Проповідь у День свята Успіння Богородиці
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, брати й сестри, безліч православного народу зібралася на свято Успіння Пресвятої Богородиці.
Кожен, хто приходить до Божого храму, бачить покладену посередині храму плащаницю Успіння Божої Матері, де Цариця Небесна лежить, святоліпно склавши Свої пречисті руки, на яких носила Немовля Христа, і, мирно спочивши, віддає душу Свою в руки Божі.
Здавалося б, яка скорбота! Божа Матір, яка перебувала тут, у земному бутті, разом із нами, як кожна людина, віддає борг Божому закону: «Земля́ еси́, и в зе́млю отъи́деши» (Бут. 3:19) — відходить від нас у інший світ, відходить у вічність.
Але чомусь цього дня замість відчаю, скорботи від того, що тут, у земному бутті, ми залишаємося самі, що немає в нас такої Заступниці, Покровительки, до Якої можна звернутися, на Яку можна дивитися тілесними очима, ми чомусь цього дня відчуваємо якусь незрозумілу, особливу радість і особливу духовну розраду.
А сенс цієї духовної розради розкривається у словах піснеспівів, які були складені на честь цього свята в найдавніші часи церковними піснеписцями. «В рождестве́ де́вство сохрани́ла еси́, во успе́нии ми́ра не оста́вила еси́, Богоро́дице. Преста́вилася еси́ к животу́, Ма́ти су́щи Живота́, — тобто преставилася до життя, бо була Матір’ю Життя, — и моли́твами Твои́ми избавля́еши от сме́рти ду́ши на́ша» (тропар Успіння Богородиці).
Сьогодні, брати й сестри, Богородична Пасха!
Коли ми святкуємо Світле Христове Воскресіння, то радіємо й забуваємо про пережиті дні Страсної седмиці, коли згадували і про зраду Іуди, і про розп’яття Христове, і про малодушність учнів, і саму історію погребіння Христа Спасителя, і ми зі сльозами читали канон «О распя́тии Госпо́дни и на плач Пресвяты́я Богоро́дицы» на малому повечір’ї під час винесення Плащаниці Спасителя… Коли настає Пасха, то вся ця скорбота відходить кудись далеко. Лише загальна, всеосяжна радість буває, бо Христос воскрес, життя тріумфує, Він Своєю смертю подолав смерть, подолав сенс смерті як кінця буття. Господь дарує великий сенс, коли життя стає вічним.
«Ківо́т святині»
І тут точно так само, брати й сестри.
Адже Божа Матір, душу Якої прийняв у руки Христос Спаситель, пізніше воскресла та взята Богом разом зі Своєю пречистою плоттю.
На третій день після успіння Цариці Небесної апостол Фома, який за Божим промислом запізнився на погребіння та прагнув хоча б побачити пречисте тіло Богородиці, попросив відкрити гробницю в Гефсіманському саду, в якій була похована Цариця Небесна. І він побачив, що Божої Матері там немає. І лише Її похоронні пелени залишилися на упевнення православних, що Божа Матір воскресла.
Пам’ятаєте слова псалмоспівця й царя Давида, які сьогодні приводилися як вірш на Апостолі? «Воскресни́, Го́споди, в поко́й Твой, Ты и Киво́т святы́ни Твоея́» (Пс. 131:8).
«Ківо́т святини» — Цариця Небесна стала ківотом для Божества Христового, Який прийняв на Себе плоть людську. Саме з Її пречистої плоті дією Святого Духа була виткана плоть Христа Спасителя, і звершилося втілення Слова Божого, Другої Іпостасі Святої Трійці.
І ось, Господь, Який воскрес, воскрешає й Пречисту Матір, Котра була для Нього як ковчег, ківот, із якого Він втілився, народившись із Її пречистої утроби.
Це свято відзначалося ще в найдавніші, апостольські часи. І історія Церкви свідчить про те, що вже у V ст. складалися піснеспіви на честь цього свята.
З апостольських часів святкується ця подія. Подія, що увінчала земне життя Цариці Небесної.
