Монах, телевізор і балерина
…І розум потихеньку пошкоджується, бо ти, не відриваючись, сидиш у телефоні.
Розкажу вам про те, що було зі мною, коли я був у Салоніках.
1980-го року, на Великдень… приблизно тоді… А скільки мені років тоді було? 80? Ні, це сталося не так давно, року 2000-го. Так, точно!
Мені ще не було 80-ти, коли в мене почався перитоніт. У році 2000-му з чимось. Так, тоді в мене почався перитоніт.
Я тоді готувався, у мене були пасхальні богослужіння, на Світлій Седмиці служив літургії безперервно…
У Велику Суботу, на Великдень, у середу, четвер, щодня в мене були служби. І ось я знову готувався служити.
Але о 12 годині ночі у мене почався біль у шлунку, він посилювалася все більше й більше, поки мене зовсім не скрутило.
Я не міг піти до храму!
Отці спитали, що зі мною, я відповів, що в мене сильні болі. Викликали з Кареї лікаря, він оглянув мене і сказав, що це перитоніт. Терміново до лікарні! І мене повезли з порту на човні.
Приїжджаємо до Салонік, мене зранку оглянули та сказали, що треба оперувати. Операція тривала години 2–3. Я не розумів, чому вона тривала так довго, адже розріз вийшов такий маленький. Лікар сказав мені:
– Ситуація була настільки небезпечною, що, гадаю, тільки Бог і Матір Божа вберегли вас. Адже після розриву очеревини рідина мала розтіктися по тілу, шлунку, але Бог зробив диво, і вона не розтеклася! Так що вам треба бути вкрай обережним, щоб чогось не трапилося, і не почалося зараження. Ваше життя було в небезпеці. Якби ця рідина розтеклася, ми нічого зробити не змогли.
І я лежав у лікарні з п’ятниці до неділі. Лежав у ліжку. Не їв абсолютно нічого 3 дні. Тільки медсестра приходила та змочувала мені губи ватним тампоном.
У неділю вранці отець Митрофан каже:
– Ми спустимося вниз за соком, – і ввімкнув мені телевізор, що там висів.
Вони мали пульт. І мене залишили, щоб я послухав Літургію. А я лежав без жодної можливості руху, поворухнутися не міг.
Пам’ятаю, що тоді служив блаженній пам’яті архієпископ Христодул в Афінському митрополичому соборі. Ішло Богослужіння на честь святого Григорія V. І він чудово проповідував. Дуже гарна проповідь. Я був дуже радий.
А як скінчилося Богослужіння, на екрані тут же з’явилася балетна сцена. І на ній було одне бунтівне дівчисько, маленьке таке, але носилося по сцені без зупинки. Танцювала в ритм музики, а поряд із нею була вчителька. Зал був сповнений народу. Усі плескали в долоні й захоплювалися. Вона, звичайно, являла собою гарне видовище: бігала сюди-туди, оберталася зі запаморочливою швидкістю. І я, тугодум, давай дивитися!
Я, звичайно, не знав, як вимкнути цей телевізор. Але міг би й не дивитися, міг накрити голову простирадлом. Але, поглянь-но, він і мене спокусив!
Коли закінчилася вистава з дівчиськом, по екрану побігла будь-яка реклама, в тому числі і «Христос воскрес!», написане червоними літерами.
Потім прийшов отець Митрофан, і я сказав йому:
– Прошу тебе, вимкни телевізор і більше не вмикай його! Я більше ніколи не хочу дивитись телевізор!
Вранці в понеділок мені стало краще, я підвівся, спробував зробити кілька кроків – і того ж дня був на подвір’ї. Взяв там свої чотки, щоб зайнятися молитвою Іісусовою, як завжди. Вичитати класичну нитку молитов.
А я, коли молюся, зазвичай заплющую очі, бо те, що ми бачимо, нас відволікає. А коли заплющуєш очі, більше концентруєшся. І кажу: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!»
І тільки почав творити молитву, бачу перед собою те бунтівне дівчисько. Вона почала стрибати, як тільки можна, задирати ноги, крутитися дзиґою…
«Мати Божа, що це ще за зло?» Потім трохи заспокоївся і забув про це. Сказав собі: «І так і треба мені за те, що не був пильним. Треба бути уважнішими!»
Увечері знову встаю на молитву (отці теж були там), беру чотки та починаю молитву: «Господи Іісусе Христе, помилуй мене! Господи Іісусе Христе, помилуй мене! І переді мною знову тут же виростає це дівчисько. То був диявол. І давай танцювати, гратися, скакати та гасати… «Господи Іісусе Христе! Мати Божа, допоможи мені!»
Прокидаюся вночі – і бачу те саме.
«Так, ти попався! – Кажу собі. – Мати Божа, благаю Тебе: віджени її від мене! Я збожеволію. Мати Божа, допоможи мені! Я винний! Якби був уважнішим, не потрапив би в цю пастку. Мати Божа!»
І за два дні…
Я хочу сказати, скільки ж уваги нам треба мати! Вважаєш, що ти уважний, а це не так! Нам потрібно багато уваги. Будемо дуже суворі до себе!
Вважаєш, що ти уважний, а це не так! Нам потрібно багато уваги. Будемо дуже суворі до себе!
Архімандрит Парфеній (Мурелатос)
