Налаштуйте себе, як орган
“О, діти мої, так – благаю вас, налаштуйте себе, як орган і солодкий псалтир Духа Святого”. (Прп. Феодор Студіт)
Більшість людей, які зараз входять до нашої Церкви, – новонавернені. Мало хто є носієм традицій, мало хто з дитинства виховувався у справжній християнській сім’ї з православними підвалинами.
Уявлення про духовне життя в сучасної людини складаються з книжок чи спілкування з іншими християнами.
Книг, які стосуються духовного життя, аскетики, читають нині мало. Вони написані надто високою духовною мовою та не завжди доступні розумінню християнина.
Тому найчастіше передача християнського досвіду йде від початківця до початківця, зазвичай у вигляді деяких схем:
- треба виконувати певні правила,
- поводитися певним чином (православні повинні говорити з певною інтонацією, носити певний одяг) і т. д. – це сприймається як традиція Церкви, хоча традицією Церкви найчастіше не є.
Одночасно у свідомості складається стереотип життя християнина та уявлення про те, як треба жити, щоб «все було добре».
Причинно-наслідкові зв’язки при цьому визначаються суто зовнішнім, формальним чином: якщо ти будеш чинити так, то має бути обов’язково ось так.
Якщо християнин молиться, читає ранішні та вечірні правила, дотримується посту в середу та п’ятницю, ходить до храму, постить і причащається (що, без жодного сумніву, необхідно і важливо), то все його життя має змінитися відповідно.
У людини не повинно бути зневіри та відчаю, а мир і спокій у душі та благополуччя в сім’ї, «успіхи в праці та щастя в особистому житті», як у вітальній листівці.
І ось людина, яка починає жити в Церкві, щиро намагається виконувати необхідні правила християнського життя і здивується: «Як так, я покаявся, намагаюся виправити своє життя, не чинити як раніше, молюся, пощусь і причащаюся, а в мене як було все погано, так і є, а іноді навіть гірше стає».
Людина заходить у глухий кут і не розуміє, що з нею відбувається. Здається, все правильно робить, як написано, як кажуть, як належить, а нічого не виходить.
Проте є один дуже важливий момент, який не усвідомлюється чи забувається. Скажімо, музикант відкриває ноти з ноктюрном Шопена, починає грати, а звучить какофонія. Все ніби правильно робить, на потрібні клавіші натискає, а музики немає.
Чому? Інструмент розладнаний.
Розладнаність нашого внутрішнього інструменту, людської душі, зовсім нами не усвідомлюється.
Розладнаність нашого внутрішнього інструменту, людської душі, зовсім нами не усвідомлюється.
Ми намагаємося долати щось наскоком, формально дотримуватися правил духовного життя, не зрозумівши, що ці правила – для правильних.
Вони дійсно допомагають досягти стану гармонії душі. Але для того, щоб душа набула гармонії, необхідне дуже глибоке розуміння того, що ми собою представляємо на сьогоднішній день, в якому ми пребуваємо стані.
І очікувати того, що зараз миттєво або навіть за рік у нашому житті запанує гармонія тільки тому, що ми прийшли до Церкви та посповідалися, є глибокою духовною оманою, від якої страждають багато хто.
Ми всі чекаємо, що порятунок може трапитися без нас або завдяки якимось зовнішнім чинникам, за які ми ховатимемося, не усвідомлюючи того, що таке занепала людина, що таке наша спотворена гріхом природа.
Однак, духовне життя починається з того, що духовною мовою називають словом «смирення» або «смиренномудрість». Краще сказати – початки смирення, бо смирення безмежне.
Можна вступити на шлях смирення, усвідомити себе грішником, а ось до кінця дійти неможливо. Проте почати духовне життя можна тільки з усвідомлення того, що твій духовний інструмент зовсім розладнаний і все твоє духовне життя – це перш за все приведення в норму душі, зцілення не зовнішнє, а внутрішнє.
…почати духовне життя можна тільки з усвідомлення того, що твій духовний інструмент зовсім розладнаний і все твоє духовне життя – це перш за все приведення в норму душі, зцілення не зовнішнє, а внутрішнє.
Людина починає молитися й дивується, що не відчуває того, про що в книгах про молитву прочитала. Хоче багато чого одразу.
Недосконала людина не повинна чекати від молитов та постів швидкого результату.
Недосконала людина не повинна чекати від молитов та постів швидкого результату.
Звичайно, після сповіді нам здається, що з цього моменту все має стати іншим.
Насправді з цього моменту тільки починається усвідомлення того, що душа хвора та потребує величезної духовної роботи, поглибленої духовної праці з розумінням того, що якщо життя не змінюється, це не вина Церкви, не вина священника, який говорить, як треба чинити, а в тебе все одно нічого не виходить. Це стан твоєї власної душі, й треба прийняти це з певним смиренням.
У духовному житті, як і в альпінізмі, все визначають сталість і велике терпіння.
Альпіністи йдуть угору дуже повільно. Досвід підказує їм, що якщо вони поспішають, не дійдуть до вершини – дуже скоро втратять сили й далі не зможуть йти.
У такій же сталості подвигу духовного життя і відбувається налагодження душі, упорядкування її.
Однак відбувається це зовсім не швидко, іноді роками, а ми дуже нетерплячі. Грішила людина все життя, з моменту свого народження, а за рік-два хоче досягти досконалості.
Так не буває або буває вкрай рідко – у людей, які здатні на таке глибоке покаяння, що можуть одразу все кинути, піти в пустелю та жити суворим подвижницьким життям.
Треба працювати терпляче та постійно, щоразу, щодня, щохвилини налаштовувати себе, змушувати до духовного життя.
І нарешті в той момент, коли, проходячи таким шляхом, людина починає наближатися до стану внутрішньої гармонії, до співзвучності з Божественною волею, тоді все, що вона робить, набуває характеру спасіння.
І тоді і молитовне правило, і пости, і його життя в Церкві починають приносити плоди. Тільки в цей момент людина стає живим членом Церкви – плодоносною.
Але поки цього немає, відбувається страшне спотворення.
Саме тому життя Церкви іноді неприємно дивує і навіть відштовхує невіруючих людей. А що це у вас у Церкві так дивно? Начебто написано, що ви маєте бути святими, а у вас все не так. Чому?
Саме з цієї простої причини, тому що праведність є результатом довгого і нелегкого шляху, шляху духовного перетворення.
…праведність є результатом довгого і нелегкого шляху, шляху духовного перетворення.
Таємниця примирення: книга про сповідь та покаяння / протоієрей Олексій Умінський.
