Лазар – це кожен із нас
Апостол Павло, просвітитель всесвіту, уста Христові, навчав нас, що Церква – це тіло Христове. Христос робить нас членами Свого Тіла, й таким чином ми беремо участь у Його божественному житті.
Святі Таїнства, а особливо Святе Хрещення та Божественне Причастя, долучають нас до Христа. Все подальше життя Церкви допомагає нам залишатися в єдності з Тілом Христовим і бути живими та здоровими членами Його.
Проте християнин, який відокремлюється від Церкви, вмирає духовно, бо не пожвавлюється життям Христовим.
Християнином є не той, хто сприймає християнство як ідеологію чи моральну систему, а той, хто з’єднаний з Христом у Його Тілі. Саме тому святі Отці наголошують, що поза Церквою немає спасіння.
Християнином є не той, хто сприймає християнство як ідеологію чи моральну систему, а той, хто з’єднаний з Христом у Його Тілі.
Божественна Літургія є центром нашого церковного життя. Сам Христос пропонує Себе нам в їжу через Своє Тіло та Кров, щоб ми змогли з’єднатися з Ним.
Крім Божественної Літургії ми, віряни, збираємося в Церкві та в інший час, щоб прославляти нашого Небесного Отця, нашого Розіп’ятого та Воскреслого Викупителя й Всесвятого Духа.
Вечірня, Повечір’я, Полуношниця, Утреня, Часи готують нас до Божественної Літургії, допомагають нам жити в дусі Божественної Літургії та вкорінюють у вічності Царства Божого час нашого земного життя, що минає.
У ході благочестивих богослужінь Великого Посту ми поступово приходимо до покаяння, смирення, очищення, розп’яття та совоскресіння з Христом.
Без цієї підготовки та участі у святих стражданнях і світлоносному Воскресінні Христовому ми святкуватимемо Великдень лише зовні та формально.
За словами святого Григорія Палами, ми залишимося «непричетними до тієї любові, яка є самоочевидною та не потребує пояснення».
Християнство без гарячого прагнення до Бога не приносить заспокоєння та не вгамовує внутрішню спрагу людини, яка прагне спасіння.
Християнство без гарячого прагнення до Бога не приносить заспокоєння та не вгамовує внутрішню спрагу людини, яка прагне спасіння.
Як приклад того, як Церква приготує нас до свята своїми піснеспівами, наповненими благодаттю Святого Духа, наведемо стихиру з вечірньої середи перед Вербною неділею:
«Марфу і Марію верніі подражающє, ко Господу послєм Божествєнная дєнія яко молітви, яко да прішєд наш ум воскрєсіт, мєртв лєжащій лютє во гробє лєності нєчувствєнний, страха Божєствєннаго нікакожє ощущающій, і дєйств жівотних нинє імущій, зовущє: віждь Господі, і якожє друга Твоєго Лазаря дрєвлє, Щєдрє, прєдстанієм воздвігл єсі страшним, сіцє всєх оживі, подаяй вєлію мілость».
Переклад: «Давайте наслідуємо приклад Марфи та Марії, які послали за Іісусом і закликали Його врятувати їхнього вмираючого брата Лазаря. У нас також є той, хто лежить бездиханим. Це наш розум. Від недбалості він став байдужим, він зовсім не відчуває страху Божого, в ньому немає життєвої сили, тобто Божественної благодаті. Давайте пошлемо як посланців, щоб вони покликали Іісуса, наші благочестиві справи, вигукуючи: «Подивися, Господи, і як раніше, Милостивий, Свого друга Лазаря з чудесною турботою Ти воскресив, так і всіх нас оживи, даруючи нам Свою велику милість».
Упродовж усього шостого тижня Великого посту ми супроводжуємо Іісуса до хворого, а потім і до померлого Лазаря.
Однак Лазар — це кожен із нас, хто відчуває безпосередню, щоденну потребу в Переможцеві смерті.
Наш розум, розлучений із Богом, пристрасно прив’язується до тлінних речей. Так він розсіюється та омертвляється. Він більше не може панувати над усією нашою істотою. А без цього головного й освіченого розуму людина стає рабом пристрастей та демонів.
