День пам’яті мученика Сухія Месувійського з дружиною
15/28 квітня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Сухія Месувійського, Грузинського з дружиною.
Святий Сухій був знатним вельможею при дворі правителя кавказької Албанії (держави на території нинішнього Азербайджану) і називався Багадрасом.
Якось разом із 16-ма іншими вельможами він супроводжував дочку албанського правителя Сатеніку, дружину царя Вірменії Артаксара. Він прибув у місто Арташат, древню вірменську столицю.
У тому місті проповідував Євангеліє грек-християнин Хрізос, якого навернув до Христа і висвятив у пресвітера святий апостол Фаддей.
Через проповідь Хрізоса 17 вельмож увірували в Істинного Бога та вирішили присвятити Йому своє життя.
Вони вирушили зі своїм наставником у Месопотамію, де хрестилися в річці Євфрат. Під час Святого Хрещення новонавернені побачили Господа Іісуса Христа.
У Хрещенні Багадраса назвали Сухієм, а його сподвижники — Андрієм, Анастасієм, Талале, Феодоритом, Івхіріоном, Іорданом, Кондратом, Лукіаном, Мімненосом, Нерангіосом, Полієвктом, Іаковом, Фокою, Доментіаном, Віктором і Зосимою.
Біля місця свого Хрещення вельможі поставили хрест, який назвали «Хрестом Благовіщення».
Коли блаженний Хрізос прийняв мученицьку кончину, духовним наставником святих мужів став Сухій.
Разом братія поселилася в дикій місцевості на горі Сукакеті, поблизу гірського поселення Багреванді.
Подвижники жили суворо, подвижницьки, харчувалися гірськими рослинами, пили джерельну воду.
Новим правителем кавказької Албанії став Датіанос. Він довідався про прийняття колишніми вельможами християнської віри та їхнє відлюдництво. Тому новий правитель доручив прибічнику Барнапасу з воїнами переконати їх повернутися до його двору та язичницької віри.
Коли Барнапас знайшов святих, то не зміг вмовити їх виконати волю правителя. Тоді він наказав прибити страждальців хрестоподібно до землі та спалити.
Перед смертю подвижники співали 21-й псалом. Їхні обгорілі тіла порубали на частини й розкидали по всій горі.
Від назви гори мучеників почали називати Месукевійськими, а правильніше Сукакетськими. Точний рік кончини святих невідомий. Різні джерела вказують на 123-й, 130-й і 100-й рік мучеництва Сухія та його дружини.
Нетлінні мощі страждальців Христових лежали без погребіння до IV сторіччя. Потім місцеві християни поклали їх у гроби та поховали в землі. Імена мучеників виявилися написаними на скелі.
Священномученик Григорій, просвітитель Вірменії, що відійшов до Господа близько 335 року, на місці кончини святих спорудив храм і заснував монастир. З часом там забило джерело цілющої води.
Слава Богу вовіки. Амінь.
