Праведний Євлогій був каменярем в одному з фиваїдських сіл за часів імператора Юстина I (518 – 527).

Щовечора, коли він повертався додому після роботи, Євлогій вирушав на пошуки якогось мандрівника або мандрівного ченця та привітно запрошував його під свій смиренний дах.

Він зустрічав гостей братнім вітанням, омивав їм ноги за прикладом Христа, а потім готував мандрівникам їжу. Святий витрачав на це свій щоденний заробіток.

Потім він довго розмовляв з гостями про божественні предмети та блага небесні. Те, що не доїдалося за вечерею, Євлогій віддавав собакам, щоб нічого не залишалося на наступний день. Він у всьому покладався на Промисел Божий.

Одного разу Святий подібним чином гостинно вшанував преподобного Даниїла Скитського, якомнуа той час ще не було й 40 років.

Подвижник, сповнений вдячності, попросив у Господа процвітання для Євлогія, щоб він зміг ще щедріше творити благодіяння. Його молитва була почута.

Наступного дня, коли Євлогій працював у полі, то виявив підземну печеру, а в ній – безліч золота.

Побоюючись, щоб староста села не відібрав у нього скарб, Євлогій таємно відплив до Константинополя. Він вивіз із собою золото замість чеснот, якими вирізнявся в бідності.

У столиці багатство відкрило йому пряму дорого до двору. Через щедру роздачу грошей Євлогій незабаром домігся звання префекта преторії.

Бувший странноприїмець оточив себе розкошами та почав жити на широку ногу. Вінбільше не піклувався про бідняків і нехтував боговгодними справами.

Два роки потому авва Даниїл отримав сповіщення у видінні про спосіб життя того, за кого він поручився.

Старець спіхом прибув до Константинополя, щоб спробувати повернути Євлогія до благочестя.

Однак щоразу, коли Євлогій виходив зі свого палацу, слуги грубо відштовхували ченця, не давши йому сказати жодного слова.

Тоді преподобному Даниїлу з’явилася Матір Божа, дорікнула йому за зухвалість узятого на себе поручительства. Богородиця пообіцяла взяти на Себе турботу про виправлення Євлогія.

Через три місяці, коли на престол зійшов Юстиніан (527 рік), Євлогій узяв участь у змові проти нього. Таємницю, однак, незабаром було розкрито, змовників страчено, а їхнє майно конфісковано. Євлогію ж вдалося врятуватися втечею під покровом ночі.

Залишивши в минулому разом із усім багатством і свою зарозумілість, він повернувся в рідне село. Боячись солдатів імператора, Євлогій не наважився розповісти правду про себе й сказав, що був у паломництві святими місцями.

Усвідомивши свій гріх і розкаявшись, згадавши, що краще убогим вирушити до раю, ніж багатим – у пекло, Євлогій повернувся до свого ремесла каменяра. Він знову почав безкорисливо служити жебракам і мандрівникам.

Одного разу преподобний Даниїл із учнем мандрували Нижнім Єгиптом і вирішили заночувати в одному селі в Фиваїді.

Однак замість того, щоб шукати потрібний нічліг, авва Даниїл наказав учневі чекати на площі посеред села.

Коли учень уже почав нарікати, несподівано з’явився старець. Він привів їх разом із іншими мандрівниками до себе в дім, нагодував і прислуговував їм увесь вечір.

Авва всю ніч розмовляв зі старцем. Після повернення в Скит учень умовив авву розповісти історію тієї людини.

Ним виявився каменяр Євлогій, 100-річний старець, який щовечора обходив село в пошуках мандрівників і бідняків.

Слава Богу вовіки.