Дивовижне примноження хлібів Господом

Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У Його справах немає нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.

Чому деякі люди так безцільно рухаються і вдаються до таких безцільних занять? Тому що не знають ні мети свого життя, ні призначення свого шляху.

Чому деякі люди завантажують себе непотрібними піклуваннями та ледве повзають під тягарем зайвих речей? Тому що забувають про те, що потрібне лише одне.

Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілість — розділеному серцю людському, єдність — розлаженним людським силам, Господь наш Іісус Христос від початку до кінця вказував людству одну — і лише одну — мету: Царство Боже.

Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодної! Ох, яке безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яке байдуже розділене серце! Яка безсила розпорошена сила волі!

Одне тільки потрібне — Царство Боже!

В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець звернути погляди всього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога.

Блаженний той, хто так себе зібрав — він уподібнився до лупи, яка, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.

Слова, які Господь сказав Марфі: «Марфо! Марфо! Ти піклуєшся і метушишся багато про що, а одне тільки потрібно»(Лк.10:41-42), — висловлені насправді як докор і нагадування всьому людству. А це тільки одне — і є Царство Боже (Мф. 6:33).

Все, що Господь промовив, і все, що Він створив, спрямоване лише в цю точку та тільки на цю мету. Тільки в цій точці зібрано все полум’я, що світить мандрівникам, які блукають ущелинами та стремнинами тимчасового життя.

Все у Господа доцільно — тобто все спрямоване до цієї найвищої, однієї-єдиної мети — все доречно та все потрібно: як слова сказані, так і справи створені. І жодного слова зайвого, жодної справи недоцільної! І яка плодоносність і слів, і справ Його!

Мільйони й мільйони разів всяке слово і всяка справа Його приносила та дотепер приносить плід. І який солодкий, запашний і життєдайний плід цей!

Чому Господь наш Іісус Христос не зробив каміння хлібами, коли диявол пропонував Йому це, проте пізніше, коли народ, який зібрався навколо нього, був голодний, миттєво з малої кількості хліба створив величезну, так що після трапези залишилося більше, ніж було на початку?

Тому що перше диво було б недоцільним, непотрібним та зайвим, а друге було доцільним, потрібним та доречним.

Чому Господь не хотів показати знамення з неба фарисеям, коли вони цього від Нього вимагали, проте незліченну кількість разів являв ці знаки з неба, ці небачені чудеса над хворими, прокаженими, біснуватими, боязливими, мертвими?

Знову ж таки тому, що будь-яке знамення з неба перед заздрісними й пихатими фарисеями було б недоцільним, непотрібним і зайвим, тоді як у інших випадках воно було доцільним, потрібним і доречним.

Чому Господь не пересував гори з місця на місце та не кидав їх у море?

Безперечно, Він міг це зробити — чому ж не робив?

Він, Який міг заборонити бурхливому морю та вітрам, міг, без жодного сумніву, і гори пересувати, і вкидати їх у море. Але яка була потреба? Жодної. Тому Господь цього не робив.

Однак потреба вгамувати море та зупинити вітри була крайня, бо люди тонули та волали про допомогу.

Чому Господь не робив землю золотом і воронів – голубами? Якщо Він міг зробити воду вином, безперечно, Він міг і це.

Але для чого? Не було ніколи жодної потреби Йому робити землю золотом і воронів — голубами. Однак одного разу, на одному шлюбі, була крайня потреба знайти вино для гостей. І щоб допомогти цій нужді та вберегти господаря від сорому, Господь зробив воду вином.

Тільки біси та грішники вимагали від Христа безцільних, непотрібних і зайвих чудес.

Погляньте лишень, яких дурниць вимагає від Христа диявол: зробити камінь у пустелі хлібом і кинутися з храму вниз!

І погляньте, як затяті грішники, фарисеї та книжники, будучи очевидцями багатьох чудес Христових, які приносять користь, вимагають від Нього ще й якогось знамення, якогось безцільного та зайвого дива, якими були б, наприклад, пересування гір, перетворення землі на золото та воронів – на голобів!

