Перші відомості про Рудосільський образ Пресвятої Богородиці з’явилися в кінці XVIII сторіччя.
У центрі села, в розкішному маєтку мешкав граф Станіслав Залесський, поляк за походженням і католик за віросповіданням.
Він був багатою людиною, але страждав на тяжку хворобу — астму. Щоб вилікуватися, граф часто їздив до міста Ченстохов, що в Польщі.
Якось він купив на ярмарку ікону Божої Матері, оригінального письма, велику за розмірами. Кажуть, що він, знавець іконопису, вважав, що той образ був працею Галицької школи іконопису.
Він часто молився перед тим образом і благав про зцілення. Невдовзі граф одужав і повернувся до маєтку.
Однак зцілення від хвороби пан Станіслав приписав саме майстерності лікарів, а не дії благодаті Божої. Тому ту святу ікону він не забрав із собою до рідного села.
Повернувшись додому, Залесський вирішив влаштувати банкет. Коли накривали столи, служниця пішла за продуктами до погребу. За мить вона прибігла звідти налякана й сказала, що там стоїть ікона Божої Матері, що яскраво сяє.
Почвши те, пан сам спустився до погребу й теж побачив те диво. Він упізнав образ, який залишив у Ченстохові. Проте ікона виявилася такою важкою, що зрушити її з місця було неможливо.
Лише після того, як відслужили молебень, ікону підняли сільські дівчатка та винесли з погреба та поставили на гарно вбраний віз. Святиню перевезли до тамтешньої дерев’яної церкви.
Та подія так зворушила господаря, що він почав будівництво православного храму в селі.
Відтак у 1825 році була закладена Свято-Троїцька церква.
Однак через два роки Станіслав Залесський помер. Будівництво храму продовжили його брати та племінниця, а завершилося воно зусиллями Богуславського дворянства.
У 1841 році храм було урочисто освячено. Чудотворну ікону помістили в церкві ліворуч від входу.
Рудосільська ікона Божої Матері прославилася чудесними випадками зцілень. Немічні йшли до неї з вірою, зверталися до Пресвятої Богородиці з щирою молитвою та отримували допомогу.
За переданням, одна вірянка дісталася того храму на милицях, слізно молилася й через тиждень, залишивши милиці в храмі, повернулася додому пішки. Милиці стояли в церкві до 1962 року, коли її закрили за рішенням атеїстичної влади.
Інша історія трапилася з п’ятнадцятирічною дівчинкою одного з сіл Тетіївського району, єдиною донечкою заможних батьків. Вона важко хворіла, і лікарі, врешті-решт, зійшлися на тому, що треба ампутувати ногу.
Однієї ночі батькові наснився сон, що дочка одужає після молитви перед Рудосільською іконою Пресвятої Богородиці, що на Володарщині. Однак він не надав тому ваги.
Але коли той сон повторився, сім’я поїхала до Рудого Села. Поставили в церкві свічки, помолилися біля ікони, попросили священника відслужити молебень.
Невдовзі дівчинці, яку звали Соломією, стало легше, й згодом вона цілком одужала.
Зцілена прожила двев’яносто два роки, дочекавшись правнуків. Кожного року вона відвідувала Руде Село на храмове свято тазавжди розповідала про чудо, яке трапилося з нею.
Після Лютневої революції та більшовицького жовтневого перевороту 1917 року храм неодноразово закривали.
У роки Другої світової війни в церкві відновили богослужіння. Важливо зазначити, що, коли лінія фронту наблизилася, селяни обійшли з іконою все село.
За свідченням старожилів, на цей населений пункт не впала жодна бомба, не вцілив жодний снаряд! Зрозуміло, що віряни вбачають у тому особливе заступництво Матері Божої в Її Рудосільській іконі.
Нових гонінь православні християни зазнали у «хрущовські» часи (кінець 50-х – початок 60-х років ХХ сторіччя).
Коли церкву знову закрили, святиню рятували всім селом. Її почергово таємно переховували навіть в погребах, які попередньо ретельно готували: білили та прикрашали.
