Коли все втрачено, й нема за що вхопитися
Святий пророк Ілля жив у часи Старого Заповіту. Проте він є однією з найбільших особистостей, які займають чільне місце не тільки у старозавітній історії, а й у період Благодаті, Божественного домобудівництва після Приходу Христа.
Він воістину полум’янів ревнощами до Бога та робив дивовижні й раніше небувалі справи во славу Божу. Він не дозволяв собі заплющити очі й прилягти («не ввійду до намету дому мого, не піду на ложе моє; не дам сну очам моїм і моїм вєждам дрімання», Пс. 131:4), якщо не захищав встановлення, заповіді, істину та славу Господа Бога Вседержителя.
Те сторіччя мало багато спільного з нашим часом. Це був вік синкретизму, тобто змішування релігійних вірувань та культур.
Ізраїльтяни, засліплені способом життя та військовою й політичною могутністю народів, які їх оточували, почали піддаватися впливу цих народів, переймати їхній спосіб життя, їхню релігію та відкидати свої власні традиції та свою віру.
Царі та правителі брали за дружин жінок із сусідніх язичницьких народів, і ті, прийшовши до Ізраїлю, приносили з собою свою релігію, своїх ідолів, Ваала, людські жертвопринесення та все, що пов’язано з хибними богами.
Усі почали захоплюватися новою релігією – ідолопоклонством. Почали відмовлятися від своєї віри.
Багато хто хотів, як це буває зазвичай в таких випадках, приєднатися до сильних, щоб користуватися всіма перевагами влади. Але були й вірні Святому Богу, яких не спокусили пропозиції та вигоди влади, але які хотіли залишитися вірними успадкованому від отців благочестю та вірі в Істинного Бога.
Головним із них був пророк Ілля.
Всі зусилля пророка зводилися саме до цього: переконати правителів і народ не зрікатися, не зраджувати, не залишати істинного Бога і не слідувати за хибними богами.
Як і сьогодні, так і тоді дотримання ідолопоклонства вважалося свого роду «передовим».
Вважалося, що той, хто слідує вірі Отців, не йде в ногу з часом, а той, хто приєднується до нової релігії, до ідолопоклонства, — та людина своєї епохи, це «сучасна і прогресивна» людина.
Щось подібне трапляється й сьогодні. Невіра просувається як сучасний спосіб життя, а тих, хто залишається вірним нашій Святій Церкві та вірі наших Отців, вважають відсталими, ретроградними, тоді як інші виставляють себе нібито прогресивними та волелюбними.
…сьогодні. Невіра просувається як сучасний спосіб життя, а тих, хто залишається вірним нашій Святій Церкві та вірі наших Отців, вважають відсталими, ретроградними, тоді як інші виставляють себе нібито прогресивними та волелюбними.
Саме з такою ситуацією зіткнувся й пророк Ілля. Більшість — майже всі — приєдналися до ідолопоклонства, разом із царями та правителями, разом із можновладцями. Лише мало хто залишився з Пророком, та й ті ховалися, боялися. Але пророк був безстрашний.
І, ведучи цю боротьбу, він не раз бачив, як панує брехня, а істина піддається гонінням. Страждаючи, він звертався до Бога з наріканням і говорив: «Боже мій, подивися. Я веду таку боротьбу, переживаю стільки небезпек, щохвилини моє життя перебуває під загрозою з боку цієї страшної цариці, Єзавелі й відданих їй воєначальників та палацової знаті. Хіба ти цього не бачиш? Чому Ти не втручаєшся?». Він виливав свої скарги Богові.
У вірного Божого служителя є таке право — той, хто дійсно любить Бога, іноді по-синовньому висловлює Йому своє здивування, свої скарги.
У вірного Божого служителя є таке право — той, хто дійсно любить Бога, іноді по-синовньому висловлює Йому своє здивування, свої скарги.
Так само говорив Йому і пророк Ілля, як справжній син правдивого Бога.
Іноді пророк відчував, що вся надія втрачена, що з людського погляду виходу немає, що всі вклонилися Ваалу. Але саме в той час, коли пророк подумав, що всі вже впали й що тільки він сам залишився вірним істинному Богові, він вирушив на гору — туди, де Мойсей отримав від Бога Закон, щоб знову викласти Богові свою скаргу й молитву.
І в той самий момент з’явився Бог, і пророк побачив славу Божу, благодать Божу й знайшов силу від Бога. І в той час, коли, на думку Пророка, все було втрачено, саме тоді й втрутився Бог, і для Ізраїлю почалася нова епоха.
І послав Бог пророка, щоб той помазав іншого царя замість того, що приєднався до ідолопоклонства, і призначив собі наступника, пророка Єлисея. Ідолопоклонство почало відступати, і знову запанувала істинна віра в Бога Отців.
Чи пам’ятаєте ви, як Бог з’явився тоді на горі пророку?
Бог не був ні в землетрусі — у тому великому землетрусі, який стався, ні в вогні, коли з’явився великий вогонь, ні в пориві сильного вітру, але Він був «в голосі холоду тонкому» — у віянні тихого вітру1(3 Цар. 19:11-12).
Коли віяння тихого вітру пройшло і освіжило пророка, тоді пророк відчув, що цей подих — благодать Божа. І він заспокоївся, і втішився, і знайшов силу, і побачив Божественну славу.
Так само і в нашому житті, житті християн і ченців. Часто нам здається, що все втрачено, що нам нема за що вхопитися. Але саме тоді, коли ми «смиримося до зєла», у цей момент і прийде Божа благодать — м’яко, смиренно — і вона освіжить нас, втішить і зміцнить.
Часто нам здається, що все втрачено, що нам нема за що вхопитися. Але саме тоді, коли ми «смиримося до зєла», у цей момент і прийде Божа благодать — м’яко, смиренно — і вона освіжить нас, втішить і зміцнить.
Пророк Ілля є прообразом кожного вірянина, але вона також є прообразом кожного ченця. Бо, якщо ми вивчимо життя пророка, то побачимо, що пророк Ілля – істинний монах, попередник ченців у ті далекі часи, до Різдва Христового, у Старому Заповіті.
Тому й сьогодні ми шануємо його, дякуємо йому та завжди відчуваємо його живим серед нас, що веде нас до віри та любові до Єдиного Істинного Бога.
Його життя було вогненним, він був узятий Богом на вогненній колісниці. Так само і життя кожного християнина й ченця має відбуватися у вогні Божої любові.
...життя кожного християнина й ченця має відбуватися у вогні Божої любові.
Нехай наше серце горить вогнем любові до Бога. І тоді наш відхід у інший світ буде сповнений благодаті Божої.
Архімандрит Георгій Капсаніс, проігумен Афонського монастиря Григоріат
1989 р.