Про успіння Божої Матері
За три дні до успіння Пресвятої Богородиці Їй з`явився Архангел Гавриїл, благовістив про Її відхід і вручив Їй райську гілку. Божа Матір вблагала Свого Сина і Бога, аби апостоли зібралися в день Її відходу, — бажала Вона побачити учнів Христових, бажала попрощатися із ними в цьому земному житті, втішити їх ще раз, давши їм змогу бачити Свій пречистий лик.
І ось силою Божою апостоли були вихоплені кожен зі свого місця проповіді й чудесним чином — як кажуть святі отці, на хмарах — були перенесені до міста Єрусалима й поставлені біля оселі, де мешкала Божа Матір. І Вона сказала їм про Свій близький відхід.
Скорбота пройняла апостолів. Вони плакали, бо не хотіли розлучатися з Божою Матір’ю, Яка для них була земним нагадуванням про Христа Спасителя, про ту історію Його земного життя, що була нерозривно пов’язана з Його Пречистою Матір’ю. Але Богородиця втішала їх, кажучи, що Вона завжди перебуватиме з ними.
Цариця Небесна просила Іоанна Богослова, щоб райську гілку, яку Їй вручив Архангел Гавриїл, несли перед Її одром, коли будуть нести Її на погребіння. Божа Матір розпорядилася, щоб Її поховали в тій печері в Гефсіманському саду, в якій були поховані Її святі батьки Іоаким і Анна, а також Іосиф Обручник. Вона попросила, щоб Її поховали разом з ними — з дорогими Її серцю людьми.
І ось, брати й сестри, настав час відходу Божої Матері. Вона наказала, щоб у кімнаті всюди запалили світильники, щоб прикрасили одр. Вона благоліпно лягла на цей одр і, вже лежачи, молилася, просячи Сина Свого і Бога прийняти у Свої руки Її пречисту душу.
І ось сяйво велике осяяло все житло й апостолів. Почувся ангельський спів. І Цариця Небесна мирно спочила.
Про спасіння Афонія та погребіння Цариці Небесної
Саме погребіння, яке зібрало безліч послідовників Христових — перших християн, — було схоже на якесь святкування. Із запаленими свічками, з кадінням, піснеспівами проводжали тіло Божої Матері до гробу в Гефсіманському саду. Апостол Петро йшов і канонаршив вірші з Псалтиря, а апостоли й усі християни за ним ці вірші з Псалтиря співали.
Багато народу зібралося, щоб бачити цю дивовижну процесію.
Були й сповнені злості, які не прийняли Христа Спасителя і які хотіли, аби погребіння Божої Матері зі свята перетворилося на скорботу, на якусь метушню, на сум’яття. Так, один з ревних іудеїв на ім’я Афоній кинувся, щоб перевернути одр із тілом Божої Матері. Але щойно його нахабні руки торкнулися одра, як їх було відрубано незримим ангельським мечем, і вони, прилипнувши до одра, залишилися висіти. Афоній же впав у пил дороги та від болю й від дивовижного видіння того, що сталося, з криком покаяння почав волати до Божої Матері.
Тоді апостоли Христові, які разом із проповіддю про Христа прийняли і Його любов, підвели Афонія до одра Божої Матері, приклали його культі до тих відрубаних рук, що висіли, прилипнувши до одра, і помолилися Божій Матері. І Та, Яка завжди виявляла любов і милосердя до грішників, що каються, звершила чудо: на очах у всіх руки Афонія одразу ж зрослися. І цей закоренілий іудей, який до того не приймав проповіді Христової, став прославляти Божу Матір і приєднався до тих, хто проводжав зі славою й честю Її святоліпне тіло на погребіння.
Царицю Небесну поховали в Гефсіманському саду. І на третій день, коли апостол Фома, який за Божим промислом запізнився на погребіння, прибув, виявилося, що Вона була воскрешена Своїм Сином і Богом.
Свого часу Фома став апостолом, який переконав весь світ не тільки в істинному Воскресінні Христовому, а й у тому, що Господь Іісус Христос є істинним Богом. Він, припадаючи до Христа, сказав: «Господь мій і Бог мій!» (Інн. 20:28).