Тому Господь відкинув пропозицію і диявола, і грішників. Але ніколи не відмовлявся Він створити чудо, якщо воно було доцільним і потрібним для спасіння людей.

І сьогоднішнє Євангельське читання описує одне з таких доцільних і потрібних чудес: примноження хлібів у пустельному місці, але не в тому, де немає людей, не в тій пустелі, де тільки диявол, а там, де було, можливо, понад десять тисяч голодних людських створінь (бо сказано, що їх було понад п’ять тисяч, не рахуючи жінок і дітей).

І, вийшовши, Іісус побачив безліч людей і змилосердився над ними, і зцілив хворих їх. Це сталося після того, як цар Ірод стратив Іоанна Хрестителя. Почувши про це, Господь наш Іісус Христос пішов на човні в пусте місце одне. Всі чотири євангелісти описують цю подію, одні — з більшими, інші – з меншими подробицями.

За Євангелієм від Іоанна, Господь сів у човен на околиці Тиверіади та переплив море Галілейське, а за Євангелієм від Луки, Він пристав до північно-західного берега моря та вирушив у гору, у пустельне місце, поблизу міста, званого Віфсаїдою.

Господь мав звичай часто усамітнюватися в пустельних місцях та на горах. Він вчиняв так із трьох причин.

• По-перше, щоб зробити коротку паузу в Своєму квапливому та стрімкому діянні, щоб люди, так би мовити, переварили все вчення, Ним відкрите, і всі чудеса, Їм явлені.
• По-друге, щоб показати апостолам і нам приклад того, що необхідно усамітнюватися, входити до кімнати¹(Мф. 6:6), молитовно залишаючись душею наодинці з Богом. Бо усамітнення та безмовність очищають, упокорюють, проясняють і зміцнюють людину.
• І по-третє, щоб виправдати й заохотити до пустельництва та чернецтва, показавши нам, що людина добра і та, яка приносить користь, ніде не може сховатися, як «не може сховатися місто, що стоїть на верху гори» ²(Мф. 5:14).

Історія Церкви тисячі разів показувала, що ніколи великий пустельник, молитовник чи чудотворець не міг сховатися від народу.

Багато хто необґрунтовано запитує: «Що ченцю робити в пустелі? Чи не краще йому перебувати серед людей, слугуючи їм?

Але як світитиме незапалена свічка? У пустелю, на самоту монах несе свою душу, наче незапалену свічку, щоб запалити її постом, молитовними роздумами та працею.

І якщо вдасться йому запалити її, то світло буде видно всім людям, і люди підуть до нього й знайдуть його, навіть якщо він ховатиметься в пісках, у непрохідних горах чи неприступних печерах.

У пустелю, на самоту монах несе свою душу, наче незапалену свічку, щоб запалити її постом, молитовними роздумами та працею. І якщо вдасться йому запалити її, то світло буде видно всім людям, і люди підуть до нього й знайдуть його, навіть якщо він ховатиметься в пісках, у непрохідних горах чи неприступних печерах.

Ні, не марний чернець, навпаки, він може бути корисний народові більше за всіх інших людей. Це ясно показує і випадок, який був із Господом нашим Іісусом Христом. Даремно Він ховався від народу в пустельному місці — багато людей пішло за Ним.

А Він, побачивши їх, змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, що не мають пастиря.

Внизу, в містах, синагоги були сповнені самозваних пастирів, які насправді були вовками в овечих шкурах. Люди знали це й відчували, так само як вони знали та відчували незмірну милість і любов Христа до них. Люди побачили та відчули, що Христос є єдиним Пастирем Добрим, щиро і співчутливо про них піклується. Тому вони й бігли за Ним навіть у пусте місце.

І Господь зцілив їх хворих. Народ відчуває, що потребує Христа, і вимагає дива не з цікавості, але через крайню необхідність. «І почав навчати їх багато», – каже апостол Марк.