Зараз нам видається таке неймовірним, але кожне місце її перебування стороннім особам не було відоме!
Тоді ж повсюди закривали та руйнували церкви. З Троїцького храму скинули хрести.
Рудосільці свідчать, що святотатці понесли тяжку кару: голова колгоспу закінчив життя в психіатричній лікарні, обоє виконавців трагічно померли (одного вразило струмом, інший загинув в автомобільній катастрофі).
У всі часи для рудосільців чудотворна ікона була неоціненним скарбом, тож і не давала спокою зловмисникам, які хотіли заробити гроші на старовині.
Святиню тричі викрадали, однак марно: кожного разу вона дивним чином поверталася в село.
Вперше святиню викрали в радянські часи. Незабаром хтось із селян прочитав у газеті про подвиг прикордонника, який на станції Чоп виявив контрабанду.
Зловмисники вивозили антикварні речі, серед яких згадувалася старовинна ікона Богородиці.
Рудосільці зацікавилися публікацією, зателефонували до редакції, зустрілися з митниками та впізнали свою ікону.
Образ проходив у суді як речовий доказ. Селяни чергували в приміщенні суду, щоб звідти знову його не викрали. Таким чином, ікона повернулася до Рудого Села.
Іншого разу до села приїхав художник, який, зробивши копію ікони, підмінив нею справжню, яку забрав собі замість власного витвору. Селяни помітили підміну, підняли тривогу та повернули ікону.
Востаннє святиню викрали наприкінці дев’яностих років ХХ сторіччя. Богослужіння тоді звершувалися в приватному будинку, бо церква відбудовувалася.
Вночі злочинці, вибивши скло та відігнувши ґрати, проникли до приміщення й винесли ікону через двері.
Через п’ять місяців після того наміснику Київського Введенського чоловічого монастиря ігумену Даміану (нині архієпископ Фастівський Даміан, вікарій Київської єпархії), який опікувався реставрацією ікони та відбудовою храму, одна із парафіянок повідомила, що Рудосільська ікона перебуває в церкві села Гореничі Києво-Святошинського району.
З’ясувалося, що спочатку її придбав у когось бізнесмен, який колекціонував старовину. Однак ночами йому почала снитися Божа Матір, Яка наказала повернути святиню до церкви.
Тому той чоловік відніс ікону до найближчого храму. Нарешті святиня знову повернулася до свого села.
Кілька років тому тяжка недуга спіткала Ольгу Кодинську. Вона захворіла на водянку. Лікарі нічим не могли допомогти жінці та виписали додому, як кажуть, помирати.
Залишилася єдина надія — на Бога. Хвора молилася перед Рудосільською чудотворною іконою, яку дуже шанувала й раніше.
І ось їй сниться Богородиця в такому вигляді, як на іконі. Вона наказала пити чай із трави нечуй-вітер волохатенький.
У відповідь на розгубленість Ольги, буцімто вона не знає цю траву, Матір Божа повела її на берег і показала рослину. На диво всім, жінка одужала…
Кілька років тому ту чудотворну ікону привезли до храму на честь святого великомученика Пантелеїмона, що в місті Біла Церква.
Якось прийшла вклонитись образу Пресвятої Богородиці одна молода заміжня жінка, яка не могла завагітніти. Під час власної молитви вона почула голос ніби від ікони: «Проси, щоб дитина, яка народиться, була для тебе на втіху, а Мені на прославлення!»
Білоцерківчанка зрозуміла, що це була настанова Самої Пречистої Діви Богородиці, та почала так молитися. З часом у неї народилося здорове й гарне немовля.
І досі люди, завдяки вірі та щиросердній молитві отримують зцілення від різних хвороб. Сподіватимемося, що, з ласки Божої та завдяки милосердю й молитвам Пресвятої Богородиці, ніколи не зубожіє джерело Божої благодаті через чудодійний Рудосільський образ Божої Матері.