Цей же апостол сприяв проповідуванню ще більшої слави Божої Матері. Проповідуванню про Її воскресіння та взяття на небо, де Вона стоїть праворуч Престолу Сина Свого і Бога у великій втісі та великій славі.
Як і говорив Давид псалмоспівець за тисячу років до цього: «Предста́ Цари́ца одесну́ю Тебе́, в ри́зах позлаще́нных оде́яна преиспещре́на… Приведу́тся Царю́ де́вы вслед Ея́, и́скренния Ея́ приведу́тся Тебе́» (Пс. 44:10, 15).
Так говорив Давид псалмоспівець, пророкуючи про славу Божої Матері та про те, що безліч дів за Її молитвами і за Її прикладом будуть приведені до Бога, в Трійці славимому, будуть приведені у вічність, у межі Небесного Царства.
Кончина Праведниці
У чому ж сьогодні, брати й сестри, ще втіха? Звичайно, ми втішаємося славою Божої Матері — адже ми Її так любимо! Ми втішаємося Її втіхою цього дня.
Знаєте, буває, коли ховаєш людину, яка щиро вірувала, яка прожила життя, намагаючись творити добрі справи, і взяла участь у всіх таїнствах Церкви Христової перед своєю кончиною — і у Сповіді, і Соборуванні, і в Причасті, — то якусь радість, якусь втіху відчуваєш. З якої причини це? Справа в тому, що розрада й радість людини, яка здобула вічність і вічне буття з Богом, передаються людям, які присутні на її погребінні.
Мало того, святі отці кажуть, що на могилах святих присутні ангели, а на могилах грішників і єретиків — біси.
Ось ця ангельська присутність, ось ця розрада, брати й сестри, яку здобуває праведна душа, передається й тим, хто причетний до цієї душі або до події погребіння.
Скорботи Божої Матері
Крім того, брати й сестри: ми ж завжди радіємо, коли близька нам людина після хвороби, горя, скорботи переживає зцілення, втіху, радість, викорінення скорботи; ми ж завжди радіємо разом з нашим ближнім, коли він перетерпів щось і тепер радіє.
Згадайте життя Божої Матері.
Вона народилася у літніх батьків і дуже рано залишилася сиротою. Її не розуміли, коли Вона, перебуваючи в Єрусалимському храмі, присвятила Своє дівство Богу. І за рішенням священиків та первосвящеників Її заручили з 80-річним старцем Іосифом, вдаваним чоловіком, який мав берегти Її дівство від будь-яких посягань, бо в грішному світі все-таки жила Божа Матір, хоча й сяяла праведністю. У такому світі, який потребував спокути, зішестя Бога на землю, щоб змінити людину, щоб зцілити людську природу.
І згодом, коли від Святого Духа Вона, не порушивши дівства, зачала Сина Божого, Другу Іпостась Святої Трійці, Яка прийшла у світ спасти людство, це з недовірою сприйняв навіть старець Іосиф. А він був праведним чоловіком — саме через його праведність йому було довірено Царицю Небесну для збереження Її дівства.
Навіть Іосиф сприйняв це з недовірою, що ангелу довелося явитися йому зі словами: «Іосифе, не бійся прийняти Марію, жону твою», — словами «жона твоя» він ніби вказував на Її вірність. «Зачате в Ній є від Духа Святого», — говорив ангел старцю Іосифу (див. Мф. 1:20). І той, людина глибоко віруюча, праведна, тоді повірив ангелу і був охоронцем Діви Марії й надалі.
І згадайте: коли Вона з Іосифом прийшла до Віфлеєму, у будинку навіть не знайшлося місця для них — у вертепі, куди заганяли худобу, Вона була змушена народити Творця і Царя світу. І згодом, втішившись Його втіленням, Його народженням у цьому світі, яке не осягнути людським розумом, Вона зазнала великої скорботи: було вбито Її родича Захарію, батька Іоанна Предтечі; померла в пустелі Її родичка Єлисавета. Їй Самій, аби лише зберегти Свого Сина, довелося разом з 80-річним старцем Іосифом тікати до Єгипту зі Своєї батьківщини й, не маючи дому, скитатися.