Коли ж настав вечір, приступили до нього учні Його та сказали: “Місце тут пустельне й час уже пізній; відпусти народ, щоб вони пішли до селищ та купили собі їжі.

Євангеліст Матвій не розповідає, чим саме Господь так довго займався з народом, повідомляє лише, що Він зцілив їхніх хворих.

Однак євангеліст Марк заповнює цю прогалину словами “та почав навчати їх багато”.

Бачите, як чудово доповнюють один одного євангелісти! Отже, Господь навчав народ до пізнього вечора.

Це мало тривати багато годин. А за такий час ви можете прочитати все Євангеліє.

• Отож, в одному цьому випадку Господь розповів зі Свого Божественного вчення стільки, скільки склало б ціле Євангеліє. Чи не має рацію в такому разі євангеліст Іоанн, який каже, що якби записати все, що створив і сказав Іісус, то й самому світу не вмістити написаних книг?

Які милосердні учні! Місце тут пустельне й час уже пізній. Люди зголодніли, давно вже час розходитися. Але їхні будинки далеко, а вони дуже голодні. Тут багато жінок і дітей. Потрібно, щоб вони якнайшвидше дістали їжі. Нехай вони підуть у навколишні села та селища та куплять собі хліба.

Але хіба Христос не милостивіший і не співчутливіший за Своїх учнів? Хіба Він міг не знати, що народ голодний?

Звичайно, Христос милостивіший і співчутливіший за Своїх учнів, і Він перед їхніми словами пам’ятав про те, чого потребує народ.

Ще на самому початку, як пише євангеліст Іоанн, Іісус, звівши очі та побачивши, що безліч народу йде до Нього, сказав Пилипу: “Де нам купити хліба, щоб їх нагодувати?” Але тут його обступили люди зі своїми хворими.

Господь спочатку зцілив усіх хворих, а потім почав навчати народ. І це тривало до темряви. І тільки тоді апостоли згадали, що народ голодний і потребує їжі.

Господь спочатку зцілив усіх хворих, а потім почав навчати народ.

Таким чином, Господь передбачав це з самого початку, але пізніше навмисно не хотів говорити про те, чекаючи, щоб згадали самі апостоли.

Це було з двох причин:

• по-перше, щоб зміцнити в них співчуття та милосердя,
• а по-друге, щоб стало явним їхнє безсилля без Нього.

Бо Христос сказав апостолам: “Не треба йти їм, ви дайте їм їсти”. Він знає, що вони цього зробити не можуть, але говорить так, щоб вони повністю усвідомили та сповідали своє безсилля.

Вони ж сказали Йому: “У нас тут лише п’ять хлібів та дві риби”. За свідченням євангеліста Іоанна, й ця мала кількість їжі була не їхня, а одного бувшого там хлопчика. «Тут має один хлопчик п’ять хлібів ячмінних і дві рибки; але що це для такої великої кількості люду? Це повідомляє Господу Андрій, Первозваний апостол, який, хоч і був із Христом найдовше, не був ще досконалим у вірі, коли питав: «А що це для такої великої кількості?»

Хліби були ячмінні, що також невипадково. З цього ми повинні навчитися, як каже премудрий Золотоуст, що слід задовольнятися простою їжею, а не вибирати найкраще, бо, за його словами, «сластолюбство є мати всіх хвороб і пристрастей».

…слід задовольнятися простою їжею, а не вибирати найкраще, бо, за його словами, «сластолюбство є мати всіх хвороб і пристрастей.

«Принесіть їх Мені сюди», – наказав Господь учням. Тільки тепер настала Його черга.

Народ не в змозі дістати собі їжі; апостоли також сповідали своє безсилля допомогти народу. Тепер настав Його час, тепер усе дозріло для диву.

«І наказав народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів та дві риби, подивився на небо, благословив і, переломивши, дав хліба учням, а учні народові».

