День пам’яті священномученика Олександра Харківського
11/24 травня Православна Церква вшановує память священномученика Олександра (Петровського) Харківського, архієпископа.
Святий Олександр (Олександр Феофанович Петровський) народився в 1851 році в місті Луцьку Волинської губернії в дияконській сім’ї.
У 1892 році після закінчення чотирьох класів Волинської Духовної семінарії він почав учителювати в церковнопарафіяльній школі села Конягіна Дубенського повіту.
У 1897 році Святого призначили псаломщиком Хрестовоздвиженської церкви того ж села.
Після смерті батька угодник Божий жив із матір’ю, яку дуже любив. Коли ж померла і вона, Олександр почав поводити себе вільно й бувало повертався додому над ранок.
Якось матір з’явилася йому вві сні та сказала залишити таке життя й вступити до монастиря.
Святий послухався і в 1899 році став послушником у Свято-Троїцькому Дерманському монастирі в Дубенському повіті Волинської губернії, де вчителював у монастирській церковнопарафіяльній школі.
У 1900 році Олександр прийняв чернечий постриг без зміни імені, там йому доручили обов’язки економа.
Того ж року в Почаївській Успенській Лаврі Святий удостоївся сану ієродиякона, а пізніше ієромонаха. Він водночас виконував обов’язки ризничого, законовчителя, вчителя та економа.
Наприкінці осені 1900 року отця Олександра призначили виконуючим посаду намісника Дерманської обителі, а водночас він був законовчителем і вчителем.
На початку 1901 року угодник Божий став скарбничим у Кременецькому Богоявленському монастирі. Згодом його призначили скарбничим і Свято-Богоявленського Братства Волинської єпархії.
У 1903 році Святий почав служити в Туркестанській єпархії. Там він був економом Туркестанського архієрейського дому, членом Духовної консисторії, Училищної ради та місіонерського товариства.
Кліматичні умови Туркестану погано впливали на здоров’я отця Олександра, і в 1906 році йому дозволили перейти в одну з обителей Європейської частини Росії.
Тоді Священномученик став насельником Жировицької Успенської обителі Гродненської єпархії.
Невдовзі його призначили скарбничим монастиря й водночас він завідував Жировицькою двокласною церковнопарафіяльною школою.
З 1908 року отець Олександр звершував служіння в Донському монастирі, де згодом зайняв посаду намісника.
У 1910 році він удостоївся сану ігумена. Того ж року Святий став настоятелем Лубенської Спасо-Преображенської обителі, де його звели в сан архімандрита.
У 1917 році архімандриту Олександру доручили управління Псково-Печерським монастирем.
Через рік Святий вирушив у Полтаву, де жив з єпископом Феофаном (Бистровим). Коли ж владика виїхав із Полтави, святий Олександр поселився в Козельщанській обителі Різдва Пресвятої Богородиці. Безбожники ще не розорили ту обитель, і в ній зібралося духовенство з розграбованих храмів.
У 1919 році угодник Божий став настоятелем скитського храму Козельщанської обителі.
Коли в 1929 році закрили обитель, а також усі храми в околицях, діючим залишився лише храм у скиті, куди почали приходити віряни.
Архімандрит Олександр організовував під час Богослужінь всенародний спів. Він говорив усім співати, і Богослужіння, що звершувалося строго за уставом, проходило з особливим молитовним піднесенням.
У 1932 році безбожна влада закрила й скитську церкву. Тоді отець Олександр вирушив до Киє. Там його висвятили на єпископа та призначили єпископом Уманським, вікарієм Київської єпархії.
У 1933 році єпископ Олександр отримав призначення на Вінницьку кафедру.
У 1937 році святий Олександр почав звершувати святительське служіння в Харківській єпархії, причому удостоївся сану архієпископа.
Коли архієпископ Олександр прибув у Харків, діючою залишилася лише одна Миколаївська церква на Холодній Горі. Оскільки найняти житло біля храму було неможливо, тому що люди боялися здавати житло архієрею, Святий поселився в іншому кінці міста.
Невдовзі влада зажадала, щоб Святитель дозволив живоцерковникам служити в тій самій церкві. Це обурило народ, який був готовий відігнати колами від храму розкольників.
Щоб уникнути протистояння, за пропозицією Святителя розкольникам віддали частину храму із боковим вівтарем, яку відділили стіною.
Кількість живоцерковників, що приходили до церкви, становила близько 40 чоловік, між тим православних збиралося стільки, що причастя щораз тривало декілька годин.
У липні 1938 року архієпископ Олександр потрапив за ґрати. На допитах Святий не визнавав приписаної йому вини, через що його жорстоко били.
Тоді він сказав, що негативно поставився до закриття храмів, став ворогом влади, однак шпигунством не займався.
Пізніше священномученик зрікся від тих своїх показань і повідомив, що підписався під ним під впливом насильства.
У березні 1939 року 88-річний угодника Божого засудили до 10-річного ув’язнення і 5-річного позбавлення прав.
У січні 1940 року справу віддали на дорозслідування.
24 травня 1940 року архієпископ Олександр відійшов до Господа в тюремній лікарні. Наступного дня тіло спочилого архієпископа привезли в міський морг, при цьому на ногу покійного прикріпили номер.
Невдовзі в морг поступила вказівка повернути тіло Петровського в тюрму, бо його прислали помилково.
У морзі ж був лікарем іподиякон Святителя, а біля воріт чергував чоловік, який також знав святого Олександра. Вони перечепили номер із ноги архієпископа Олександра на ногу безрідного старого та відправили тіло останнього в тюрму. Тіло Святителя вдалося вивезти з моргу.
Святителя Олександра вбрали в архієрейське облачення та відспівали. Потім його тіло поховали на Залютінському кладовищі на околиці міста.
Слава Богу вовіки. Амінь.