Згодом, брати й сестри, коли Христос вийшов на проповідь, Божа Матір смиренно, разом з жонами-мироносицями, слідувала за Ним, не сміючи нагадувати про Себе. Вона одна розуміла Його високе звання, Його високу сутність, адже тільки Вона знала таємницю Його різдва.
«Тобі Самій меч пройде душу»
Це Вона чула слова Симеона Богоприїмця: «Тобі Самій меч пройде душу» (Лк. 2:35). І цей меч неодноразово проходив Її душу. Зокрема — коли Вона чула наклепи на Свого Сина… Адже пам’ятаєте, як говорили іудеї: «Він має біса в собі і силою бісівською виганяє бісів та зцілює» (див. Мк. 3:22). Іншого разу хотіли Його камінням побити. Фарисеї та книжники не раз спокушали Його і злобно шипіли на Нього, бо Його праведність викривала їхнє лицемірство.
Яку страшну подію пережило Материнське серце, коли Христа Спасителя вели на розп’яття! Побитого, увінчаного терновим вінцем, у крові, Який ніс на Собі хрест — таким побачила Богородиця Свого Сина…
Церковне передання каже, що коли Божа Матір почула, що Господа ведуть на розп’яття, то поспішила напереріз цій процесії коротшим шляхом, вуличками і зрівнялася з процесією в той момент, коли Христос впав під вагою хреста.
У цей момент збулося пророцтво Симеона: Їй душу пройшов меч, немов пронизали Її любляче серце, адже Вона розуміла, що не просто Її Сина ведуть на розп’яття — люди будуть розпинати Свого Бога, Який прийшов, щоб спасти їх, Який зцілював їхніх хворих, Який воскрешав мертвих, Який п’ятьма хлібами нагодував п’ять тисяч, Який ходив по водах, Який чимало й інших чудес звершив, так що Іоанн Богослов каже: світ не вмістить усіх написаних книг, якщо записати всі чудеса, які звершив Христос Спаситель (див. Ін. 21:25).
Не просто чудотворця — Сина Божого люди розпинали. Та й як розпинали, згадайте! Уявіть, як Божій Матері, Котра стояла біля Його Хреста, було чути слова: «Інших спасав — чи спасе Себе? Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста — і ми повіримо в Тебе, що Ти Син Божий! Іллю кличе — нехай, може, Ілля прийде Його спасти!»?.. І все це зі сміхом, з глузуванням. Замість того, щоб дати води з співчуттям, коли Він говорив «Жажду», — оцтом напоювали, змішаним із жовчю. І все це на очах у Божої Матері.
Матерям важко ховати своїх синів, а уявіть, як на очах у Матері розпинають Сина, і Вона нічого не може вдіяти. Уявіть, який це біль! І все це терпіла Божа Матір!
Але великою була і втіха. Бо після Свого Воскресіння Господь першій явився саме Своїй Матері. Недарма ми на Пасху співаємо: «А́нгел вопия́ше Благода́тней: Чи́стая Де́во, ра́дуйся! И па́ки реку́: ра́дуйся! Твой Сын воскре́се тридне́вен от гро́ба, и ме́ртвыя воздви́гнувый, лю́дие, весели́теся» (задостойник Пасхи).
Та, Яка пережила велику скорботу, і зраділа великою радістю.
Сорок днів перебував Христос зі Своїми учнями, і Божа Матір раділа за Свого Сина.
На сороковий день було Його Вознесіння, під час якого була присутня й Божа Матір, розлучаючись тут, у земному бутті, із Сином Своїм і Богом.
Що означає «інша Марія» (Мф. 27:61)?
Усе земне життя Богородиці, брати й сестри, було скорботним, бо іудеї гнали Церкву Христову, не приймаючи проповіді Спасителя та Його учнів.
І недарма в Євангеліях про Божу Матір говориться дуже коротко. Навіть іноді приховано. Наприклад, коли про жон-мироносиць, які прийшли до гробу Спасителя, сказано: «Марія Магдалина і інша Марія» (див. Мф. 27:61). Як кажуть святі отці, під словами «інша Марія» мається на увазі Божа Матір.
