Прокляття смоковниці
Сьогодні, коли читаємо Євангеліє понеділка Страсної седмиці Господньої, я зрозумів ще дещо у зв`язку з безплідною смоковницею.
Увесь секрет у тому, щоб змиритися перед євангелієм життя, глибоко проникнути в колодязь свого серця та витягти звідти відро сліз, у яких прихована перлина словес Божих.
Увесь секрет у тому, щоб змиритися перед євангелієм життя, глибоко проникнути в колодязь свого серця та витягти звідти відро сліз, у яких прихована перлина словес Божих.
Пояснення того, чому Спаситель прокляв безплідну смоковницю, полягає в тому, що ми є словесні смоковниці світу цього.
…ми – словесні смоковниці світу цього.
Посаджені руками Божими в землі живих, зрошуємося сльозами Божими кожну мить свого існування.
Над нами не спав безсонними ночами Той, Хто любить нас нескінченно. З однієї клітини зросли ми, утучняємі Отцем небес у утробах наших матерів. Отримали торбинку їжі живою – плаценту, через яку мати передавала ще ненародженому немовляті життя від свого життя.
В обличчя нам віяло тепло Святого Духа Божого, щоб не заморозив нас холодний північний вітер. Виполювали в нас бур’яни, які ми не перестаючи розкидали навколо серця свого кожним рухом нашої занепалої істоти.
І ось, поживши людським життям, за яке Він віддав ціну вічності, Бог прийшов до Свого образу, шукаючи в нас плодів: любові до Нього, образу Його нескінченної любові, доброти, смирення, милосердя, лагідності, миру, радості, терпіння, віри, помірності. Усі ці чесноти – імена Божі.
Наприкінці історії, коли небеса спалахують від вогню нерозділеної любові Божої, Христос приходить у світ і чекає, щоб Його творіння, в яких Він вклав безсмертну душу, породили світло від Його Світла.
І що знаходить? Злобу люту, існування скотське, менталітет хижака, лукавство, ненависть, війни, злочини, крики, насильство, смерть, вбивства. Все, чого в Ньому немає й ніколи не було, вся ця гидота пекла пекла обліпила ніжні паростки, які Він садив власними руками. Проказа гріха поширилася довкола всього живого та душить його.
Проказа гріха поширилася довкола всього живого та душить його.
І тоді Спаситель віків промовляє прокляття від болю Свого безмежного: «Нехай не буде надалі від тебе плоду вовіки»1(Мф. 21: 19).
У Бога не буває сюрпризів. Він нескінченно знає все, що було, й усе, що буде до скону віків. Тому не будемо обманюватися, ніби Він здивувався безпліддям смоковниці.
Насправді ці Його слова, в які вмістився весь океан болю Божого, призначені тим, хто вбиватиме Його в усі часи. Тим, хто буде байдуже та злісно топтати Його ногами, тим, для кого Хрест стане приводом для знущань. У цих словах зосереджено всі страждання Бога вбитого, розіп’ятого, заламаного заради нас.
Прокляття смоковниці – це фундаментальне пророцтво про Суд усіх століть. Це біль, що оглушує сильніше, ніж небесний грім Бога, який не може врятувати тих, хто цього не хоче.
Прокляття смоковниці – це фундаментальне пророцтво про Суд усіх століть.
Це безсилля Всесильного силою заштовхати до раю тих, у кого в душі пекло й хто розпалює його полум’я серед людей. Це безмовний крик Бога любові до тих, хто ненавидить споконвіку.
Проклинаючи неплідну смоковницю, Христос каже нам, що кінець злих – у вогненній печі, що доля всіх, хто вбиває любов, – у лютому тартарі їхнього власного осатаніння.
…кінець злих – у вогненній печі, що доля всіх, хто вбиває любов, – у лютому тартарі їхнього власного осатаніння.
Пекло не було створене Богом. Його своєю злістю створили супротивні духи та душі, що відкидають Його та розпинають Бога до смерті.
У Своїй любові, яка перевершує будь-яку думку та слово, Бог безмовно страждає і вмирає за тих, кого любить вічно і хто себе знищує.
Якщо ми не повернемося до Нього, сльози Бога за нас стануть останньою світлозарною перепоною, що стримує морок, який ми собі старанно збираємо та який поглине нас назавжди.
Священник Іоанн Валентин Істраті
