Жити “заради правди”

“Блаженні вигнані заради правди, бо тих є Царство Небесне”(Мф. 5: 10).

Коли Христос говорить про правду, Він не має на увазі мирську правду.

Наприклад, терористи пішли й почали бомбити Америку – мирська правда (справедливість) вимагає, щоб і Америка у відповідь почала бомбардувати терористів.

І кажуть, що це справедливість: ти мене вдарив, і я тебе теж вдарю! Оскільки ти зі мною вчинив несправедливо, то я теж маю право вчинити з тобою несправедливо.

Або, наприклад, ми маємо поле; світська логіка вважає, що його треба розділити навпіл. Щоб ми його виміряли та розділили, що теж непогано, але це не та правда, про яку говорить Христос.

Божа правда інша. Тому авва Ісаак і каже: «Якщо ти скажеш, що Бог справедливий, то це все одно, що похулиш Бога, тому що Він не справедливий. Бо який же Він справедливий, якщо подає Свої блага всім без винятку? Він наказує Сонцю Своєму сходити над злими й добрими та посилає дощ на праведних і неправедних»¹(Мф. 5: 45)[2].

Бог любить усіх людей і не робить між ними жодної різниці. Він не має мирської логіки.

По суті, неправда – це коли хтось чинить несправедливо до себе самого. А коли ми терпимо несправедливість?

Коли ми маємо неправильні стосунки з Богом. Це і є неправда (несправедливість), тому що тоді наше «я» болісне, немічне та недостатнє.

Щоправда, це коли ти знаходиш правильні стосунки з Богом, а звідси – і з усіма людьми. Правда – це коли чиниш згідно з Божим духом.

Христос що каже? «Якщо хтось гнатиме тебе, ти його не жени, якщо хтось вдарить тебе по щоці, підстави йому й іншу» (див.: Мф. 5: 39). Це безумство, судячи по-мирському, чи не так?

Багато-хто, особливо молодь, каже сьогодні:

– Ну гаразд, та що ж ми – жертви якісь? Дурні? Ідіоти? Щоб хтось прийшов і вдарив мене, а я не реагував? Тобто, щоб ми все життя залишалися міськими божевільними?

Така світська логіка, так міркує людина. А Христос приходить і каже нам, що блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Коли людина буває гнаною за правду, це не означає, що треба за будь-що знайти того, хто її гнатиме, – може, її ніхто й не жене, може, гонінь зараз не існує, але людина повинна сама гнати свої пристрасті.

Наприклад, сьогодні люди судять із того, що їм подобається:

– А мені так подобається! – каже він тобі та питає:

– А що, хіба це погано? Мені це подобається, і я суджу людей та їхні вчинки з того, що мені подобається.

І нам треба переконати іншу – молоду людину, дитину, юнака, – що якщо тобі щось подобається, це зовсім не означає, що це треба робити, і це також не означає, що це добре.

Воно тобі може подобатися, але бути шкідливим та згубним для тебе. Треба навчитися відганяти своє старе «я», якому подобається будь-що та противитися йому.

Інший приходить, злословить тебе та ображає, і тобі також хочеться сказати йому щось погане, хочеться дати собі волю та стукнути його, але ти стримуєш себе, береш себе в руки, щоб не відреагувати так. Це і є опір, який людина чинить своїм пристрастям.

Сьогодні, наприклад, пісний день, і ти кажеш: «Поститимуся!».

Але тут починається маса всього: «У мене паморочиться голова, запахло шашликом, я вдихнув цей запах, і це все одно що поїв шашлику. Візьму ж і покуштую його насправді. Не можу ж я його тільки нюхати! Коли понюхав, слинки потекли і мені захотілося його, це все одно що поїсти його».

Але ти, все одно, кажеш собі: «Ні, не робитиму цього», – і противишся. Тому що тобі треба зрозуміти, що духовне життя – це боротьба, і якщо не наважишся боротися, ти не зможеш просунутися вперед ні в житті взагалі, ні в духовному житті, зокрема.

Священник під час Хрещення запечатує нас ознакою Святого Хреста по всьому тілу, якщо пам’ятаєте, тому що, на жаль, Хрещення сьогодні – це вистава, мирський обряд, якщо подивитися на те, як воно відбувається.

Ніхто не слухає, що каже священник, він говорить сам собі, проте Бог його чує. Отже, священник святим миром ставить печатку на всі почуття людини, щоб вона змогла отримати духовну всезброю та протистати гріху, пристрастям і всьому бурхливому потоку, який хоче її втопити.