Приховано і коротко апостоли згадують у Євангеліях про Царицю Небесну, аби не накликати на Неї гонінь, аби не привернути до Неї уваги гонителів Церкви, які будуть Її принижувати, гнати та знущатися над Нею. Тому апостоли так коротко і приховано говорять про Неї у Святому Письмі. І лише Передання церковне зберігає безліч відомостей про Її життя, навіть опис зовнішності Божої Матері.
Ми — чада Цариці Небесної
Терплячи на Хресті страшні муки й роздирання ран, Христос усиновив Своїй Матері улюбленого учня, Іоанна, який не залишив Господа й під час розп’яття. Господь сказав Їй про Іоанна: «Жено! Ось, син Твій», — а йому: «Ось, Мати твоя!» (див. Інн. 19:26–27).
І апостол Іоанн Богослов взяв Божу Матір до себе — «во своя́ си», як каже Письмо, — і дбав про Неї як про свою матір аж до самого Її славного успіння.
В особі Іоанна Богослова, якого Христос усиновив Цариці Небесній, ми всі, послідовники Іоанна Богослова, усиновлені Божій Матері. Ми є синами й доньками Цариці Небесної.
І сьогодні ми як чада зібралися до гробу своєї Матері. Не прийти у свято Успіння Богородиці до Божого храму, до Її плащаниці — це все одно, що не прийти на похорон своєї матері. А це страшніше за будь-яке безумство, чи не так? Сама любов наша, неоплатний борг спонукають нас прийти на похорон своїх земних матерів. Та як же ми не прийдемо на похорон Тієї, Яка стала Матір’ю всього людства?..
Кажуть: «Я в душі в Бога вірю, а до церкви ходити необов’язково»… Та як же в цей день не прийти до церкви, не прикластися до плащаниці Божої Матері, не почути піснеспіви про Її Успіння, не порадіти Її небесній славі?.. Як же не бути разом із Христом, Який сказав: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них» (Мф. 18:20)?..
Як, не будучи сьогодні в Божих храмах, після цього називатися християнином чи християнкою?..
Поважну причину мають ті, хто не може бути в храмі, бо або доглядають за хворими, або самі хворі, або працюють десь, адже нікуди не дінешся — треба працювати, оскільки не всі свята церковні дотримуються з розумінням у нашому суспільстві.
Такі мають на те причину. А ті, хто залишився вдома без причини, сьогодні не мають виправдання. І як же їм має бути соромно, що вони не прийшли до Божих храмів сьогодні, у день Успіння Цариці Небесної! Як після цього молитися Їй у скруті?
Адже ми часто, коли захворіємо, коли скорбота в родині, коли з дітьми біда — як молимося Божій Матері, як просимо Її! Тож якщо ми в горі звертаємося до Неї, чому ми не прийдемо сьогодні, у день Її радості, до храму, аби втішитися разом з Нею і порадіти разом з Нею?
Адже ми до своїх матерів ходимо не тоді, коли у нас біда, скорбота або коли вони отримали пенсію. Адже ми до своїх матерів ходимо в дні їхніх свят. І в дні їхньої пам’яті, коли вони вже померли, говоримо: «Сьогодні день, коли моя мама померла», — і стараємося й милостиню роздати, й записку в храмі подати, й на могилку сходити квіти покласти… Адже так? То як же сьогодні, у день Успіння Богородиці, не прийти до Божого храму?..
Якщо ми у скорботі потребуємо Божої Матері, то як же Вона потребує в дні Своєї радості нашої уваги! Як Вона бажає побачити нас сьогодні в храмах Сина Свого і Бога! Як хоче Вона, аби ми сьогодні єдиною родиною, як Її діти, зібралися біля ікони Її успіння — біля святої плащаниці! Тим більше під склепіннями храму, який присвячений цьому святу — Богородичній Пасці!
Наші діди та прадіди завжди в цей день наповнювали храми Божі. Та не просто наповнювали — вони готувалися до цього свята двотижневим постом, який зветься Успенським. І піст цей, як і Великий піст, строгий, хоч і короткий.
