Оповідання дітям

Горошина

Якось приїхала бабуся до онуків допомагати сіяти горох. Радо їм з нею було, адже вона завжди лагідні слова говорила.

Навіть тато підібрав, діток своїх не лаяв, а бабусю мамою називав. Так все просто. “А де просто, там ангелів до ста, а де замудро, там  ні одного, – каже бабуся. – Без ангела, як без проводжатого, неможливо дороги знайти на невідомому шляху, а тим більше в Царство Небесне увійти”.

Там потрібно три двері одночасно пройти”.

— А як так можна, бабусю? — питають онуки, — Розкажи!

— Важко, любі мої. Ці двері розташовані одна за одною та відкриваються тільки на одну мить. Двері ці високі, важкі, людина перед ними стоїть, як горошина мала.

У першу зробить крок, а друга перед ним одразу ж закриється — і людина, як у пастці, у безпросвітній темряві.

На мить знову всі двері відчиняються, зробиш крок у другі двері, а передні зачиняються…

Одному без допомоги не пройти. От і потрібен помічник — ангел чи святий угодник, щоб двері притримав, а людина через них пробігла. За ними — свобода, ширина така, що й оком не окинеш.

Попереду полога гора, але що за нею, поки не бачиш.

Повернеться людина назад — дверей уже нема. Тільки свої сліди, як на снігу, чітко побачить. Вони й вкрив і навскіс, і прямо, і колами.

Іди, брате-людино, вперед дивись і молитву весь час твори — тоді дійдеш до Небесного Царства “.

— Бабуль, а в царстві цьому солодощі є?

— Ще які! Людина і не уявляє, що на неї там чекає”.

Онука Марійка слинку проковтнула та ручкою кишеньку помацала — так їй захотілося цукерки.

Бачить: бабуся у роті щось тримає.

— Бабусечко, а дай мені, будь ласка, одну цукерочку.

— Це не цукерка, хороша моя, а горошина.

— А навіщо ти її в роті весь час тримаєш?

— Я молитву творю – це означає кажу: “Господи Іісусе Христе, помилуй мене, грішну”. А горошина в роті заважає й нагадує: діла добрі твори та молитву не забувай — разом вони тебе в Царство Небесне приведуть. Тільки не зупиняйся.

Онученька Марійка поклала до рота горошину, а в руки взяла козуб і пішла швидше саджати, щоб за бабусею встигати.

Живі картинки

Микито, сьогодні ми цифри вчитимемося писати, до школи готуватися треба.

— Тату, а я вже їх знаю на “п’ять”. І він швидко написав цифри першого десятка.

Батько поставив йому оцінку “три”.

Микита до Барсика підійшов поскаржитися.

Кіт своїми зеленими очима по цифрах повів, потім лапкою листок дряпнув і сховався під стіл.

— Навіть Барсик помітив твою помилку, в цифрі шість, у правий бік завиток пишеться… Ну, а урок читання буде в саду.

Тато ручкою зліва направо повів і якось урочисто промовив:

— Це все, що бачиш, Господь наш, Творець, сотворив, і все є в живій цій книзі. Дивись уважно на все, — продовжував тато, — зауважуй, і в малій комашці відкриєш диво, адже Творець сотворив усіх і все для спільного блага.

Як тобі зрозуміліше пояснити?

Наприклад, жук-поштар летить із наказом, адже не важка справа, так?

Але якщо сповільнить політ свавільно та не прилетить у вказаний термін, біда для всіх трапиться. Навіть ранок може не настати, якщо сонце встати запізниться.

І залишиться темрява, ніч вічна буде – страшно!

Ось я й кажу, всі повинні виконувати волю Творця бездоганно та терміново.

У цій “живій” книзі людині потрібно багато розгадати.

Навіщо в саду дерево росте? А фіалка чому різними квітами цвіте? Чому соняшник за сонцем головою крутить? Деякі квіточки на ніч міцно закривають пелюстки, як на замочок, а вранці запрошують бджілок у гості зібрати пилок.

І чому мед не кисне? Але солодкий і ароматний завжди, адже виготовляє його не людина, а всього лише комашка-бджола.

Знай! Що й життя людині дане на землі переважно для розгадок цих. Навчися відрізняти Самого Майстра-Творця від Його підробок.

Микита розсміявся: “Та як же можна, тату, живого художника порівняти з якоюсь його картинкою-“мазнею”.

Художник захоче картинку зітре або намалює знову з крилами або рогами. А картинка що зможе зробити художнику-Творцю? Вона сама тільки може вицвісти та перетворитися на порох”.

— Добре, синку, міркуєш, за тебе я буду спокійний. А тепер ще тобі залишилося полюбити Творця сильніше за самого себе. Адже й нас, людей, змайстрував Він також.

Не забувай, вітчизна наша – Небо. Будь гідний Творця, щоб повернутися туди! А життя на землі коротке, як сновидіння. Пам’ятай це, люба дитино!

Тільки не захопися штучними картинками, адже біда людині від них прийшла.

В. І. Цвєткова