День пам’яті мученика Панхарія Римського
19 березня/1 квітня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Панхарія Римського.
За правління нечестивого імператора Діоклетіана (284–305) та його співправителя Максиміана в Римській імперії було поширене ідолопоклонство і тривали гоніння на християн. Тих, хто вірив у Істинного Бога, не лише позбавляли майна, але й всіляко катували.
У той час у Римі мешкав чоловік на ім’я Панхарій. Він народився в християнській родині, вирізнявся високим зростом і гарною зовнішністю.
Панхарій наблизився до імператора Максиміана, став першим серед його прибічників і користувався його особливою любов’ю. Він зрікся християнства й у всьому поділяв думку імператора.
Коли матір і сестра дізналися про боговідступництво Панхарія, то прислали йому листа. Вони переконували його згадати страх Божий і майбутній Страшний Суд. Також рідні радили йому подумати про те, якого осуду зазнає на тому Суді той, хто зречеться віри в Христа. Ще вони нагадували слова Христові: «Яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душі своїй нашкодить, або який викуп дасть людина за душу свою?».
Панхарій прочитав листа від матері та сестри й почав каятися у своєму гріху. Він впав на землю й із сердечною скорботою та сльозами почав просити Господа помилувати його. Він благав Творця не посоромити перед Ангелами й людьми на Страшному Суді та пощадити по великій Своїй милості.
Дехто з придворних побачили Панхарія під час його слізної молитви і донесли про те імператору.
Імператор запитав у Святого, чи він назарянин, і Святий дав ствердну відповідь.
Максиміан закликав святого Панхарія зректися своєї віри та погрожував виснажити його різними катуваннями й лише після того умертвити.
Панхарій відповів, що жахається свого минулого та боїться, щоб вогонь із небес не спалив його. Він сказав, що з цього часу він ніколи не зречеться Господа — ні тепер, ні під час катувань.
За наказом Максиміана Мученика роздягнули і в присутності імператорських сановників почали бити ременями з волової шкіри.
У відповідь на запитання імператора, що йому робити з Панхарієм, сановники порадили публічно побити його та відіслати до правителя Нікомедії (нині місто Ізміт в ілі Коджаелі на північному заході Туреччини). Вони хотіли, щоб той піддав святого Панхарія катуванням, а вони не були винуватцями його смерті.
Порада сановників сподобалася Максиміану, який любив Панхарія й не знаходив у собі сил, щоб його умертвити.
Так Святого привселюдно жорстоко побили на місці видовищ, а потім переправили в Нікомедію.
Коли Панхарій представ перед правителем Нікомедії, то сказав, що був християнином від своїх предків, однак через свою злу волю ухилився в нечестиву віру імператора і став у всьому його однодумцем. Він сповістив, що Господь, матір та сестра направили його на шлях істинний, і тепер він бажає померти за Христа, щоб смертю заплатити за зречення.
У відповідь на почуте від Панхарія градоначальник почав схиляти його відмовитися від своїх слів, виконати волю імператора та не губити славної пам’яті про себе на землі.
Святий відповів правителю, що слава, про яку він говорить, тимчасова, але є засобом для отримання вічного життя для тих, хто відмовляється від неї заради Христа.
Після того градоначальник виконав вирок імператора — Панхарій помолився, а потім його обезголовили. Кончина мученика Панхарія настала близько 302 року.
Слава Богу вовіки. Амінь.