Це нелегко, нелегко протистояти собі. Це дуже важко, і починати треба з малого. Наприклад, мені подобається щось таке, що мені не належить. А оскільки воно не твоє, то тобі його брати не можна. «Так, але в іншого десять штук цього!» Та хай у нього буде хоч 500! Ти не можеш цього брати: воно тобі не належить. Залиш його там; той факт, що воно тобі подобається, не означає, що ти маєш право брати його.

Ти хочеш мотоцикл, він тобі подобається. А ти подумав, що є люди, від яких ти залежиш і які хвилюватимуться за тебе? Як можна бути щасливим, радіти та жити по-своєму, водночас роблячи нещасними інших?

І ось вони сидять на дивані й чекають, коли ти повернешся додому, щоб подивитися: чи ти ще живий, чи не помер? Щоб вони щоночі сходили на Голгофу, а тебе це не цікавило, бо мені так подобається? Ні, людина має навчитися протистояти собі самій. Якщо ми не навчимося цього та ми не матимемо такого розуміння життя, ми не станемо особистостями та самі себе занапастимо.

Пам’ятаю, 1976 року, коли я вперше поїхав на Святу Гору Афон, старець Паїсій творив великий аскетичний подвиг і нічого не їв, окрім кількох сирих овочів та води. Він був худий, з половиною легені й мало не при смерті. Один лікар із Салонікського університету, благочестивий чоловік, сказав йому:

-Герондо, з’їж хоч шматочок хліба! Його достатньо, щоб ти зміцнився.

Він лежав хворий, але не погодився ні за що:

-Ні, я готовий краще померти, ніж відступитись.

Такий відважний дух має бути в людини, що вона має бути готовою перетерпіти все, навіть смерть, але не зійти з місця! Бо знає, що, якщо це зробить, він зупиниться на своєму шляху до Бога.

У сім’ї буває велика проблема, коли батьки щось говорять, а другого дня змінюють свою думку.

Пам’ятаю одну людину, що збилася з правдивого шляху, і, коли розповідала про своє життя, він сказав мені саме це. Він проаналізував своє життя та зрозумів, що головною причиною, через яку він почав бунтувати й тікати з сім’ї, було те, що батько його брехав. Наприклад, казав йому:

-Зроби таку роботу по дому, і я дам тобі ліру!

А потім не давав її. Це викликало в ньому бунт і спровокувало велику душевну проблему.

Коли людина протистоїть собі, спочатку вона «жене» себе, стару людину, примушує себе, не дозволяє собі робити що хочеться. І це правда, що спочатку вона відчуває труднощі, тому що, як ми сказали, їй доводиться відсікати власні бажання, уподобання та побажання.

Батьки були дуже обережні у цих питаннях. Так, один монах доглядав прокажену людину, стан якої ставав все важчим, так що нарешті від нього йшов дуже неприємний запах і з нього тік гній. Коли він прийшов до ченця, той відчув огиду та сказав собі: «Не можу! Хай піде до когось ще!» Потім примусив себе й вирішив: «Ні, підеш! І якщо посмієш переконувати, щоб не виходити до нього, то не тільки вдихатимеш жахливий запах прокаженої плоті, але я змушу тебе і їсти її! Щоб ти навчився не чинити опір справі, яку маєш зробити».

Бачите, яке опір чинили святі своєму самолюбству та самодогідництву? Опираючись, вони виробляли сильний характер, сміливий дух, мученицький дух і ставали подібним гнаним заради правди.

У сім’ях часто виникають різні проблеми, і ось, наприклад, приходить дружина, в якої важкий чоловік, і каже:

– Я більше не можу терпіти його! Він просто зводить мене з розуму! Він мене замучив!

І питаєш її:

– А якби ця людина була тобі не чоловіком, а сином, ти вигнала б його з дому?

Вона каже:

– Ні.

Чи виганяє мати дитину, що б вона не накоїла? Це неможливо. Вона не може так просто зробити це.

А це означає, що якщо ти подивишся на чоловіка з більшою любов`ю, то виявиш терпіння.

Тобто людина на всіх етапах свого життя черпає терпіння в простих речах: опинився ти, наприклад, десь, увійшов у храм і став біля когось, хто тебе дратує: харкає, смердить, крутиться без кінця, а ти прояви терпіння, навчися виявляти терпіння, не відступай, почни з малого, навчися. І не поспішай, не бажай, щоб завжди було так, як тобі подобається та як тобі зручно.

Авва Дорофей у «Подвижницьких словах» говорить про відсікання волі, коли навчає, що треба починати з малого та мати терпіння [3].

Якщо в тебе немає терпіння, то коли пристрасті вийдуть на поверхню, вони зможуть відвести тебе куди хочуть, і ти вже не зможеш сказати «ні», тому що тільки навчившись мати терпіння, можна протистати цим пристрастям».

Митрополит Лімасольський Афанасій
Переклала з болгарського Верстата Косова