Чому Господь наш Іісус Христос поглянув на небо? Він не чинив так, коли звершував великі чудеса: відкривав очі сліпим, очищав прокажених, виганяв з людей бісів, забороняв морю та вітрам, робив воду вином і навіть воскрешав деяких мертвих.

То навіщо винятково в цьому випадку Він поглянув на небо, звернувши погляд до Батька Свого Небесного?

• По-перше, щоб перед такою величезною кількістю народу показати єдність волі Своєї та Отчої й тим спростувати злісний наклеп фарисеїв, які стверджували, ніби Він усі чудеса творить за допомогою сили бісівської.
• По-друге, як Син людський, щоб явити людям образ смирення людини перед Богом і подяки за всі блага, що від Бога сходять.

Подібний приклад подав Він нам і під час Таємної Вечери: «Благословивши, переломив»³(Мф. 26:26); «Взявши чашу та подякувавши, сказав… узявши хліб і дякувавши, переломив»⁴(Лк. 22:17–19). Подякував Він Отцю Своєму Небесному й благословив хліб як дар Божий.

Так і ми повинні перед кожною трапезою, хоч би якою скромною вона була, віддавати за неї Богові подяку та хвалу, та благословляти дар Його.

• По-третє, як Син Божий, щоб при помноженні хлібів, яке абсолютно подібне до нового творіння, показати єдність сили Трійці в Одиниці, Яка творить лише як така.

Отець, Син і Дух Святий — Трійця Єдина та Нероздільна — є Творцем усього сущого. Господь наш Іісус Христос Сам, Своїми руками, розламав хліби. Навіщо? Чому Він не наказав розламати їх учням?

Для того, щоб ми бачили Його добре бажання нагодувати народ і Його велику любов до людей. І щоб ми через те навчилися: творячи милостиню та даючи дари, треба давати дбайливо й із любов’ю, як і Він чинив. «І їли всі й наситилися; і набрали решти шматків дванадцять повних коробів; а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловік, крім жінок і дітей». Ось диво з чудес та слава слав!

Якщо стільки людей візьмуть лише по одному шматочку розміром із антидор, все-таки п’яти хлібів навряд чи вистачить. А тут, гляньте: і їли всі й наситились; і набрали шматків, що залишилися, дванадцять коробів повних!

Якби це був якийсь міраж, то не було б сказано: і наситилися. Якби навіть і могла людина викликати в іншої ілюзію, що та їсть, проте міражем голодного наситити не можна.

А якщо це був якийсь міраж, звідки тоді дванадцять коробів, повних шматків, що залишилися? Ні-ні, лише запеклі грішники можуть назвати це ілюзією. Однак це була дійсність, як і буття Бога є дійсністю.

Зверніть увагу ще й на те, що при цьому чуді ніхто не наважується сказати щось проти або знайти для нього якісь дурні пояснення, як фарисеї чинили у випадку з іншими чудесами.

Не тільки ніхто не говорив нічого проти, але люди, які бачили чудо, створене Іісусом, сказали: «Це істинно Той Пророк, що має прийти в світ»⁵(Інн.6:14). Більше того, вони хотіли прийти, ненароком взяти Його та зробити царем.

Таке величезне враження справило це справді дивне чудо Христове на народ! Хто й коли хотів зробити царем якогось ілюзіоніста? А тут дійсність і правда, і люди, натхненні цією дійсністю та правдою, хотіли силою змусити Христа бути їхнім царем.

І це сталося б, якби Христос не відійшов, перешкодивши таким чином намірові натхненого народу.

І відразу змусив Іісус учнів Своїх увійти в човен і вирушити спершу Його на інший бік, доки Він відпустить народ.

Чи не здається дещо дивним, що Іісус наказує Своїм учням одним увійти в човен і вирушити на інший бік, перш ніж Він? Чому Він так робить?

• По-перше, через те, що було;
• і по-друге, через те, що буде.