І ми, пронісши тягар посту на честь Божої Матері, на згадку про Неї, сьогодні зустрічаємо Богородичну Пасху! Як після Великого посту, після страждань Христових (після Страсної седмиці) ми радіємо пасхальною радістю у Світлу седмицю, так, брати й сестри, після Успенського посту, після спогадів про земне життя Богоматері, в якому Вона терпіла скорботи, вигнання, нерозуміння, неприйняття (навіть у день Її смерті вороги хотіли побити похоронну процесію камінням і перекинути Її одр), у цей день ми радіємо радістю про Її славу. Радіємо Її втіхам.
Радіємо Її славою, величчю Цариці Небесної, Яка біля Престолу Царя слави постала «в ри́зах позлаще́нных оде́яна преиспещре́на», як казав Давид псалмоспівець, пророкуючи про це.
Богородиця — наша Ігуменя!
І сьогодні, брати й сестри, велике торжество, велике свято.
Недарма Успінню Божої Матері присвячені три лаври в Україні: Києво-Печерська, Почаївська та наша Святогірська. Києво-Печерській Лаврі Божа Матір наріклася Ігуменею, спорудивши Успенську велику церкву — особливий храм, який, за переказами, буде взятий разом з молільниками на небо у Друге Пришестя Христове. У Почаєві Вона залишила відбиток Своєї стопи як знак Своєї присутності, і з цього відбитка витікає вода життєдайна та чудотворна.
У нас, у Святогірській обителі, Вона присутня Своїм чудотворним образом. І одному з наших ігуменів, преподобному Герману, коли той впав у смуток і хотів залишити ігуменство, сказала: «Що ти сумуєш, малодушний? Не ти в цьому монастирі ігумен. Я тут Ігуменя. І все, що ти тут твориш, твориш з Моєї волі, як тростина в Моїй руці».
І ми, брати й сестри, сповідуємо, що Божа Матір є нашою Ігуменею, що Вона невидимо тут присутня. А видимий знак Її присутності — це безліч підвісок біля чудотворної ікони: дари людей на знак подяки за ті чудеса, які Вона їм звершила. Це видимий знак того, що Вона тут, у цьому храмі, чує наші молитви.
Ми зібралися в цьому храмі, під цими склепіннями святими, де молилися багато преподобних отців, які нині прославлені Церквою і лежать мощами перед нашими очима.
І не тільки вони молилися у Святих Горах — адже тут, у землі, спочиває безліч угодників Божих, імена яких нам невідомі, але відкриються в День Другого Пришестя Христового, коли буде воскресіння мертвих і ці святі повстануть зі світлозарними ликами та разом з Ігуменею, Божою Матір’ю, будуть заступниками перед Престолом Вседержителя за цю обитель і за нас з вами.
Ми сьогодні молимося нашій Небесній Ігумені, щоб збулися на нас ці слова: «Во успе́нии ми́ра не оста́вила еси́, Богоро́дице. Преста́вилася еси́ к животу́, Ма́ти су́щи Живота́, и моли́твами Твои́ми избавля́еши от сме́рти ду́ши на́ша».
Врятуй нас від духовної смерті гріховної, врятуй нас від вічної смерті, Царице Небесна! Даруй нам радість вічного буття разом з Богом, разом з Тобою, Пречиста, разом з преподобними святогірцями та з усіма святими, і з усіма нашими родичами, які у вічності радіють і торжествують!
Дай, Боже, і нам, за молитвами Цариці Небесної, вічне нескінченне буття!
Брати й сестри, кажіть своїм родичам: зараз вони не прийшли, щоб приклонитися до плащаниці Божої Матері, — нехай хоча б сьогодні ввечері прийдуть до Божого храму, аби вклонитися гробу Пречистій Цариці Небесній.
Не позбавляйте себе великого дару Її Материнських молитов! Не позбавляйте себе милосердя Божого за Її молитвами! Не позбавляйте себе премудрості Божої за Її молитвами, яка дарується нам для цього земного життя! Не позбавляйте своїх дітей радості бути чадами Божої Матері! Втішайтеся великою радістю і великою втіхою Її небесної слави!
Нехай святі молитви Богородиці будуть з усіма вами. Амінь.
Митрополит Арсеній
