Неділя Всіх святих
У першу неділю після святої П’ятидесятниці — зішестя Святого Духа, коли Церква святкує день свого народження, встановлено святкування пам’яті Всіх святих, які від віку догодили Богові.
Багато святих поіменно вказано в нашому церковному календарі, чи святцях, але багато ще є святих, таємних рабів Божих, не відомих світу, але відомих Богові.
Щоб вшанувати святих співвітчизників, наша Церква присвячує пам’яті всіх святих, які в землі Руській просяяли, другу неділю після П’ятидесятниці. Це свято закликає нас почитати своїх святих, наслідуючи їхню віру, богоугодне життя та святість.
Іноді в житті буває, що, не маючи можливості звернутися безпосередньо до вищої людини, ми намагаємося знайти посередників, які б допомогли нам це зробити.
Якоюсь мірою те саме відбувається й у духовному світі. Але не тому, що ми не маємо можливості звертатися безпосередньо до Самого Бога або що Господь у такому разі не чує нас.
Він, як люблячий Отець, приймає кожного, хто приходить до Нього, але воля Його така, щоб люди допомагали один одному в спасінні, а також, звертаючись до святих, спілкувалися з ними та з’єднувалися в Ньому, а розмірковуючи про їхню святість, думали про своє життя, мету та покликання.
Можливість спілкування зі святими в єдиній християнській сім’ї у вірі та любові, в чистоті та святості, в молитві – це дар Божий, за який необхідно дякувати Господу.
Це справді благодать Божа, що ми маємо стільки святих у Церкві, що в кожного з нас є свій небесний покровитель, ім’я якого ми носимо, який молиться за своє дитя та керує його спасінням.
Безліч святих Божих угодників нагадують віруючій людині, що всі ми покликані до святості, що є можливість для кожного тут, на землі, здобувати освячуючий нас дар Святого Духа.
Яка ж радість у святості? Чому Церква закликає нас, щоб ми були святими такими, як святий Господь, Бог наш? Чому ця чеснота необхідна для вірянина?
Наша мета – уподібнення Богу. Святість – це наше покликання та необхідна умова у справі богоуподібнення. Святість – це радість у Бозі та блаженство.
Наша мета – уподібнення Богу. Святість – це наше покликання та необхідна умова у справі богоуподібнення. Святість – це радість у Бозі та блаженство.
Згадаймо святого апостола Петра, який, побачивши славу Божу на Фаворі, вигукнув: “Господи, добре нам тут бути!“1(Мф. 17, 4), або інші його слова: “Господи, до кого нам йти? Ти маєш дієслова вічного життя”2(Інн. 6, 68).
Стан святості – це і є радість і блаженство в Господі, Джерело цієї святості, радість, яку не можна цілком описати, а можна тільки відчути (див.: 1 Кор. 2, 9).
“Де Я, там і слуга Мій буде”, – говорить Господь (Інн. 12, 26).
Молячись святим угодникам, ми повинні наслідувати їхнє життя, а значить, і святість, яка приводить в обителі Отця Небесного.
На прикладі святих, які жили в різні часи, в різних званнях, в різних умовах і догодили Господу, Свята Церква вчить нас тому, щоб ми дбали про свій душевний стан, щоб, думаючи про своє тіло, не забували своєї душі, покликаної до святості та вічного буття.
Сьогодні ми маємо можливість вільно молитися, вільно сповідувати святу віру, вдосконалюватися. Так будемо вдячні Богові, дивному у святих Своїх, і в молитвах до святих угодників проситимемо для себе милості Божої, миру, чистоти та святості. Амінь.
Проповідь митрополита Володимира (Сабодана)