Нехай вони якнайшвидше відокремляться від народу та наодинці поміркують та побесідують про велике диво примноження хлібів. І нехай вирушать у плавання, в якому Господь наш Іісус Христос незабаром явить їм нове, небувале диво, а саме – піде морем, як суходолом.

Господь заздалегідь передбачав і те, що станеться, і те, що Він зробить. Учні, нічого не передбачали й, звичайно, дивуючись, що Господь змушує їх вирушати, залишили Його з народом, пішли вниз до моря та спустили човен на воду. Безперечно, причиною того, що Господь спішно відіслав апостолів із натовпу народу, було і Його бажання вберегти їх від гордості та самовхвалення перед народом: ось, вони, мовляв, послідовники та учні такого небаченого Чудотворця!

Як хотів Він навчити їх смирення, сказавши: «Ви дайте їм їсти», так і тепер, коли відсилав їх, Він хоче вберегти їх від гордості та від звеличення Вчителя.

І, нарешті, Він хоче явити їм Свою нескінченну лагідність і смирення перед Богом тим, що після такого величного дива віддаляється на гору, щоб помолитися наодинці.Йому не треба було прямо їм про це говорити — вони вже були досить знайомі з Його звичаєм часто усамітнюватись для молитви.

Втім, хіба саме того дня Він якраз навмисно не пішов у пустельне місце, залишившись один, після вісті про страшну страту Іоанна Предтечі?

Нехай бачать учні, що Він не забув, для чого прийшов у місце безлюдне, а перш за все — нехай бачать і знають, що несподівано створена ним велика справа та всі похвали й звеличування з боку захопленого народу ні в меншій мірі не похитнули Його душевного миру та Його лагідності й не відвернули Його.

Вся ця подія з наділенням людей хлібами та рибами, так само, як і кількість хлібів і риб і кількість коробів, повних шматків, що залишилися, має ще й свій таємничий, внутрішній зміст.

Перед Своєю смертю Господь назвав благословенний хліб Тілом Своїм. І тут Він звершує це, правда, не словом, а через кількість хлібів.

П’ять означає п’ять тілесних почуттів, а п’ять почуттів являють усе тіло.

Риба означає життя. У перші сторіччя існування Церкви Христос зображувався у вигляді риби, що й сьогодні можна побачити в давніх християнських катакомбах та сховищах.

Отже, Христос віддасть Тіло Своє та життя Своє в їжу людям.

Але чому риб було дві? Тому що Господь і в Своєму земному житті приніс Себе в жертву, і після воскресіння приносить в Церкві Своїй дотепер.

Що означає те, що Він особисто зламав хліб?

Це означає, що Він добровільно приносить Себе в жертву заради спасіння людей.

Чому Він дав хліби та риби учням, щоб вони роздали їх народу?

Тому що вони воістину будуть розносити Христа по всьому світу та ним, як життєдайною їжею, наділяти народи.

Що означає те, що залишилося саме дванадцять коробів?

Значить велика кількість жнив із праць апостольських.

Жнива будь-якого апостола буде незрівнянно більшими, ніж посіяне ним насіння, як всякий короб утримував більше хліба, ніж той, що голодні їли та ним наїлися.

Але всі ці таємниці є глибокими та невичерпними.

Хто наважиться надто пильно вдивлятися в їхні долі? Хто наважиться в цьому тимчасовому житті спуститися в їхні глибини?

Нехай і натяків буде достатньо для того, кому читати та слухати Євангеліє. Насолодою Євангелія і ангели впиваються.

Чим більше людина його читає, молитовно про нього міркує та слідує йому у своєму житті, тим більше відкриваються Євангельські глибини та благоухає Євангельська насолода.

Господу нашому Іісусу Христу в цьому належить честь і слава, з безначальним Його Отцем і Святим Духом – Трійці Єдиносущній і Нероздільній, нині та повсякчас, у всі часи й на віки віків. Амінь.

• Це дивовижне примноження хлібів Божественною силою Христовою згадується у чудовій молитві при благословенні хлібів під час Літії на Всенощній.

Свт. Миколай Сербський