“Розум, що відступив від Бога, – за словами святого Григорія Палами, – стає або скотоподібним, або демоноподібним”.
Розум, що відступив від Бога, стає або скотоподібним, або демоноподібним” (свт. Григорій Палама).
Чи можемо ми самостійно воскресити наш мертвий розум і таким чином звільнитися від самолюбства та егоїзму?
Іісус, Боголюдина, єдиний Переможець смерті, воскрешає нас нині від пристрасного, егоцентричного, смертоносного життя. Так само, як Лазаря, Він воскресить і наші тіла під час Свого Другого Пришестя й загального воскресіння.
Іісус, Боголюдина, єдиний Переможець смерті, воскрешає нас нині від пристрасного, егоцентричного, смертоносного життя.
Тому цієї Лазарєвої суботи та Вербної неділі ми з великою радістю співаємо:
«Общєє воскрєсєніє прєждє Твоєя страсті увєряя, із мєртвих воздвігл єсі Лазаря, Хрісте Божє. Тємжє і ми, яко отроци побєди знамєнія носящє, Тєбє Побєдітєлю смєрті вопієм: осанна в вишніх, благословєн грядий во імя Господнє».
Сьогодні, на жаль, навіть воцерковлені християни обмежуються відвідинами Божественної Літургії в неділю та в дні великих свят, не виявивши інтересу до участі у Вечірній та Ранішній. Це відбувається не тільки через брак часу, але й через незнання того, яке значення може мати регулярна участь у богослужіннях Церкви.
Таким чином, ми не дозволяємо Церкві ні привести нас до Нареченого Христа, ні преобразити нас благотворним і богоугодним преображенням, ні образовати нас во Христі, тобто надати нам образу Христа, щоб ми стали подібними до образу Сина Божого (Рим.8:29).
Залишаючись осторонь богослужбового життя Церкви, ми завдаємо собі величезної шкоди. Ми заважаємо Церкві допомогти нам розіп’ятися та совоскреснути разом із Христом.
Залишаючись осторонь богослужбового життя Церкви, ми завдаємо собі величезної шкоди.
По суті ми залишаємося без Христа, а значить, без воскресіння, без радості, без миру й без любові.
Світ, у якому ми живемо щодня, отруює нас духом самолюбства, невіри, егоїзму та відокремлює нас від Бога та наших братів.
Вступивши до Церкви та беручи участь у її житті, ми вдихаємо інше повітря, живемо в іншому світі – світі любові, благочестя та милосердя.
Ми усвідомлюємо свою хворобу, звільняємося від мертвого життя цього світу таі наповнюємося істинним життям Христовим.
Таким чином, велику допомогу нам усім надає часта й свідома участь у Богослужіннях нашої Церкви.
…велику допомогу нам усім надає часта й свідома участь у Богослужіннях нашої Церкви.
Коли ми не маємо можливості відвідувати храм, ми можемо читати Богослужіння у себе вдома, такі як Утреня, Вечірня та Повечір’я. Таким чином, ми живемо й поклоняємося Богу не одноосібно, а в спілкуванні з усією Церквою, «з усіма святими».
Наш людинолюбний Господь Іісус Христос іде на добровільну смерть.
«Пріідітє убо і ми, очіщєннимі смисли сшєствуєм Єму, і сраспнємся, і умєртвімся Єго раді житейскім сластєм, да і оживєм с Нім» (вечірня Великого Понеділка, 1-а стихира на хвалітєх).
Переклад: «Отже, давайте й ми (з усією Церквою), очистивши свій розум, підемо за Христом, розіпнемось із Ним разом і заради Нього помремо для суєтних задоволень житейських1(Рим. 8:17; 2 Тим. 2:11), щоб потім і ожити разом з Ним…».
Це, мабуть, найкраще побажання, з яким ми можемо звернутися як до наших братів, так і до себе. Щоб ми розіп’ялися та з’єдналися разом із найсолодшим Господом Іісусом. Амінь.
Архімандрит Георгій Капсаніс, ігумен Афонського монастиря Григоріат
