Важливість православного виховання дітей

Якщо почати міркувати про значення християнських моральних цінностей у вихованні дитини, хотілося б одразу попередити питання: “А чому не цінності загальнолюдські, чому саме християнські? Адже кожен знає, що ображати, красти, дурити недобре “.

Відповіддю на ці питання може бути влучне порівняння одного зі святих отців: “Загальнолюдська мораль без твердої релігійної основи – це дерево без кореня “.

Для того щоб не бути голослівним, згадаємо, чи стало моральнішим давньогрецьке суспільство після блискучих робіт з етики Аристотеля.

Чи стало гуманнішим суспільство після проголошення раціоналістичної етики в епоху Просвітництва головною умовою людського благоденства, чи багато людей змінилося, вважаючи за Кантом, що мораль – це наука, а не внутрішнє почуття.

І нарешті, чого привели наші щирі прагнення до загального добра? (Хоча, мабуть, мораль у радянському суспільстві цілком можна було б назвати ідеологією, незважаючи на те, що вона називалася комуністичною моральністю).

Ще більшу тривогу викликає нинішній моральний стан нашого суспільства. Цілком віддавшись турботам про матеріальне благополуччя, ми часто забуваємо про те, що людина складається не тільки з тлінного тіла, але й із душі.

І якщо дорослі так чи інакше мають уявлення про те, що погано, а що добре, то підростаючому поколінню визначитися набагато складніше. Людський характер формується під впливом зовнішніх чинників, які в наш час не завжди сприятливі.

Найбільше щастя для батьків — виростити фізично та духовно здорову дитину.

Тема духовного здоров’я сьогодні є актуальною як ніколи. Втративши духовний стрижень або не придбавши його зовсім, людина не має цілісності (у християнському прочитанні — цнотливості). Її особистість деградує, навіть якщо це важко визначити з зовнішнього відображення її внутрішнього світу.

Хотілося б наголосити, що християнська мораль — це не наслідок, причиною якого є ознайомлення з моральними вимогами релігії, а скоріше вимога серця.

…християнська мораль — це не наслідок, причиною якого є ознайомлення з моральними вимогами релігії, а скоріше вимога серця. 

Моральні питання в християнстві взагалі розглядаються окремо. Щодо дітей, то вони часто повстають проти моральних законів саме тому, що духовний інстинкт змушує їх керуватися любов’ю у своєму вільному особистому ставленні до Істини.

Тому батьки повинні так подавати моральні питання своїм дітям, щоб розвинути, а не заглушити цей духовний інстинкт. 

Святий Максим Сповідник каже, що чеснота існує для істини, а не істина для чесноти.

На цей час багато батьків, усвідомивши, що фундаментом для морального світогляду може стати християнство, пізніше про це забувають.

Проблеми у вихованні

І суть проблеми тут полягає в тому, що дорослі не мають достатньої уяви про віру та її прояви. Діти в християнських сім’ях іноді страждають від свого роду надмірності в духовному вихованні.

Надзвичайною наполегливістю важко прищепити християнську моральність. І це перша проблема в батьківській педагогіці, вирішенням якої може бути пам’ять про слова святителя Григорія Богослова, що любов до Бога — справа охочих, а не змушуваних.

Надзвичайною наполегливістю важко прищепити християнську моральність.

Друга проблема протилежна першій. Вона лежить у сфері байдужості до питань духовності у вихованні дітей.

Життя дитини завжди пов’язане з міфологічним сприйняттям світу. Якщо середовище, в якому вона живе, не пропонуватиме їй багатовимірне осмислення навколишньої дійсності, то її світ буде обмежений і з недоліками.

Якщо природне прагнення дитини до цілісного, міфічного пізнання світу не спрямувати у вироблені культурою форми релігійної свідомості, вона буде приречена на індивідуальну міфотворчість та Богостворення.

Юність дитини

У цьому ракурсі злободенним є ще одне питання.

Юності властиво шукати істину. Але часто через байдужість або малодушність батьків, які прийняли до керівництва в релігійному вихованні дитини вираз: “Виросте – сам розбереться”, ця дитина за істину приймає зовсім не те, що потрібно.

Прослухавши телевізійні новини про чергову секту та її злочини, ми обурюємося та засуджуємо релігійний фанатизм. Проте чи не батьківська розважливість, теплохолодність та псевдотолерантність є причиною того, що діти йдуть у секти?

