День пам’яті священномученика Пофіна Ліонського, мученика Понтіка, мучениці Баландіни та інших

2/15 червня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Пофіна, єпископа Ліонського, мученика Понтіка, мучениці Баландіни та інших.

За правління імператора Марка Аврелія (161–180) в Римській імперії розгорнулося жорстоке гоніння на християн.

У 177 році язичники схопили вірних із галльських міст Ліона та В’єнни. Нечестиві багато знущалися над тими, хто вірив у Істинного Бога, а потім привели їх на суд. Там вони предстали перед ліонським трибуном та магістрами.

Побачтвши, що християни непохитно сповідують віру в Христа, їх ув’язнили до прибуття правителя.

Правитель не дав страждальцям захистити себе та засудив їх за безбожність та богохульство.

Дехто з християн побоялися мук і відступили від віри. На зміну ж відступникам прибули нові затримані сповідники Христові, й у в’язниці опинилися найбільш дієві члени Церкви.

Разом із християнами потрапили до в’язнці й дехто з їхніх рабів-язичників. Вони брехливо звинуватили своїх господарів у канібалізмі, кровозмішенні й інших злочинах.

Ті наклепи дуже розлютили язичників, і християн піддали нестерпним тортурам.

Нещадних катувань зазнали диякон Санкт, новохрещений Матур, Аттал, юна рабиня Бландіна.

Дівицю катували з ранку до вечора, її тіло стало суцільною раною, й було дивно, що вона ще дихає.

Самі кати визнавали, що тільки одного з катувань, яким піддали Бландіну, було достатньо для того, щоб померти. Проте свята черпала сили у своїй вірі й уподібнилася відважному воїну.

Тривалий час нещадно мучили і святого Санкта. Він постійно називав себе християнином і не назвав мучителям ні свого імені, ні сану, ні походження.

Розлючені воїни терзали плоть Святого розжареними бронзовими прутами, але нічого не досягли.

Коли ж тіло святого майже втратило людський вигляд, він показав на власному прикладі, що немає страху, де є любов Отця, немає болю, де перебуває слава Христа.

Після катувань мучеників помістили в тісних, темних і сирих приміщеннях та закували в кайдани. Тюремники жорстоко ставилися до в’язнів, велика їх кількість задихнулася в казематах. Серед них і ліонський єпископ Пофін.

Тим часом частина відступників від істинної віри розкаялася у своєму гріху та повернулася до християнства. Вони безбоязно сповідали Христа, щоб разом із вірними померти за істинну віру й удостоїтися Царства Небесного.

Матура, Санкта, Бландіну й Аттала мучителі привели в амфітеатр, щоб розважити жорстоких глядачів.

Там Санкта й Матура віддали на численні тортури, яких вимагав кровожерний натовп. Святих проколювали прутами, віддавали на поживу звірам, садили на розжарені залізні крісла. Зрештою на завершення видовища мученикам перерізали горло.

Святу Бландіну прив’язали до стовпа й випустили на неї хижих звірів. Вона голосно молилася і своїм виглядом зміцнювала сподвижників мужньо перенести страждання.

Жодний хижак не зашкодив мучениці, яка зміцнювалася силою Христа, Який дарував їй перемогу над ворогами. Після такого катування Бландіну знову ув’язнили.

Оскільки з’ясувалося, що Аттал — римський громадянин, його справу віддали на розгляд кесаря, від якого згодом прийшла відповідь.

Мучеників вирішили умертвити під час свята Трьох Галлій, коли в Ліон прибував народ із різних провінцій.

Допит святих проводили театрально. Потім тих, хто мав римське громадянство, обезголовили, а інших віддали на поживу звірам.

Допоки допитували мучеників, лікар Олександр, що походив із Фрігії, безбоязно сповідав свою віру в Христа.

Наступного дня Олександра й Аттала піддали різним катуванням, після чого умертвили.

Дівицю Бландіну вивели на арену разом із 15-річним юнаком Понтіком. Немилосердний натовп вимагав смерті мучеників.

Святих піддали різним тортурам, проте вони були непохитні у вірі.

Під час катувань Понтік відійшов до Господа. Бландіну, яка перенесла вже багато мук, бичували, віддавали на розтерзанням хижим звірам, клали на розжарену решітку.

Після того її посадили в корзину та випустили на неї бика. Бик неодноразово підкидав корзину зі святою вгору, але Бландіна молилася з упованням на майбутнє блаженство та не відчувала болю. Зрештою непереможній дівиці перерізали горло.

Внаслідок тої кривавої розправи 48 християн удостоїлися мученицьких вінців.

Однак лють мучителів не згасла. Вони викинули на поживу псам тіла християн, які померли в темниці.

Тіла святих, які загинули в амфітеатрі, шість днів лежали без погребіння. Потім їх спалили, а попіл, що залишився після спалення, висипали в річку Рона.

Слава Богу вовіки. Амінь.