував земні статки. Дмитро ж не шукав земних благ, його не приваблювала торгівля. Юнак прагнув збагатитися вічними благами та вирішив присвятити своє життя Богу.

На шляху до Бога

У 1904 року Дмитро закінчив Тифліську духовну семінарію. Після того його удостоїли сану диякона й він почав своє служіння в храмі села Ніни Ставропольської губернії.

Пізніше він отримав висвяту на священника й священнодіяв у храмі в станиці Неберджаєвській неподалік від Кримська Кубанської області.

Справи священницькі

У 1918 році тривала громадянська війна, Кубань з тою станицею була від владою білих. Тоді заарештували та і засудили на смерть одного червоногвардійця.

Його вже вели на площу, щоб стратити, але угодник Божий заступився за нього й врятував йому життя. 

Під час  перебування влади білих священник регулярно передавав продукти ув’язненим червоногвардійцям.

З серпня 1931 року ієрей Димитрій служив у Вознесенській церкві в місті Геленджику Краснодарського краю.

Він був ревним пастирем словесного стада Христового й постійно повчав народ проповідями. Така активність священника незабаром привернула увагу ОДПУ, яке почало збирати про нього відповідні відомості.

Арешт

21 квітня 1932 року священника заарештували за звинуваченням в антирадянській релігійній діяльності. У травні 1932 року співробітники ОДПУ допитували місцевих жителів, після чого були влаштовані очні ставки свідків зі священником.

Один із лжесвідків на очній ставці сказав, отецб Димитрій ніби говорив, що якби “не було б колгоспів, не було б тих мук, які є; що над народом знущаються, але скоро буде Суд Божий, який потрясе світ…”

На ті наклепи священник Димитрій сказав: “Розмови в такому дусі не було. Про прославлення Христа розмови не заперечую, але що не було б колгоспів, не було б мук, і що комуністи послані за гріхи, я не говорив. Розмови про те, що служителі Христа переносять великі муки, не було, але не заперечую, що могла бути розмова, що ми піддаємося глузуванням”.

Пізніше на допиті угодник Божий казав: “Винуватість свою в пред’явленому мені обвинуваченні я заперечую, хоча і не заперечую, що часом невдоволення з мого боку були. Здебільшого ці невдоволення зводилися до матеріальних питань. Пред’явлені мені свідчення свідків я частково визнаю — зокрема, розмову про прославлення Христа, про те, що чим більше грішать люди, тим суворіше будуть карані. Але частину розмов неправильно зрозуміли. Навмисної антирадянської агітації проти влади я не вів, і про те, що потрібно виходити з колгоспів, що комуністи стоятимуть перед Страшним Судом, я не говорив”.

Тоді обласне начальство ОДПУ вимагало від місцевих співробітників допитати ще низку свідків, щоб довести наявність контрреволюційної організації. Проте довести того не змогли: “Перепроводжуючи додатковий слідчий матеріал і довідку у справі Легейдо, повідомляємо, що виявити наявність антирадянського угруповання шляхом допитів пропонованих вами осіб не вдалося.

Заслання 

28 листопада 1932 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Димитрія до трьох років заслання в Казахстан, і його заслали до Чимкента, де йому довелося працювати інкасатором-рахунківцем.
11 вересня 1937 року влада заарештувала священника Димитрія. Його засудили до 3-річного заслання в Казахстан. Спочатку він перебував у ув’язненні в чимкентській в’язниці.

14 вересня отця Димитрія знову допитували й на запитання слідчого священник відповів, що в контрреволюційній діяльності участі не брав і винним себе не визнає.

19 листопада 1937 року трійка НКВС засудила ієрея Димитрія до десяти років ув’язнення в концтабір. 21 січня 1938 року він прибув із алма-атинським етапом до 10-го відділення Байкало-Амурського виправно-трудового табору.

13 березня начальник 1-ї колони, до якої був приписаний отець Димитрій, і помічники з праці та культурно-виховної роботи склали на священника характеристику. У ній зазначалося, що від дня свого прибуття до табору той не виходив на роботу, тому є злісним відмовником і вихованню не піддається.

15 березня був допит із лжесвідком, який також показав, що отець Димитрій був злісним відмовником від роботи й проводив антирадянську агітацію. Самого священника жодного разу на допит не викликали.

31 березня 1938 року трійка НКВС засудила ієрея Димитрія до розстрілу. Проте вирок здійснити вже не змогли — 23 березня 1938 року священник Димитрій Легейдо помер. Священномученика Димитрія поховали в невідомій могилі.

Слава Богу вовіки.