І якщо ми самі не потрудилися дізнатися хоч щось про Євангеліє та знівечили своєю холодною зарозумілістю дитячу жагу чуда й віри, нам нема на кого ображатися.

Юний вік – найсприятливіший для духовного виховання. Що посієш у душу дитину, те й пожнеш. Сенека писав: “Легко виправляти ті серця, які ще ніжні і м’які, але важко викорінювати пороки, що виросли разом з нами”.

Середній шлях у вихованні дітей

І нарешті, про головне — про середній шлях у релігійному вихованні дітей.

Золота середина та найдієвіший метод виховання дитини – особистий приклад та любов. Жодні педагогічні методи не можуть їх замінити.

Золота середина та найдієвіший метод виховання дитини – особистий приклад та любов.

Святитель Іоанн Златоуст, говорячи про навчання дітей, вказав на те, що важливо й для всіх аспектів християнського виховання: все полягає в особистому прикладі.

Слова та особливості мови батьків неодмінно вплинуть на мовлення дітей. Він каже, що, якщо діти почують образливі чи агресивні інтонації в промові батьків, вони навчаться того ж. 

Доречно тут згадати слова французького філософа Монтеск’є, який говорив, що найкращий засіб прищепити дітям любов до батьківщини полягає в тому, щоб ця любов була в батьків.

Іншими словами, приклад — це своєрідний стандарт або, якщо висловлюватися сучасною мовою, програма, яку успадковує дитина від батьків.

…приклад — це своєрідний стандарт або, якщо висловлюватися сучасною мовою, програма, яку успадковує дитина від батьків.

Важливість любови

Любов же, будучи найважливішою християнською чеснотою та головним чинником доброго виховання, дуже багатопланова у своїх проявах. Це і терпіння, і лагідність, і поблажливість.

У книзі ієромонаха Софронія “Преподобний Силуан Афонський” описано дуже ілюстративні випадки із життя святого.

У дитинстві він, побажавши догодити батькові та старшим братам, які працювали в полі, приготував м’ясо, забувши про піст.

Минуло півроку з того дня, і батько сказав йому з лагідною посмішкою:

— Синку, пам’ятаєш, як ти в полі нагодував мене свининою, але ж був піст?

— Що ж ти тоді мені нічого не сказав?

— Я, синку, не хотів тебе збентежити. Ці лагідні слова запали в його душу на все життя.

З іншого боку, любов – це і твердість, і суворість на благо.

Гнів як педагогічна зброя

Святий апостол Павло рекомендує: “У гніві не грішіть”¹(Еф. 4, 26).

Якщо гнів необхідний після того, як лагідні закиди не подіяли, це має бути гнів любові, що походить не з бажання переважати, а з бажання навчити. Гнів не вихід наших пристрастей, а педагогічна зброя.

Гнів не вихід наших пристрастей, а педагогічна зброя.

Свт. Іоанн Златоуст каже: “Щойно помітиш, що страх твоєї догани діє на дитину, притримайся, бо природа наша потребує послаблення”.

Діти дуже чутливі до справедливості, їх дуже засмучує, коли вони бачать у своїх батьках запеклу запальність через щось незначне або коли їх закиди бувають необґрунтовані.

Після покарання ми маємо бути готові пробачити. Адже не любити треба гріх, а не грішника.

Найкраща спадщина, яку батьки можуть дати своїм дітям, — добре виховання. І виховання дітей у дусі християнської моральності — запорука їхнього благополуччя у дорослому житті.

Виховання має набагато більшу цінність, ніж усі інші блага.

Цю істину добре усвідомлював Плутарх і у своїй книзі про виховання висловив її такими словами: “Нічого немає вище за добре виховання дітей; воно має бути початком, серединою та кінцем всіх батьківських турбот. Всі блага цієї землі оманливі та випадкові, а добре виховання є постійне, міцне божественне благо“.

Цю істину повинні твердо усвідомлювати й ми та пам’ятати слова Іісуса Христа, які служать нам орієнтиром і закликають до батьківської педагогічної відповідальності: “…пустіть дітей і не перешкоджайте їм приходити до Мене”²(Мф. 19, 14).

Ігумен Гавриїл (Рибальченко)