Настанови святителя Миколая Сербського

• Обов’язок усіх нас – старатися і трудитися, щоб удостоїтися досягти у присутності Сина Божого, але від Божої сили, мудрості та милості залежить, чи ми будемо допущені до Господа.

• Ні офіцерський мундир не зробить вас хоробрим, ні священицька ряса — милосердним, ні суддівська тога — справедливим, ні міністерське крісло — сильним, якщо ваша душа не рясніє ні мужністю, ні співчуттям, ні праведністю, ні міццю.

• Хто ніколи не злякався себе, той не знає страху. Бо всі чудовиська зовнішні, яких людина боїться, перебувають всередині неї самої, причому в нерозбавленій есенції.



• Головних євангельських ідей — три: ідея братства, ідея свободи та ідея любові. Як три шовкові нитки, вони проходять через усі чотири Євангелія.

• 

Коли в душах людей згасають лампади та свічки, фіміам перетворюється на задушливий дим, а серце, ставши холодним і твердим, як камінь, перестає бути вівтарем любові, — тоді й стіни храму вже не тішать Бога.



• Коли згасає любов, тоді люди шукають справедливості.



• Споконвіку вовки задирали овець, але ніколи ще жодна вівця не задерла вовка, однак у світі завжди більше овець, ніж вовків.



• Смирення – перша чеснота, яку Христос проповідував людям у Нагірній проповіді. І Своїм прикладом Він явив цю чесноту, народившись не в царських палатах, а в овечій печері.
• Друге важливе практичне настановлення, яке Господь дав світові народженням у печері, полягає в тому, щоб обмежувати себе, щоб дати місце іншим, задовільнятися необхідним, щоб і інші мали необхідне. Як сказав апостол Божий: а коли маємо їжу й одяг, цим будемо задоволені. Хіба це не урок нинішньому переживаючому кризу світові?

• Віра є сила духовна. Мала віра не спонукає розум до роздумів про Бога та серце на молитву Йому. Міцна віра рухає і розум, і серце, і всю душу людини. Поки живе в душі міцна віра, вона силою своєю спрямовує душу до Бога.



• Якщо робиш зло, люди можуть хвалити тебе, але Господь покарає. Коли робиш добро, люди можуть тебе стратити, але Господь нагородить. Христос творив лише добро, та люди розіпнули Його. Не оглядайся на людей, прагни до Бога.
•  За словами апостола, є два види суму — сум заради Бога, який породжує покаяння до спасіння, і сум мирський, який викликає смерть. Сум заради Бога охоплює людину, коли вона згадує про гріхи свої, кається й взиває до Бога. Або коли хтось засмучується гріхами ближніх, бачачи, як відпадають вони від віри. Такий сум Господь перетворює в радість, подібно тій, котру описує апостол Павло, говорячи про всіх рабів Христових: нас засмучують, а ми завжди радіємо. Вони радіють, тому що відчувають силу й близькість Божу. І приймають втіху від Господа. Так сказав і псалмоспівець: Як згадаю Бога й млію духом. Печаль святих подібна до хмар, крізь які сяє сонце втіхи. 

А твій сум подібний до сонячного затемнення. Мабуть, числиться за тобою багато дрібних гріхів і провин, які ти вважала незначними й не сповідалася й не каялася за них. Немов павутина, обплутали вони твоє серце й звили гніздо для того тяжкого суму, який демонська сила зловтішно втримує в тобі. Тому переглянь все своє життя, піддай себе нещадному суду й сповідайся у всьому. Сповіддю ти провітриш і очистиш дім своєї душі, і ввійде в нього свіже й здорове повітря від Духа Божого. А потім сміло берися за добрі справи. Скажімо, почни творити милостиню заради Христа. Христос побачить і відчує її й незабаром подасть тобі радість. Подасть ту невимовну радість, яку тільки Він дає і яку ніякий сум, ніяка мука, ніяка демонська сила не можуть затьмарити. Читай Псалми. Ця книга для скорботних душ, книга розради.

• Без стійкості в добрі ніхто не може відчути справжнього задоволення життям. Адже на шляху до добра спочатку їси гірке та лише потім солодке.



• Блаженний той, хто здатний щиро сповідувати: моя сила мізерна, мій розум немічний, моя воля нестійка. Господи, допоможи мені!



• Духовна злиденність — пряма протилежність гордовитості та хвастощам. Від дурної-нерозумної гордовитості й згубних хвастощів хотів захистити нас Христос, коли вихваляв злиденних духом.



• Злі помисли – насіння всякого зла. З цього насіння виростають грішні слова, грішні бажання та грішні справи.



• Хтось Невидимий послав нас у цей світ. Хтось Невидимий визначає місце нашого служіння в цьому світі. Хтось Невидимий відводить нас із цього світу. Цьому Невидимому ми повинні молитися, на Нього дивитися, від Нього чекати на відплату.

• Що можуть нам дати найманці, рівні нам і такі самі, як ми, жебраки?



• Навіть найгірша людина тричі в житті згадує про Бога: коли бачить праведника, який страждає за його провину, коли він сам терпить скорботу з чужої вини та коли настає для нього година смерті.

• 

Без щирої та твердої віри в живого Бога немає мужності. А де немає мужності, там люди вдаються до лукавства та спритності.



• Христос повторив старозавітну заповідь Божу про шанування батьків, прорікши Своїми пречистими вустами: шануй батька й матір. Хай ніхто не подумає, що це Мойсеєва заповідь, а не Христова. Але якби батько, язичник або безбожник, вимовив прокляття на свого сина тому, що син — християнин, таке прокляття упало б на голову батька, а не сина.
• Про дітей не турбуйся. Роби все, що у твоїх силах. В усьому іншому довір їх Творцеві нашому, тому що написано: “Залиши на Господа твою турботу”, і зрозумієш, що твій хрест легкий.  
• “Бог праведних любить і грішних милує”. Одні на війні погубили тіло, а інші — душу. Перші втратили менше. А дехто душу свою знайшов, і вони — істинні переможці. Були й такі, що йшли на війну як вовки, а повернулися як агнці. Я знаю багато таких. Це ті, хто, як і ти, завдяки якомусь чудесному випадку відчув, що невидимий Господь ступає поруч із ними. Як говорить славний псалмоспівець: Господь – переді мною завжди, тому що він у мене по правиці, не захитаюсь.
• Убогість духовна, або сокруха — це особливість кращих умів, які коли-небудь відвідували світ. Це усвідомлення своєї негідності перед величчю Божою, свідомість своєї нечистоти перед чистотою Творця, свідомість своєї повної залежності від безмежної сили Божої.
• Блаженний той, хто спроможний щиро висповідати: моя сила незначна, мій розум немічний, воля моя нестійка. Господи, допоможи мені!

Убогий духом — це той святий, котрий може вслід за апостолом сказати: я не знаю нічого, крім Христа.

Убогий духом — це той вчений, який, подібно до Ньютона, визнає, що його незнання нескінченно більші за його знання.

Убогий духом — це той багатій, який разом з багатим Йовом говорить: нагим я прийшов у цей світ, нагим і відійду з нього.

• І все ж таки один страх залишається, цілком доречний і виправданий: той страх, який відчували й святі душі у свій час смерті. Це не страх смерті, а страх своєї непідготовленості до вічного життя. Страх своєї душевної нечистоти. Бо нечисті не побачать Бога та життя істинного на святих небесах.

Свт. Миколай Сербський (Велемирович)