Усе робіть із молитвою до Бога та святих Його
Свята Православна Церква вшановує безліч святих, які творили чудеса, і деякі з них жили й служили Господу зовсім недавно, ще у XX сторіччі. Один із таких святих — старець Яків Цалікіс, (пам’ять святого 22 листопада) особливо шанований в Греції. Про чудеса святого існує чимало писемних свідчень, а також усних оповідань його сучасників, які ще живі та розносять звістку про велич сили Господа.
__________________________________________________________________
Про цей випадок розповів архімандрит Кирило, ігумен монастиря на честь святого Давида Евбейського, настоятелем якого був колись святий Яків (Цалікіс).
Одному судді, який був духовним чадом святого Якова, якось довелося розглядати дуже складну та заплутану справу.
Слід зазначити, що за життя старця його духовні чада, які працювали в суді, часто приходили до нього за порадою та за молитовною підтримкою. Однак тепер старця не було поряд.
І тоді суддя звернувся до нього в молитві та просив його допомогти розібратися з цією справою: «Господи, просвіти мене, грішного, а ти, отче Якове, помолися за мене!». Так у молитві непомітно пролетіла вся ніч.
Настав ранок, і настав час їхати на засідання суду, але картина злочину, як і раніше, була для судді незрозумілою. Там було безліч нестиковок.
«Хто винен, а хто правий? А що, якщо я ухвалю неправильне рішення? Чи правдиві свідчення свідків?», — ці думки роїлися в його голові.
Суддя сів у машину, щоб вирушити до суду, але це виявилося неможливим. З якоїсь незрозумілої причини машина не рушала місця, стояла як укопана!
Суддя побіг надвір, щоб сісти в таксі. Але на «п’ятачкові», де зазвичай стояло кілька таксистів, як на гріх, було порожньо.
І тут він побачив, що до зупинки під’їхав тролейбус. Суддя вже й забув, коли він востаннє їздив на тролейбусі, але, через брак кращого, він піднявся в салон і сів на вільне сидіння.
Тролейбус рушив. «Ну ось, тепер я встигну», — полегшено подумав він.
На наступній зупинці до тролейбусу увійшла компанія з 5-6 осіб. Вільних місць більше не було, тому всі вони стали в проході й взялися за поручень, прямо над головою в судді, що сидів.
Вони пошепки розмовляли між собою. Суддя намагався не слухати, але їхня розмова мимоволі привернула його увагу.
І раптом він обомлів! Це були свідки, які їхали на те саме судове засідання. Точніше, не свідки, а лжесвідки, які прямо тут, у тролейбусі, узгоджували між собою деталі свідчень…
Один нагадував іншим, що саме вони мають говорити, аби ввести суд в оману. Вони навіть не могли собі уявити, що поряд із ними сидить суддя й усе це чує!
А суддя зі сльозами на очах подумки дякував Богові та своєму духовному отцю, старцю Якову, за молитвами якого таємне стало явним!
Тепер ця «складна» справа була для нього як на долоні… Він зрозумів, хто мав рацію, а хто — винен. А ще стало зрозуміло, чому не завелася його машина, а на вулиці не знайшлося жодного таксі!
